28. Особливості правового статусу біпатридів та апатридів.

Більшість держав є прихильниками єдиного громадянства, оскільки правовий статус осіб з подвійним громадянством (біпа­тридів) породжує чимало проблем у сфері як публічного, так і при­ватного права. До таких держав належить й Україна. Подвійність громадянства з'являється внаслідок виникнення колізій законодав­ства різних держав щодо набуття і втрати громадянства, міграцій­них процесів, реєстрації шлюбів з іноземцями та ін. Подвійне гро­мадянство дозволяється також в особливих випадках, зазвичай через укладення міжнародних угод.

Деякі з міжнародних угод займають виважену позицію стосов­но множинного громадянства. Така позиція збережеться і в май­бутньому. Наприклад, Європейська конвенція про громадянство 1997 р. передбачає, що держава має дозволити дітям, які воло­діють не одним громадянством, набутим автоматично при наро­дженні, зберігати ці громадянства, а також дозволити своїм грома­дянам мати ще одне громадянство, якщо це інше громадянство автоматично набувається при одруженні. Таким чином, питання про правовий статус біпатридів залишиться актуальним для сучас­них держав.

Однією з міжнародних угод, яка регулює питання правового статусу осіб з подвійним громадянством, є Гаазька конвенція про деякі питання щодо конфліктів між законами про громадянство 1930 р. З її змісту випливає, зокрема, таке. Кожна держава сама визначає, хто є її громадянином. Держава не може здійснювати дипломатичного захисту свого громадянина в іншій державі, гро­мадянином якої ця особа також є. На правовий статус біпатрида впливає й те, що в межах третьої держави особа, яка має більше, ніж одне громадянство, вважатиметься такою, що має одне.

Біпатриди користуються правами й виконують обов'язки на­рівні з громадянами держави, в якій проживають. Водночас вони мають права та обов'язки стосовно держави, в якій не прожива­ють, але громадянами якої вони є. Тому в міжнародному приват­ному праві виникають проблеми, які потребують правового врегу­лювання. Складним є, наприклад, питання правового статусу біпа­тридів стосовно приватизаційних процесів. Виникають труднощі й під час реалізації ними права приватної власності на землю, неру­хоме майно в державах їх громадянства тощо. Потребують вирі­шення питання про порядок реалізації права на житлову площу, освіту і т. ін.

Через труднощі у регулюванні правового статусу біпатридів держави прагнуть уникнути подвійного громадянства, зокрема укладенням двосторонніх угод.

29. Поняття юридичної особи як суб’єкта міжнародного приватного права.

Юридичні особи є активними суб'єктами міжнародного при­ватного права. Ними вважаються підприємства, організації, уста­нови, створені відповідно до законодавства певної держави. Про­те поняття юридичної особи не в усіх правових системах є норма­тивно визначеним. У законодавстві та практиці здебільшого визнається, що юридична особа створюється в порядку, передба­ченому законодавством, має власне найменування, характеризу­ється організаційною єдністю, має відособлене майно, права та обов'язки, переважно майнові, самостійно (від свого імені) висту­пає в цивільних правовідносинах та господарському обігу, відпо­відає за зобов'язаннями з договорів та деліктів.

Визначення поняття «юридична особа» може бути доволі лако­нічним. Так, у ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України 2003 р. за назвою: «Поняття юридичної особи» зазначено, що нею є органі­зація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздат­ністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Організаційна єдність юридичної особи забезпечує дію колек­тиву осіб як єдиного цілого, формування єдиної волі. Ця єдність визначається у статуті, договорі, законі чи адміністративному акті.

Кожна юридична особа має власне найменування, відмінне від найменування інших суб'єктів права. Воно необхідне для іденти­фікації цієї особи у цивільному чи господарському обігу. Законо­давство держав іноді визначає особливості, пов'язані з наймену­ванням юридичної особи. Наприклад, воно може містити рекомен­дацію уникати у найменуванні іноземних виразів та слів. Судова практика держав знає випадки, коли власники відомих фірм звер­талися з позовами про відшкодування немайнової шкоди, заподія­ної використанням найменування цієї фірми іншою, менш респек­табельною. Законодавство Австрії, ФРН, Швейцарії містить реко­мендації стосовно доцільності чи небажаності використання у назві фірми імені хоч би одного з її членів, а також зазначення іс­нування компанії (і К°) або вказівку на вид її діяльності (торгівля товарами, продаж автомобілів тощо). Законодавство цих держав містить норми про доцільність вказівки у найменуванні форми то­вариства чи ступеня відповідальності (повне товариство, акціонер­не, з обмеженою відповідальністю тощо).

Майнова відокремленість означає роздільність майна юридич­ної особи та її членів, засновників та інших осіб. Майно юридич­ної особи може бути власністю її членів, належати їй на праві гос­подарського відання чи оперативного управління.

Юридична особа самостійно, без доручення здійснює цивільну та господарську діяльність. Самостійно відповідає за своїми зо­бов'язаннями власним майном. Іноді, відповідно до статуту, закону чи договору, відповідальність може бути покладена на інших осіб.

Юридичні особи можуть поділятися на суб'єкти публічного та приватного права залежно від природи акта, внаслідок якого їх створено. Юридичні особи публічного права переважно виникають у розпорядчому порядку на підставі спеціальних публічно-правових актів, прийнятих компетентними державними органами (за­кон, декрет, указ, адміністративний наказ). До таких осіб належать органи управління адміністративно-територіальними одиницями, торгові, торгово-промислові палати, університети, музеї, державні залізниці й банки тощо. Ґрунтуючись у своїй діяльності в основ­ному на вимогах нормативно-правових актів публічного характе­ру, вони іноді виступають як суб'єкти приватного права, керую­чись при цьому нормами цивільного чи торговельного права.

Юридичні особи приватного права створюються переважно у нормативно-явочному порядку. Вони обліковуються у спеціальних реєстрах або отримують спеціальний дозвіл від компетентних ор­ганів. Це банки, страхові компанії та ін. На них поширюються нор­ми цивільного або торговельного права. Вони можуть виступати у різних формах, що передбачені законодавством держав. Це спілки та установи відповідно до статей 21, 22 німецького Цивільного зводу, товариства й асоціації згідно зі статтями 1832, 1842 Цивіль­ного кодексу Франції; корпорації (об'єднання осіб) та установи - за правом Швейцарії; корпорації з кількох осіб (зокрема, державні підприємства) та корпорації з однієї особи, так звані one-man-company, а також король, служителі церкви - в Англії. Діяльність one-man-company регулює, зокрема, Закон про компанії 1989 р.

Загалом функціонування юридичних осіб з однієї особи отри­мало поширення з середини XX ст. Ця практика була законодавчо закріплена у багатьох державах (§ 401 Закону про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк, статтях 87, 95 Цивільного кодексу Російської Федерації). Проте законодавство більшості держав ви­магає наявності кількох учасників для створення юридичної особи. Якщо ж за час діяльності юридичної особи її члени вибули й за­лишився тільки один учасник, діяльність такої юридичної особи дозволяється (Франція, ФРН, Великобританія).

Чинний Цивільний кодекс України передбачає поділ юридич­них осіб на суб'єктів приватного та публічного права (ст. 81). Згід­но із частинами 2 та 3 вказаної статті юридична особа приватного права в Україні створюється на підставі установчих документів відповідно до вимог цього Кодексу. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, орга­ну державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та пра­вовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України за законом.

Поділ юридичних осіб на публічні та приватні для міжнарод­ного приватного права має формальний характер. У майновому обігу юридичні особи публічного та приватного права мають од­накові права. Виняток в окремих випадках може становити держа­ва (якщо вона визнається як юридична особа). Перехід юридичної особи з однієї форми в іншу здійснюється відповідно до норм пра­ва без припинення діяльності цієї особи.

Законодавство держав допускає функціонування так званих спі­лок чи інших утворень, які не мають статусу юридичної особи. Так, німецький Цивільний звід, німецький Торговий звід, спеціальне за­конодавство ФРН, зокрема Закон про акціонерні товариства 1966 p., дозволяють діяльність спілок, що не мають статусу юридичної особи.

Колишні колонії держав «сім'ї континентального» чи «загально­го права» сприйняли правові норми метрополій щодо встановлення та регулювання правового статусу юридичних осіб. Водночас у за­конодавстві цих держав зазвичай відсутнє визначення поняття юри­дичної особи. Винятком є норми Цивільного кодексу Еквадору 1861 p., Цивільного кодексу Колумбії 1873 р. та актів деяких інших держав. Класифікація юридичних осіб у цих правових системах по­вторює ту, що прийнята в державах, правові системи яких стали зразком права для колишніх колоній. А нормативні акти деяких держав взагалі не проводять ніякої класифікації юридичних осіб. Наприклад, цього розмежування не спостерігається в Цивільному кодексі Алжиру 1975 p., Цивільному кодексі Перу 1984 р.