10. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного приватного права.

Практика регламентації правовідносин у договірній формі важ¬лива для держав, оскільки норми міжнародних угод у більшості правових систем є основним джерелом регулювання питань, які належать до сфери міжнародного приватного права. Міжнародні договори (угоди) досягають такого становища тому, що містять уніфіковані норми, які спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин.

Зазначені угоди можна класифікувати за різними критеріями, зокрема:

- за предметом регулювання (зовнішньоекономічна діяльність (переважно є двосторонніми, укладеними на нетривалий термін - від 1 до 5 років, потім вони можуть пролонгуватися, містять пере¬важно матеріально-правові норми, як правило, мають додатки, які становлять невід'ємну частину цих договорів і їх змістом є вказів¬ка суб'єктів господарської діяльності, які уповноважуються реалі¬зовувати міжнародні договори, інше); про шлюбно-сімейні відно¬сини (переважно міжнародні багатосторонні договори, Україна, як правило, участі у них не бере, мають як матеріально-правові, так і колізійні норми; сьогодні можна вказувати вже на існування дру¬гого «покоління» цих договорів); стосовно авторських та суміжних прав (зазвичай це міжнародні багатосторонні договори, Україна бере у них участь, вони містять, як правило, матеріально-правові норми), інші);

- за видом норм, які містяться у них (колізійні, матеріально-правові, змішані);

- за кількістю учасників (дво- та багатосторонні);

- за суб'єктами, які створюють їх чи під егідою яких вони укладаються (держави, їх союзи, міжнародні організації, напри¬клад, Співдружність Незалежних Держав, Міжнародна організація праці (далі - відповідно СНД, МОП), Всесвітня організація охоро¬ни здоров'я. Наприклад, велику групу міжнародних договорів за участю суверенної України становлять договори, укладені у межах СНД. Так, у період з 8 грудня 1991 р. до 1 вересня 2004 р. у межах СНД було прийнято 1417 документів, чимало з яких містять колі¬зійні норми, або норми для регулювання приватно-правових від¬носин з «іноземним елементом», або ж є такими, що створюють підґрунтя для норм міжнародного приватного права. З 35 докумен¬тів, які передбачали ратифікацію - 29 ратифіковані й набули чин¬ності (з них - 17 для усіх держав СНД). З 194 документів, для яких передбачено виконання внутрішньодержавних процедур, чинності набули 183 документи);

- і, зважаючи на останнє пояснення, за ступенем потреби їх опосередкованості в законодавстві держав (потребують транс¬формації в національне законодавство або яс «самовиконувані», тобто такі, що потребують тільки національної норми-відсилання).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом: 1) під¬писання; 2) ратифікації; 3) затвердження прийняття договору; 4) приєднання до договору; 5) іншим, відповідно до домовленості сторін, які укладають договір. Акт ратифікації застосовується достатньо часто. Іноді він по¬єднується з укладенням договорів у формі обміну нотами. Прикла¬дом такого договору є Угода (у формі обміну нотами) між Урядом України та Урядом Японії про надання кредиту для фінансування проекту розвитку Державного міжнародного аеропорту «Борис¬піль» від 29 березня 2005 р. (ратифікована Законом України 16 черв¬ня 2005 р.).

Чимало міжнародних договорів, що містять норми міжнарод¬ного приватного права, потребують тільки їх підписання. Йдеться, зокрема, про велику групу міжнародних двосторонніх договорів, які укладаються для правового регулювання міжнародних переве¬зень різними видами транспорту (морським, залізничним, повітря¬ним, автомобільним).

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво Укра¬їни» від 12 вересня 1991 p. на території нашої держави діють акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України (ст. 3). Наша держава підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України (ст. 6). Вона стала також правонаступницею прав та обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7). Отже, з питань міжнародного приватного права чинними є певні міжнародні угоди, укладені свого часу СРСР та визнані у відповід¬ній формі Україною. Вони будуть чинними, зокрема, до прийняття нових міжнародних угод із тих же питань.

З багатьма державами Україна, ставши суверенною, уклала но¬ві міжнародні угоди. Порядок їх дії на території України визнача¬ється, зокрема, Законом «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2006 р. До цих угод належать:

1.Договори про надання правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах. Норми цих договорів вказують обсяг правової допомоги, яка надається громадянам договірних держав та їх юридичним особам.( Договори про надання правової допомоги у цивільних справах за участю України як суверенної держави були підписані, напри¬клад, з: Китайською Народною Республікою 31 жовтня 1992 р. (ратифікований Верховною Радою України 5 лютого 1993 p., чин¬ний з 22 березня 1993 p.); Республікою Польща 27 травня 1993 р. (ратифікований 24 травня 1993 p., чинний з 14 серпня 1994 p.); Ли¬товською Республікою 7 липня 1993 р. (ратифікований 17 грудня 1993 р., чинний з 20 листопада 1994 p.); Республікою Молдова 13 грудня 1993 р. (ратифікований 10 листопада 1994 p., чинний з 27 квітня 1995 p.); Республікою Грузія 9 січня 1995 р. (ратифікова¬ний 22 листопада 1995 p.); Латвійською Республікою 23 травня 1995 р. (ратифікований 22 листопада 1995 p.); Естонською Респуб¬лікою 15 лютого 1995 р. (ратифікований 22 листопада 1995 p.); Монголією 27 червня 1995 р. (ратифікований 1 листопада 1997 p.); Республікою Узбекистан 19 лютого 1998 р. (ратифікований 5 лис¬топада 1998 p.); Соціалістичною Республікою В'єтнам 6 квітня 2000 р. (ратифікований 2 листопада 2000 p.); Республікою Маке¬донія 10 квітня 2000 р. (ратифікований 2 листопада 2000 p.); Туре-цькою Республікою 23 листопада 2000 р. (ратифікований 5 липня 2000 p.);

. 2. Угоди, які спрямовані на регламентацію окремих видів циві-лістичних правовідносин з «іноземним елементом»,розглядати¬муться далі. Доречно зазначити, що найбільша кількість угод за участю України укладається з питань зовнішньоекономічної діяль¬ності; взаємного захисту інвестицій; транспортних перевезень; авторського права. Нині для України характерним є укладення ре¬гіональних угод в рамках СНД.

(-Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійснен¬ням господарської діяльності, підписана Україною 20 березня 1990 р. (ратифікована 19 грудня 1992 р.);

-Угода про забезпечення населення лікарськими засобами, вакцинами та іншими імунобіологічними препаратами, виробами медичного призначення і медичної техніки, що виробляються на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, підписана 24 грудня 1993 р. (ратифікована 26 квітня 1996 р.);

У 1989 р. Європейський Парламент приймає резолюцію про початок підготовчих робіт, спрямованих на створення Європей¬ського Кодексу Приватного Права. Було запропоновано обмежити предмет регулювання майбутнього Кодексу тільки контрактами, квазіконтрактами, деліктами та речовим правом. Передбачалося, що у Кодексі не буде різниці між цивільним, комерційним та спо¬живчим правом. Передбачалося також, що Кодекс, принаймні на першому етапі його формування, не регулюватиме правовий ста¬тус фізичних осіб, не матиме норм сімейного та спадкового права. Європейський Кодекс Приватного Права поділятиметься на дві частини: Загальні принципи (сфера, загальні принципи, джерела, тлумачення) та Загальні положення (строки й позовна давність, правочини, представництво, речі та права, грошові вимоги, фідуціарні відносини, виконання, невиконання, залік, відповідальність тощо). Згадані «Принципи Європейського Контрактного Права» є першим кроком у напрямі створення зазначеного Кодексу. Робота над створенням зазначеного Кодексу призвела до того, що нині йдеться про Кодекс Контрактного права.