58. Міжнародні залізничні перевезення.

Залізничне перевезення, порівняно з перевезеннями за допомогою інших різновидів транспорту, за своєю вартістю та безпекою є найбільш привабливе як для громадян, так і для суб'єктів господарювання. На сьогоднішній час розроб¬лено значну кількість договорів (конвенцій), головною ме¬тою яких є уніфікація правил міжнародного залізничного перевезення.

1. Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), 9 травня 1980 р., для України діє на підставі За¬кону України «Про приєднання України до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ)» від 5 червня 2003 р. № 943-^ із застереженнями. На підставі Конвенції (державами-учасницями) створено Міжурядову організацію міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ). Основною метою ОТІФ є встановлення єдиного правопорядку для перевезень пасажирів, багажу і вантажів у прямому міжна¬родному залізничному сполученні між державами-учасни-цями, а також сприяння застосуванню й розвитку цього правопорядку.

Перевезення в прямому міжнародному сполученні підпо¬рядковуються «Єдиним правилам до договору про міжна¬родне залізничне перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ)», що становлять Додаток А до Конвенції; «Єдиним правилам до договору про міжнародне залізничне перевезення ван¬тажів (ЦІМ)», що становлять Додаток В до Конвенції. Єдині правила ЦІВ і ЦІМ разом з двома Додатками є невід'ємною частиною Конвенції.

Додаток А до Конвенції про міжнародні залізничні пе¬ревезення (ЦІВ) насамперед встановлює сферу його засто¬сування та винятки з неї. Він складається з 62 статей, які вирішують низку питань, що виникають у результаті здійснення міжнародного залізничного перевезення паса¬жирів та їхнього багажу. Так, залізниця зобов'язана здійснювати відповідно до Єдиних правил, будь-яке пере¬везення пасажирів та їхнього багажу, якщо тільки: а) паса¬жир дотримується Єдиних правил, додаткових положень і міжнародних тарифів; Ь) перевезення є можливим за наяв¬ності регулярного персоналу і транспортних засобів, що за¬довольняють вимоги звичайного сполучення; с) перевезен¬ню не перешкоджають обставини, яких залізниця не може уникнути і які вона не в змозі усунути. Умови міжнарод¬них тарифів не можуть відрізнятися від Єдиних правил, окрім випадків, коли останні це виразно передбачають.

59. Міжнародні автомобільні перевезення.

З метою полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення рівня безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху, а також дорожніх знаків і сигналів 8 листопада 1968 р. було прийнято дві Віденські конвенції: Конвенція про дорожній рух з поправками від 3 березня 1993 р. та Конвенція про дорожні знаки та сигнали. Обидві вони є чинними для України. Окрім них основними документами, що регулюють авто¬мобільні перевезення, вважаються ще чотири.

1. Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезен¬ня небезпечних вантажів (ДОПНВ), 30 березня 1957 р., діє для України на підставі Закону України «Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів» (ДОПНВ) від 2 березня 2000 р. № 1511-Ш1. У цій Угоді йдеться про «транспортні засоби» — автомобілі, тягачі з напівпричепами, причепи й напівпричепи, що відповідають визначенням, наведеним у статтях Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 р., за винятком транспортних засобів, що належать збройним силам однієї з Договірних Сторін або перебувають у підпо-рядкуванні цих збройних сил. У свою чергу, термін «небез¬печні вантажі» означає речовини і предмети, що не допус¬каються до міжнародного дорожнього перевезення, згідно з положенням додатків Л і В, або допускаються до такого з дотриманням визначених умов. Додатки до цієї Угоди є її невід'ємною частиною. Конвенція передбачає також мож¬ливість збереження кожної Договірної Сторони за собою права регламентувати або забороняти ввезення на свою те¬риторію небезпечних вантажів з причин, інших, ніж безпе¬ка в дорозі.

2. Конвенція про договір міжнародного перевезення ван¬тажів по дорогах, 19 травня 1956 р., зі змінами, внесеними Протоколом від 5 липня 1978 р. СРСР приєдналася до Кон¬венції 1 серпня 1983 р. Конвенція є чинною для України як правонаступниці СРСР. Вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду з допомогою транспортних засобів, коли місце завантажен¬ня та місце доставки вантажу, зазначені в контракті, роз¬міщені на території двох різних країн, з яких принаймні одна повинна бути учасницею Конвенції. Остання не застосо¬вується до перевезень, що відбуваються згідно з міжнарод¬ними поштовими конвенціями, до перевезень покійників, до перевезень обстановки та меблів при переїздах. Згідно з положеннями Конвенції, договір перевезення встановлюєть¬ся накладною. Відсутність, неправильність або втрата на¬кладної ні на існування, ні на дійсність договору перевезен¬ня не впливають і в такому випадку застосовуються поло¬ження Конвенції. У її статтях врегульовано порядок складання накладної, її зміст, необхідні дії перевізника щодо перевірки відомості, зазначеної у накладній, та дії й документи, що повинен надати відправник перед заванта¬женням. Положення Конвенції, головним чином, стосують¬ся прав і обов'язків сторін договору перевезення та їх відпо¬відальності.

3. Європейська угода про міжнародні автомагістралі, 15 листопада 1975 р., є чинною для України на підставі Поста¬нови Уряду «Про приєднання Української РСР до Євро¬пейської угоди про міжнародні автомагістралі від 15 листо¬пада 1975 р.» від 9 листопада 1982 р. № 537. Країни Договірні Сторони приймають план автодорожньої мережі, яка в Угоді дістала назву міжнародної мережі «Е» і опис якої наведено в її Додатку I як координований план будівництва і реконструкції доріг, що мають міжнародне значення. План цей вони мають намір виконувати у межах своїх національ¬них програм. Міжнародна автодорожня мережа «Е», відпо-відно до угоди, являє собою мережу основних доріг загаль¬ним прямуванням північ-південь, захід-схід, включає ще проміжні дороги, розташовані між основними, а також з'єднувальні дороги. Дороги міжнародної мережі «Е» по¬винні ідентифікуватися та позначатися дорожнім знаком, опис якого наводиться в Додатку III даної Угоди.

4. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу, 1 березня 1973 р., є чинною для України . Дана Конвенція застосовується до будь-якого договору автомо¬більного перевезення пасажирів, а в певних випадках їхньо¬го багажу транспортними засобами, якщо в договорі зазна¬чено, що перевезення здійснюється на території не менш як двох країн і що пункт відправлення або пункт призначення чи вони обидва розміщені на території однієї з Договірних країн.