45. Правове положення власності України і власності юридичних осіб за кордоном.

Відповідно до вітчизняного законодавства діяльність юридичних осіб України може бути спрямована на встановлення, зміну чи припинення правовідносин з "іноземним елементом" як на території України, так і за кордоном.

Питання, пов'язані з правовим регулюванням юридичних осіб України, вирішує, зокрема, Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р.

Юридична особа може мати відокремлені підрозділи. За законодавством України ними визнаються філії, інші підрозділи, що знаходяться поза місцезнаходженням юридичної особи та виробляють продукцію, виконують роботи або операції, надають послуги від імені юридичної особи. Відокремленим підрозділом визнається представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Якщо відокремлені підрозділи розташовані за межами України, їхня діяльність регулюється законодавством України та іноземної держави.

Юридичні особи України мають право здійснювати свою діяльність, яка виходить за межі України, відповідно до: 1) законодавства України; 2) статутних завдань; 3) законодавства іноземної держави; 4) міжнародних угод; 5) правових звичаїв.

1. Законодавство України є джерелом встановлення змісту особистого статуту юридичної особи, регулює види її діяльності у міжнародному господарському обігу, що є майже аналогічними видам діяльності іноземних суб'єктів господарювання в Україні. Юридичні особи України діють від свого імені, мають самостійну майнову відповідальність, тобто відповідають тільки за свою діяльність і не відповідають за дії інших суб'єктів права України, наприклад, держави як суб'єкта приватноправових відносин.

2. Установчими документами, наприклад, статутом юридичних осіб встановлюються: а) права осіб як юридичних (з моменту реєстрації); б) їхня спеціальна правоздатність. Юридичні особи можуть діяти як суб'єкти міжнародного приватного права тільки у тих сферах господарювання, що визначені статутом. Тобто, суб'єкти господарської діяльності України мають право укладати угоди, спрямовані виключно на виконання статутних завдань.

У випадку порушення положень установчих документів чи законодавства України до вказаних суб'єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, передбачені законодавством України. Зокрема, мова йде про вимоги ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 р. (зареєстроване у Міністерстві юстиції України 5 травня 2000 р. за № 260/4481), статтями 245, 246 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. Цими санкціями є індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, які застосовуються органами, визначеними законодавством України. Юридичні особи України, здійснюючи свою правосуб'єктність за її межами та до яких застосовані спеціальні санкції, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб'юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності.

3. Законодавство іноземної держави детально регламентує питання допуску українських юридичних осіб на власну територію, визначає сфери та умови їх діяльності. Наприклад, відповідно до § 3 Комерційного кодексу Чехії іноземній особі чи її організаційному підрозділу дозволяється займатися підприємництвом у Чеській Республіці з дня їх запису до торговельного реєстру, де зазначається обсяг предмета підприємництва. Заява про запис подається юридичною особою України.

Межі здійснення правосуб'єктності юридичних осіб залежать від поширення на них певного виду правового режиму (національного, недискримінаційного, найбільшого сприяння чи спеціального). Як правило, іноземне законодавство передбачає для юридичних осіб національний режим здійснення їх прав та виконання обов'язків. Так, юридичні особи України на території Чеської Республіки можуть займатися підприємництвом на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й чеські особи, якщо тільки закон не передбачає іншого. Водночас внутрішній порядок і відповідальність членів чи компаньйонів за своїми зобов'язаннями визначаються законодавством держави - місця створення юридичної особи, тобто законодавством України, наприклад, Господарським кодексом України від 16 січня 2003 р.

4. Міжнародні угоди мають важливе значення для встановлення меж правосуб'єктності юридичних осіб за кордоном України. Норми міжнародних договорів можуть регулювати питання встановлення правового режиму, який надається юридичним особам України за кордоном; сфери їх діяльності, а також конкретні питання, пов'язані з нею, наприклад, оподаткування, митної очистки, транзиту, складування та перевантаження продукції.

5. Правові звичаї використовуються юридичними особами при здійсненні їх зовнішньоекономічної діяльності.

Правосуб'єктність юридичних осіб України не може бути реалізована повною мірою, якщо не здійснюється їх захист, зокрема, у разі пред'явлення до них цивільних позовів. Якщо справу розглядає суд іноземної держави, він застосовує власне процесуальне законодавство. Матеріальне право застосовується залежно від колізійних норм, які містяться у нормативно-правових актах держав чи у міжнародних договорах, або є згода на це сторін цивільного договору або умова зовнішньоекономічного контракту.