42. Відносини власності в міжнародному приватному праві.

Економічні відносини власності є одним з найважливі¬ших об'єктів державно-правового регулювання. Поняття права власності як юридичної категорії виникає внаслідок врегулювання економічних відносин за допомогою юридич¬ного інструментарію. Воно має велике значення для всіх без винятку галузей права. У наш час у вітчизняному праві існує кілька норматив¬них визначень права власності. Так, за ст. 316 чинного Ци¬вільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про власність»1 від 14 жовтня 1992 р., право власності — це врегульовані законом суспільні відно¬сини щодо володіння, користування й розпорядження май¬ном. Здійснювати відносини щодо володіння, користуван¬ня та розпорядження власністю в Україні можуть не тільки народ України, громадяни, юридичні особи України та дер¬жава, а також інші держави, їхні юридичні особи, міжна¬родні організації, громадяни іноземних держав та особи без громадянства. Різновиди майна, що може бути у власності тих чи інших суб'єктів, а також форми власності, підстави її набуття та правовий режим тощо визначаються окремо кожною державою. Постійна міграція населення, розширення меж зовнішньоекономічного ринку та багато інших чинників зумовлюють наявність у відносинах власності іноземного елементу. Відпо¬відно, колізійні питання права власності — це питання, пов'язані з необхідністю обрання одного з колізуючих націо¬нальних законів для вирішення конкретного питання, пов'я¬заного з правом власності, зокрема з визнанням права влас¬ності на річ, що придбана за кордоном; встановленням змісту права власності; визначенням правомочностей власника; підставами набуття та припинення права власності тощо.

43. Загальні питання права власності у відносинах з іноземним елементом за законодавством України.

У кожній державі центральним правовим інститутом є інсти¬тут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед міжнародних договорів стосовно питань власності значну кількість становлять договори про іноземні інвестиції. Це також Декларації. Мова йде, зокрема, про Хартію економічних прав і обов'язків держав, прийняту 1974 р. Генеральною Асамблеєю ООН, Конвенцію «Про захист іноземної власності», схвалену Радою Організації економічного співробіт¬ництва і розвитку 12 жовтня 1967 р. Норми про власність містять міжнародні акти, які регулюють діяльність ТНК. Значну питому вагу серед договорів про іноземні інвестиції мають двосторонні угоди про сприяння і взаємний захист інвестицій. Україна уклала такі угоди з Великобританією, Вірменією, В'єтнамом, Ізраїлем, Казахстаном, Киргизстаном, КНР, Литвою, Монголією, Польщею, США, Францією, ФРН, Чехією та іншими державами.

Питання права власності регулюють й інші міжнародні догово¬ри. Наприклад, 11 серпня 1994 р. було підписано Угоду між Уря¬дом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 р. «Про підписання Прото¬колу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Мол¬дова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власно¬сті від 11 серпня 1994 року» схвалено зміни до Угоди від 11 серп¬ня 1994 р.

Питання права власності врегульовано у консульських конвен¬ціях. Відповідно до Конвенції ООН з морського права визнається повний імунітет у відкритому морі суден, які перебувають лише на некомерційній державній службі (ст. 96). Проблеми, пов'язані з правом власності, вирішуються й іншими договорами.

Серед численних нормативно-правових актів в Україні щодо питань права власності важливе місце займають Конституція України, Цивільний кодекс України 2003 р. (Книга третя за назвою «Право власності та інші речові права»).

За законодавством України право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України). Змістом права власності є належні власникові права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власни¬ка та місцезнаходження майна (ст. 317 Цивільного кодексу Ук¬раїни).

Суб'єктами права власності України є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені Цивільним кодексом України). До них належать, зокрема, фізичні та юридичні особи, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності суб'єктів права.

Законодавством багатьох держав допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб та/чи держави, і створення на цих засадах змішаних форм власності, у т. ч. влас¬ності спільних підприємств за участю громадян та юридичних осіб інших держав. Таким чином спільні підприємства можуть мати на території держави у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами цієї держави.

Міжнародні організації та юридичні особи іноземних держав можуть мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення. Це положення знаходить відображення, наприклад, у численних міжнародних договорах про торговельні відносини, науково-технічну співпрацю тощо. Так, згідно із п. 3 ст. 5 Угоди про торго¬вельні відносини між Україною та США від 6 травня 1992 p., кожна з держав дозволить комерційним представництвам іншої держави ввозити на свою територію і використовувати відповідно до зви-чайної комерційної практики конторське та інше обладнання, таке як друкарські машинки, фотокопіювальні апарати, комп'ютери й телефакси для здійснення їхньої діяльності.

Іноземні держави можуть мати на території України у власно¬сті майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин у випадку й порядку, встановле¬ному міжнародними договорами та законодавчими актами Укра¬їни. Відповідно до договорів за участю України на її території мо¬жуть розміщуватися й використовуватися об'єкти власності інозем¬них держав.

Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, юридичних осіб, спільних підприємств і міжнародних ор¬ганізацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами. Окремі майнові об'єк¬ти можуть бути спільними для кількох держав. Мова йде, зокрема, про природні об'єкти. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Ук¬раїною.

У серпні 1998 р. в Галаці (Румунія) було ухвалено Угоду про формування єврорегіону «Нижній Дунай». До нього увійшли: від української сторони - Одеська область, від молдавської - райони Кагул, Кантемир, Вулканешти, від румунської - повіти Браіла, Га¬лац і Тульча. Відповідно до національного законодавства та між¬народних договорів сторони зобов'язувалися підтримувати місцеві ініціативи, зокрема стосовно екології, захисту довкілля. У Румунії схвально сприйняли Указ Президента України про створення Ду¬найського біосферного заповідника.

На громадян іноземних держав та осіб без громадянства у дер¬жавах у питаннях права власності переважно поширюється націо¬нальний режим. Так, у Законі України «Про правовий статус іно¬земців та осіб без громадянства» зазначається, що іноземці можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати й заповідати його, зокрема іноземці мають право власності на житло відповідно до законодавства України (статті 12, 13).

В Україні набувати право власності на майно іноземці могли через приватизацію. Наприклад, до 1999 р. в Україні діяв Указ Президента «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» у редакції від 2 червня 1995 p., ст. 2 якого надавала право на приватизацію об'єктів незавершеного будівництва іно¬земним громадянам та особам без громадянства. Проте відповідно до ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції від 19 лютого 1997 р.) іноземці вже не мали права отримати частку державного майна за приватизаційні папери. Водночас Державна програма приватизації на 1999 p., затверджена Указом Президента України від 30 грудня 1998 p., передбачала приватизацію окремих об'єктів із залученням іноземних інвести¬цій за міжнародними договорами України (п. 4)'. Приватизацію таких підприємств, що належать до групи Г, було запропоновано здійснювати шляхом продажу пакетів акцій підприємств відповід¬но до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок прода¬жу пакетів акцій підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України», яку було запропоновано розробити Фонду державного майна, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольному комітету, Міністерству юстиції та Мінеконо¬міки України.

Деякі об'єкти в державах, у т. ч. в Україні не можуть належа¬ти на праві власності іноземним громадянам та особам без гро¬мадянства. Це випливає зі змісту законодавства України чи безпо¬середньо встановлюється його нормами. Наприклад, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знахо¬дяться в межах території України, природні ресурси її континен¬тального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єк¬тами права власності Українського народу (ч. 1 ст. 324 Цивільного кодексу України).

Право власності та інші речові права можуть виявлятися у про¬цесі концесійної діяльності, коли сторони беруть на себе певні зо¬бов'язання. Наприклад, відповідно до Указу Президента України від 4 липня 1998 р. «Про концесію на будівництво та експлуатацію нової автомобільної дороги Львів - Краковець» та постанови Ка¬бінету Міністрів України «Про заходи щодо виконання Указу Пре¬зидента України від 4 липня 1998 р. № 739» від 12 жовтня 1998 р. концесіонер повинен був дотримуватися правил охорони рослин¬ного та тваринного світу, атмосферного повітря у процесі конце-сійної діяльності.

Питання про користування майном, яке не є у власності інозем¬них суб'єктів, регулюється, зокрема, законодавством про іноземні інвестиції. Користування майном може оформлятися договором майнового найму (оренди). Іноземні суб'єкти права можуть бути орендарями будь-якої форми власності майна.

Отже, суб'єкти іноземного права можуть бути власниками, во¬лодільцями та користувачами майна в Україні, якщо це прямо та у виключній формі не заборонене законом України.

Своєю чергою, громадяни, юридичні особи України мають право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що на¬лежить їм та знаходиться за кордоном у повному обсязі та відповід¬но до вимог місцевого законодавства. Так, відповідно до ст. 5 Дек¬рету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулю¬вання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. громадяни України - резиденти можуть відкривати рахунки в іноземній ва-люті під час їх перебування за кордоном.