46. Правове регулювання іноземних інвестицій.

Важливе значення в регулюванні міжнародних інвестиційних відносин, як зазначалося, належить багатостороннім міжнародним угодам. Однією з них є Конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, яка складається з преамбули та десяти глав. Уже з назви глав можна скласти загальне уявлення про зміст цієї Конвенції. Так, глава І називається «Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів», глава ІІ — «Компетенція Центру», глава ІІІ — «Примирення», глава ІV — «Арбітраж», глава V — «Заміщення та відвід Посередників або Арбітрів», Глава VІ — «Витрати», глава VІІ — «Місце розгляду спору», глава VІІІ — «Спори між Договірними державами», глава ІХ — «Поправки»; Глава Х — Заключні положення.

Особливу увагу в Конвенції відведено питанню заснування і функціонування Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів між державами та особами інших держав через примирення та арбітраж.

До Центру входять Адміністративна рада та Секретаріат. Адміністративна рада є вищим органом Центру і має у своєму складі по одному представникові від кожної Договірної держави. Пов-новаженнями її є такі: а) прийняття адміністративного та фінансового регламенту Центру; б) прийняття правил проведення примирювальної процедури та арбітражу; в) прийняття регламенту примирювальної процедури та арбітражу; г) схвалення заходів, що вживаються Банком (мається на увазі Міжнародний банк реконструкції та розвитку) для використання його адміністративних повноважень і служб; д) визначення умов діяльності Генерального секретаря та його заступника; е) прийняття щорічного бюджету, доходів та витрат Центру; є) схвалення щорічного звіту про діяльність Центру. Конвенція дає можливість Адміністративній раді мати й інші повноваження, а також виконувати інші функції, якщо це буде потрібно для реалізації положень даного документа.

Адміністративна рада за її рішенням чи рішенням Голови Адміністративної ради, Генерального секретаря або на вимогу не менше п’яти її членів щорічно скликається на збори. Рішення Адміністративної ради приймається простою більшістю голосів, але за умови, що на ній присутні більшість її членів.

До Секретаріату Адміністративної ради входять Генеральний секретар, один або кілька його заступників та відповідний штат працівників. Генеральний секретар є повноважним представником та головною посадовою особою Центру.

Суттєве значення має питання щодо складу посередників та арбітрів. Ними можуть бути особи, що мають достатню кваліфікацію і висловили бажання виконувати покладені на них обов’яз¬ки. Кожна з Договірних держав володіє правом призначати по чотири особи тих і інших. При цьому останні можуть бути громадянами даної держави, а можуть і не бути ними. А голова має право призначати в кожен із списків по 10 осіб, які повинні бути громадянами різних держав. Особи, включені до списків, повинні мати високі моральні якості, достатню компетентність у галузі права, комерції, економіки або фінансів для того, щоб бути в змозі приймати обґрунтовані рішення. Особливу роль відіграє компетентність такої особи в галузі права. При комплектуванні списків посередників та арбітрів голова має враховувати важливість забезпечення представництва в них основних правових систем, що існують у світі, а також головних форм економічної діяльності. Посередники та арбітри виконують свої обов’язки протягом шести років.

До компетенції Центру належить вирішення правових спорів, що виникають безпосередньо з відносин, пов’язаних з інвестиціями, між Договірною державою (або будь-яким уповноваженим її органом, про який Договірна держава повідомила Центр) та особою іншої Договірної держави, за наявності письмової згоди учасників спору про його передання для вирішення Центру. Сторони, що досягли такої згоди, не вправі відмовитися від неї в односторонньому порядку.

Будь-яка Договірна держава вправі в момент ратифікації, приєднання або схвалення Конвенції, а також у будь-який час після цього повідомити Центр про категорію чи категорії спорів, які підлягають або не підлягають вирішенню Центром. Генеральний секретар сповіщає про вказане повідомлення всі інші Договірні держави.

Жодна з Договірних держав не може забезпечувати захист або звертатися з позовами міжнародно-правового характеру, якщо мова йде про спори між її особами та іншою Договірною державою, з приводу яких є згода про передання чи про передання їх у майбутньому для вирішення через арбітраж, за винятком випадків, коли Договірна держава відмовиться виконувати дії відповід¬но до рішень, прийнятих стосовно такого спору.

У главі IIІ Конвенції, що визначає процедуру примирення, зазначається: Договірна держава або її особи, які бажають звернутись до примирювальної процедури, звертаються з відповідною письмовою заявою до Генерального секретаря, котрий направляє копію заяви іншій стороні. Генеральний секретар реєструє заяву, якщо інформація, яка в ній міститься, дійсно відповідає компетен¬ції Центру. У противному разі він повідомляє сторони про відмову в реєстрації.

Примирювальна комісія (далі — Комісія) складається з одного або непарної кількості посередників, що призначаються за згодою сторін. Якщо останні не домовилися про кількість посередників та порядок їх призначення, до Комісії входять три посередники, одного з яких призначає кожна зі сторін, а третій, що є головою Комісії, призначається за їх згодою. Посередником може бути особа, що не належить до числа посередників, за винятком випадків, коли призначення здійснюється головою Адміністративної ради.

Комісія сама вирішує питання про свою компетенцію.

До обов’язків Комісії належить з’ясування обставин, за яких між сторонами виник спір. Вона також має докласти зусиль для прийняття прийнятного для обох сторін рішення. З цією метою Комісія користується правом розглядати спір на будь-якій стадії та час від часу пропонувати їм умови, за яких спір може бути врегульований. Сторони зобов’язані добросовісно співробітничати з Комісією, щоб вона могла виконувати покладені на неї обов’язки, і серйозно ставитись до її рекомендацій.

Якщо сторони досягнуть згоди, Комісія готує доповідь із зазначенням спірних питань та записом про те, що сторони досягли згоди. Якщо в будь-який момент примирювальної процедури Комісія дійде висновку, що досягнення згоди між сторонами малоймовірне, вона припиняє процедуру та готує доповідь із зазначенням суті спору та записом про те, що сторонам не вдалося дійти згоди. У разі неявки однієї зі сторін або відмови від участі у примирювальній процедурі Комісія припиняє процедуру та готує про це доповідь із записом про неявку або відмову сторони від участі в процедурі. Якщо сторони не домовилися про інше, жодна з них у примирювальній процедурі не має права в процесі іншої процедури вирішення спору — через арбітраж чи в судовому порядку, чи в іншому порядку вирішення — посилатися на (або використовувати) будь-які висловлювання, заяви, визнання, пропозиції стосовно погодження, зробленого іншою стороною в примирювальній процедурі, а також на рекомендації Комісії.

Будь-яка Договірна держава або її особа може звернутися до арбітражної процедури. Для цього вона направляє відповідну письмову заяву Генеральному секретарю. Порядок та правила арбітражного вирішення спору розглядаються у главі ІV Конвенції.

Арбітраж складається з одного або непарної кількості арбітрів, призначених за згодою сторін. У випадку, якщо сторони не домовилися про кількість арбітрів та порядок їх призначення, до арбітражу входять три арбітри, одного з яких призначає кожна із сторін, а третій, що є головою арбітражу, призначається за їх згодою. Арбітром може бути призначено особу, що не входить до списку арбітрів, за винятком випадків, коли призначення здійснюється Головою Адміністративної ради. Якщо сторони не домовились про інше, арбітраж на вимогу однієї з них приймає рішення стосовно додаткових або зустрічних вимог, пов’язаних безпосередньо з предметом спору, за умови, що це відповідає згоді сторін, порядку вирішення спорів і компетенції Центру.

Рішення арбітражу є обов’язковим для сторін і не підлягає апеляції або іншому способу оскарження, за винятком передбачених у Конвенції. Кожна зі сторін зобов’язана підкоритись та здійснювати дії, що відповідають вимогам рішення арбітражу, крім випадків, коли виконання рішення було призупинено згідно з положеннями даної Конвенції.

Договірна держава визнає рішення арбітражу, прийняте відповідно до цієї Конвенції, як обов’язкове та таке, що забезпечує виконання грошових зобов’язань, покладених рішенням арбітражу, в межах своєї території так само, якби це було остаточне рішення її судового органу. Договірна держава з федеративним устроєм має право забезпечити виконання рішення арбітражу в межах або через федеральні судові органи та може передбачити, що такі судові органи будуть розглядати рішення арбітражу так само, якби це було остаточне рішення судового органу держави, що входить до складу держави, яка має федеративний устрій.

Заміщення та відвід посередників або арбітрів регулює глава V Конвенції. Якщо арбітр або посередник, призначений стороною, відмовиться від виконання обов’язків без згоди Комісії або арбітражу, членом яких він був, голова Адміністративної ради призначає особу з відповідних списків для проведення заміни. Сторона може звернутися до Комісії або арбітражу і заявити відвід будь-кому з членів у зв’язку з відсутністю в них якостей, передбачених Конвенцією. Крім того, сторона при арбітражному розгляді спору має право заявити про відвід арбітра на підставі факту неналежного формування складу арбітражу