- •Тема 1.Культура як соціальне явище.Феномен української культури.
- •Тема 2. Українська культурологічна думка в контексті загальноєвропейської культурної традиції
- •Узагальнення
- •2. Зміст Лекційного курсу.
- •1. Поняття «культура».
- •Запитання до самоконтролю.
- •2. Предмет і завдання навчального курсу «Історія української культури». Її місце в системі гуманітарного знання.
- •Запитання до самоконтролю.
- •3. Історичний розвиток уявлень про культуру (античні, середньовічні уявлення, еволюція терміна «культура» в епохи Відродження і Нового часу).
- •Запитання для самоконтролю.
- •4. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.
- •Запитання для самоконтролю.
- •1. Культура східних слов'ян.
- •Запитання до самоконтролю.
- •Запитання до самоконтролю.
- •3. Література, наукові знання та освіта.
- •Запитання до самоконтролю.
- •4. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове мистецтво.
- •Запитання до самоконтролю.
- •Лекція 3. Розвиток культури України у другій половині XIV-XVIII ст.
- •1. Релігійне життя в Україні. Берестейська церковна унія.
- •Запитання до самоконтролю.
- •2. Освіта: братські школи, Острозька та Києво-Могилянська колегії (Академії).
- •Запитання до самоконтролю.
- •3. Початок книгодрукування.
- •Запитання для самоконтролю.
- •4. Полемічна література.
- •Запитання до самоконтролю.
- •6. Живопис, музика, театр, архітектура.
- •Запитання до самоконтролю.
- •Лекція 4. Українська та європейська культура в кінці XVIII - на початку XX ст.
- •1. Розвиток освіти в Україні.
- •Запитання до самоконтролю.
- •2. Наука.
- •Запитання до самоконтролю.
- •4. Українська література.
- •Запитання до самоконтролю.
- •4. Український театр.
- •Запитання до самоконтролю.
- •5. Музика.
- •Запитання до самоконтролю.
- •6. Живопис, скульптура, архітектура.
- •Запитання до самоконтролю.
- •1. Українське національне відродження періоду національно-визвольних змагань.
- •Запитання до самоконтролю.
- •2. Радянська українізація та культурна революція. Освіта та наука.
- •Запитання до самоконтролю.
- •3. Художня культура українського Розстріляного Відродження.
- •Запитання до самоконтролю.
- •Мистецтво (живопис, скульптура, архітектура; музика; театр, кіно).
- •Запитання до самоконтролю.
- •Запитання до самоконтролю.
- •Запитання до самоконтролю.
- •Лекція 6. Культура України у 1939- 1991 рр.
- •1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя.
- •2. Неоднозначний стан української культури під час «хрущовської відлиги».
- •3. Форсований наступ на українську культуру за часів стагнації.
- •Питання для самоконтролю.
- •Лекція 7. Сучасний період розвитку української культури.
- •1. Українська мова – основа культури українського народу.
- •2 . Формування нової соціокультурної реальності та її риси .
- •3 . Культура України в умовах зростання національно-культурної ідентичності.
- •Питання для самоконтролю.
- •Історія української культури
- •Тема 5. Українська культура нового часу (XVII-XVIII ст.)
- •1. Особливості та світогляд культури Нового часу
- •2. Козацтво як культурне явище
- •3. Українське Просвітництво XVII-XVIII ст.
- •4. Художня культура Нового часу
- •Висновки
- •Контрольні запитання
- •Тести для самоконтролю
- •Тема 6. Культура україни хіх ст.
- •1. Головні риси культурного процесу хіх ст.
- •2. Типологічна новизна художньої культури хіх ст.
- •3. Класицизм і романтизм в культурі України хіх ст.
- •4. Мистецтво України другої половини хіх ст.
- •Висновки
- •Контрольні запитання
- •Тести для самоконтролю
- •Тема 7. Сучасна українська культура
- •1. Тенденції розвитку світової та української культури хх століття
- •2. Модернізм як відображення духовної кризи
- •3. Від тоталітаризму до глобалізації: світовий контекст української культури хх ст.
- •4. Український постмодернізм
- •Висновки
- •Контрольні запитання
- •Тести для самоконтролю
- •Тема 8. Культура слобідської україни
- •1. Територія, характер культури Слобожанщини та її дослідники
- •2. Давнє минуле краю
- •3. Особливості культурного розвитку XVII-XVIII ст.
- •4. Культура Слобожанщини хіх – початку хх ст.
- •5. Культура Слобожанщини хх ст. (радянський та пострадянський період)
- •6. Традиційна народна культура регіону
- •Висновки
- •Тема 6. Українська культура епохи бароко та просвітництва 1147
- •3. Світова і національна культури:вазаємозв'язок та взаємодія
- •1.2.1. Культурогенез українського народу.
- •1.2.3. Культура мідно-бронзової та ранньозалізної доби (кіммерійці, скіфи, сармати, антична епоха Причорномор‘я).
- •1.3.1. Писемність і літературна традиція часів Київської Русі-України
- •1.3.2.Освіта та наукові знання
- •1.3.3. Мистецтво і архітектура українців княжої доби
- •Культура Галицько –Волинського князівства.
- •1.4.1. Суспільно- політичні та історичні обставини розвитку української культури.
- •1.4.2.Розвіток науки і знань. Культурна діяльність п.Могили.
- •1.4.3. Мистецтво Ренесансу в Україні. Полемелічна література. Літописання.
- •1.4.4. Українське бароко
- •1.5.1. Історічні умови формування української національної самосвідомості
- •1.5.2. Образотворче мистецтво, музика, театр
- •1.5.3. Культурно-просвітницький рух у Галичині у XIX ст.
- •1.6.1. Культура як умова відродження нації. Модерн в українській естетичній традиції.
- •1.6.2.Основні тенденції культурного розвитку у 20-30-і рр.
- •1.6.3. Розстріляне Відродження. Культура України в 30-40 рр.
- •1.7.1. Соціально-політична та художня переоцінка цінностей у середині хх століття.
- •1.7.2.Українська культура 40-80 рр. Хх ст..
- •1.7.3. Творчість діячів українськой культури в еміграції.
- •1.8.1. Зміна соціально - політичної парадигми в Україні у 90-х роках та становлення нової соціокультурної дійсності
- •1.8.2. Національна культура в умовах зростання національно – культурної ідентичності. Постмодернізм
- •1.8.3. Перспективи розвитку культури в Українській державі.
- •О. В. Зінько ю. А. Зінько
- •Вступ. Теоретичні аспекти культури
- •Тема 1. Ранні форми культур на українських землях
- •Тема 2. Загальні відомості про історико - етнічний розвиток українців
- •Тема 3. Культура київської русі
- •Тема 4. Українська культура XIV – першої пол. XVII ст. Поширення ідей гуманізму
- •Тема 5. Освіта в україні X – XVIII ст.
- •Тема 6. Розвиток культури у другій половині хvii – XVIII ст. Особливості українського бароко.
- •Іван величковський
- •З рукописної книги "зегар з полузегарком":
- •Климентій зиновіїв трясця
- •Про нерівності людські…
- •Бурлескна література
- •Скарга дидаскала
- •Тема 7. Особливості архітектури україни X – XX ст.
- •Тема 8. Національно-культурне відродження україни XIX ст.
- •"І мертвим і живим… "
- •"Сон" (комедія)
- •"Кавказ"
- •Слово про Шевченка.
- •Тема 9. Художня культура XIX – XX ст. (теоретичний нарис)
- •Тема 10. Хх-XXI ст. Культурологічний нарис
- •Вступ. Теоретичні аспекти культури ………………………………….
- •Тема 3. Культура Київської Русі ………………………………….……….
- •7. Антіческіе погляди на культуру.
- •9. Нові ідеї в працях українських діячів культури 17-18 ст. Сковорода.
- •17. Погляди Драгоманова і Франка з питань культури.
- •20. Релігія в духовному спадщині людства.
- •21. Культура та право: проблеми взаємодії та функціонування.
- •22. Проблеми оновлення сучасної української культури.
- •23. Культурні теорії російських авторів 19-20 ст. Російська панславістська, польська Федеративна й українська слов'янофільська Теорії
- •24. Стародавня культура на території Україні.
- •26. Культура київської русі 10-12 ст.
- •27. Особливості розвитку Київської Русі в період феодальної роздробленості.
- •28. Значення і традиції культури Київської Русі.
- •30. Культура та природа: проблема співвідношення.
- •34. Умови культурного розвитку українських земель у складі вкл.
- •36. Культурно-освітня діяльність майстрів 17 ст.
- •38. Стан української культури в 18 ст.
- •41. Походження та поширення писемності у східних слов'ян.
- •42. Творчість діячів культури України сучасного періоду. Оксана Стефанівна Забужко
- •45. Процес духовного розвитку українського народу на рубежі 19-20 ст.
- •49. Діяльність майстрів мистецтва 50-80 рр.. 20 ст.
- •50. Стан української культури на рубежі 20-21 ст. Перспективи розвитку.
- •51. Діяльність української діаспори в сфері культури.
- •56. Творче спадкові Довженко.
- •57. Культура українського народу в контексті європейської культури.
- •58. Український авангард і європейська художня культура кінця 19 - початку 20 ст.
- •59. Український постмодерн.
- •61. Сучасна музика в Україні.
- •Проблеми та перспективи розвитку української культури
- •Тема: “україніська культура хх століття”
- •Тема 7. Українська культура і духовне життя на початку XX ст. План
- •«Розстріляне Відродження» 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури.
- •Особливості радянської доби в українській культурі. Панування соцреалізму (1930-1956 рр.).
- •Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності (1956-1987рр.).
- •Творчість діячів української культури в еміграції.
- •1. Становлення культури як один із аспектів людини та суспільного способу життя.
- •3. Процес культурогенезу на тер-рії України.
- •4. Культура скіфо-сарматської доби
- •5. Культура неолітичного населення України.
- •6. Мова, писемність, освіта античних міст-держав Північного Причорномор’я.
- •8. Архітектура Київської Русі.
- •9. Писемність і освіта. Літописання Київської Русі.
- •10. Монументальне мистецтво, іконопис, книжкова мініатюра Київської Русі.
- •11. Книгописання, друкарство, архітектура др. Пол. Хуі – сер. Хуіі ст..
- •13. Процес виникнення і розвитку укр. Мови у польсько-литовську добу.
- •14. Архітектура та будівництво України у складі Великого князівства литовського.
- •17. Українське бароко в архітектурі козацько-гетьманської держави.
- •18. Реформаційний рух, братства та їхні школи. Острозька та Києво-Могилянська академії.
- •19. Нова українська література та поезія в часи пробудження української національної свідомості.
- •20.. Класична архітектура хіх – поч. Хх ст.
- •21. Монументальне та станкове малярство. Становлення світського живопису та портрету.
- •22. Скульптура та малярство на поч. Хх ст.
- •23. Особливості розвитку української культури на початку хх ст. Освітній та науково-технічний рівень.
- •24. Модернізм в архітектурі початку хх ст.
- •25. Національна культура в умовах панування радянської ідеології 30-50 рр. Хх ст..
- •26. Українське національно-культурне відродження 20-х років хх ст.
- •27. Поезія та літ-ра др. Пол. Хх ст.
- •28. Літературне життя, театр, кінематограф першої пол. Хх ст.
- •29. Постмодернізм як плюралізм стильових напрямків в українському мистецтві сьогодення.
- •30. Живопис і нові форми мистецтва сучасної української культури.
- •31. Наростання кризових явищ у сцчасній культурі
- •Конспекти лекцій Основні напрями світової культурологічної думки та культурологічна думка в Україні
- •Поняття ментальності в культурологічному аспекті
- •Українська культура в контексті світової культури: основні історичні віхи Архаїчні джерела української культури
- •Тенденції розвитку культури за часів Середньовіччя в Західній та Східній Європі та Київській Русі
- •Культура Київської Русі
- •Європейське Відродження та українська культура хіv–хvі ст.
- •Бароковий світогляд в Західній Європі та Україні
- •Ідея “прогресу” та специфіка культурного розвитку країн Західної Європи і України в хvіі –хvііi ст.
- •Культура 19 ст. Загальний історичний тип (західна Європа) та українська культура
- •Світовий культурний процес хх ст. І культура України в його контексті
- •Сучасна українська культура та проекція майбутнього
- •Хрестоматія літературних текстів із усної народної творчості
- •Повість врем’яних літ
- •Ізборники святослава (1073 та 1076 рр.)
- •Слово деякого калурга про прочитання книг
- •О жонах злих і добрих
- •Іаков мних
- •Пам’ять і похвала князеві руському Володимирові
- •Ходіння Богородиці по муках
- •Із «Фізіолога»
- •Кирик новгородець
- •Учення про числа
- •Володимир мономах
- •Поучення
- •Іларіон київський
- •Слово про Закон і Благодать
- •Галицько-волинський літопис
- •Легенда про євшан-зілля
- •Києво-печерський патерик
- •М.Т.Юрій Етногенез та менталітет українського народу
- •Історія української культури
- •Змістовний модуль 1.
- •Тема 1. Поняття і сутність культури. Проблеми дослідження української культури Лекція 1
- •1. Сутність поняття культури, його функції
- •2. Методологічні засади розуміння національної культури
- •3. Методологічні проблеми дослідження історії української культури
- •Проблеми періодизації української культури
- •Тема 2. Передумови виникнення української культури. Стародавня культура східних слов’ян Лекція 1
- •Специфіка розвитку Трипільської культури.
- •Культура залізного віку на Україні. Кочові племена кіммерійців, скіфів та сарматів
- •Грецькі колонії в Північному Причорномор’ї
- •4. Основні етапи розвитку давньослов’янської культури. Художня та матеріальна культура східних слов’ян.
- •5. Міфологія та релігійні вірування східнослов’янських племен
- •Тема 3. Культура Київської Русі. Лекція 1.
- •1. Суспільно-історичні передумови формування держави східних слов’ян
- •3. Розвиток науки та освіти в добу Київської Русі. Книжкова справа та література
- •4. Містобудування, архітектура та образотворче мистецтво доби Київської Русі
- •5. Культура Галицько-Волинського князівства.
- •6. Образотворче та ужиткове мистецтво Галицько-Волинського князівства
- •Тема 4. Українська культура Литовсько-Польської доби
- •Релігійна ситуація на Україні в період Литви та Польщі.
- •3. Острозький осередок як альтернатива латиномовним вищим учбовим закладам
- •4.Розвиток братств та братських шкіл
- •5. Образотворче мистецтво та архітектура періоду Литовсько - Польської доби
- •Тема 5. Українська культура доби козаччини. Культура та мистецтво бароко Лекція 1
- •1. Суспільно-політичні передумови формування козацького типу української культури
- •2. Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби. Народні думи, історичні пісні. Кобзарство
- •4. Розвиток освіти і наукових знань в Україні др. Пол. Хvіі – хvііі ст. Києво-Могилянська академія
- •5. Бароко в українській архітектурі та живописі
- •6. Українська література др. Пол. Хvіі – хvііі ст. Розвиток театру та музики в Україні др. Пол. Хvіі – хvііі ст.
- •Тема 6. Українська культура кінця хvііі-хіх століття. Лекція 1
- •1. Процес формування української національної ідеї.
- •2. Формування української класичної літератури. Творчість і.Котляревського та т. Шевченка
- •3. Освіта на Україні. Роль Харківського та Київського університетів.
- •4. Розвиток українського театру, живопису, архітектури, скульптури, музики в хіх ст.
- •Тема 7. Українська культура хх століття. Лекція 1
- •1. Українське суспільне та культурне життя в першій половині хх ст.
- •2. Література й театр на тлі нових національних та соціальних реалій.
- •3. Український мистецький авангард та його доля
- •4. Українське «Розстріляне Відродження». Розвиток української культури в воєнний та повоєнний період
- •Тема 8. Розвиток української культури в умовах Незалежності Лекція 1
- •1. Формування нової соціокультурної дійсності та її риси.
- •2. Здобуття державної незалежності України та її вплив на розвиток культурного життя.
- •3. Розвиток української культури в 2000-х рр
- •Вступ до дисципліни «Історія Української культури. Історія української культури від найдавніших часів і до періоду Київської Русі
- •Тема 6. Українська культура кінця хvііі-хіх століття. План
- •Тема 7. Українська культура хх століття План
- •Тема 8. Розвиток української культури в умовах незалежності
- •Тема 1. Сутність культури як цілісної системи. Функції культури – 4 год.
- •Тема 2. Християнізація Київської Русі та її значення для розвитку української культури – 3 год.
- •Тема 3. Культура Візантії як джерело формування української культури. – 3 год.
- •Тема 4. Братський рух в Україні та його значення для збереження культурної ідентичності українського народу. – 3 год.
- •Тема 5. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії. – 3 год.
- •Тема 6. Діяльність Кирило-Мефодієвського братства та її значення для культурної ідентифікації українського народу. – 3 год.
- •Тема 7. Історія культурних взаємовідносин і взаємовпливів України та Росії. – 4 год.
- •Тема 8. Ситуація культурного шоку в сучасній українській культурі . – 3 год.
- •2.Проаналізуйте відомі вам концепції культури.
- •4. Що ви розумієте під поняттям "культурна цінність"
- •5.Охарактеризуйте види та жанри образотворчого мистецтва.
- •6.Назвіть роди та жанри літератури. Опишіть специфіку одного жанру кожного роду.
- •7. Проаналізуйте суспільне явище, відоме під назвою "масова культура".
- •13. Причини виникнення давньогрецьких колоній на Пн. Причорномор’ї та їхнє значення для розвитку слов’ян.
- •14.Особливості скіфської культури на теренах України.
- •16.Особливості духовної культури східних сов*ян дохристиянського періоду.
- •21.Проаналізуйте особливості книгописання доби княжої Русі
- •22. Схарактеризуйте розвиток монументального живопису в Київській Русі
- •23. Опишіть особливості інтер’єру Софіївського собору
- •24.Дайте характеристику Галицько-Волинського літопису
- •25.Опишіть культурні здобутки Галицько-Волинського князівства
- •26. Визначте особливості архітектури Галицько-Волинського князівства
- •27.Схарактеризуйте діяльність Петра Русина як представника українського Перевідродження
- •28. Друкарська діяльність Швайпольта Фіоля та Франциска Скорини
- •29. Роль Острозької академії у розвитку вищої освіти в Україні
- •30. Охарактеризуйте друкарську діяльність Івана Федорова
- •31. Що таке полемічна література? Характеристика 2-3 українських письменників-полемістів
- •32.Охарактеризуйте реформаторську діяльність Петра могили
- •33. Охарактеризуйте значення Берестейської церковної унії для розвитку культурного життя в Україні
- •34/38.Особливості українського малярства в період Ренесансу
- •35.Проаналізуйт розвиток книгодрукування в Україні у хvi-на поч. XVI ст.
- •36.Львів як центр ренесансної культури в Україні
- •39. Роль церковних братств в Україні
- •40. Роль Києво-Могилянської колегії у розвитку вищої освіти в Україні
- •Українська культура хх ст.
- •Лекція 6.
- •2. Радянська українізація та культурна революція. Освіта та наука.
- •3. Художня культура українського Розстріляного Відродження.
- •4. Польська деукраїнізація Західної України.
- •Лекція 7. Культура України у 1939- 1985 рр.
- •1. Українська культура під час війни та у повоєнне десятиріччя. Ждановщина.
- •2. Неоднозначний стан української культури під час “хрущовської відлиги”.
- •3. Форсований наступ на українську культуру за часів стагнації.
- •Програма навчальної дисципліни змістовий модуль 1
- •Тема 1. Давня культура України.
- •Тема 2. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
- •Тема 3. Українська культура
- •Тема 4. Українська культура у другій половині хviі – хviіі ст.
- •Кінця хviii - початку ххі ст”.
- •Тема 5. Культура України кінця хviіі – першої половини XIX ст.
- •Тема 6. Українська культура у другій половині XIX – на початку хх ст.
- •Тема 7. Розвиток української культури
- •Тема 8. Українська культура у другій половині хх – на початку ххі ст.
- •Вимоги до виконання контрольних робіт
- •Тематика контрольних робіт та методичні рекомендації до їх виконання
- •Передмова
- •Вимоги до написання реферату
- •Тема 3.Генеза української культури.Культура Київської Русі. 20
- •Тема 6. Культура україни хіх ст. 169
- •Тема 7. Сучасна українська культура 194
- •Тема 8. Культура слобідської україни 226
- •Тема 3. Культура київської русі 420
- •Тема 3. Культура Київської Русі ………………………………….………. 573
- •Тема 6. Українська культура епохи бароко та просвітництва 1147
- •Методичні рекомендації для вивчення дисципліни
- •1. Мета і завдання дисципліни „історія української культури”, її місце в навчальному процесі
- •2. Самостійна робота студентів та методичні вказівки до її виконання
- •2.1. Тематика лекцій та загальні методичні рекомендації
- •Тема 1. Загальне поняття про культуру, її матеріальні та духовні цінності
- •Тема 2. Культура на українських землях у найдавніші часи
- •Тема 3. Культура Київської Русі
- •Тема 4. Культура Галицько-Волинського князівства
- •Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури.
- •Тема 5. Культура України литовсько-польської доби (хіv – перша половина хvіі ст.)
- •Тема 6. Українська культура епохи бароко та Просвітництва (друга половина хvіі – хvііі ст.)
- •Тема 7. Українське національно-культурне відродження (хіх – початок хх ст.)
- •Тема 8. Новітня українська культура
- •2.2. Тематика і плани семінарських занять: загальні методичні рекомендації
- •Тема 1. Загальне поняття про культуру,її матеріальні та духовні цінності
- •Тема 2. Культура на українських землях у найдавніші часи
- •Тема 3. Культура Київської Русі
- •Тема 5. Культура України литовсько-польської доби (хіv – перша половина хvіі ст.)
- •Тема 6. Українська культура епохи бароко та Просвітництва (друга половина хvіі – хvііі ст.)
- •Тема 7. Українське національно-культурне відродження (хіх – початок хх ст.)
- •Тема 8. Новітня українська культура
- •Історія української культури конспект лекцій
- •Тема 1. Загальне поняття про культуру, її матеріальні та духовні цінності план
- •1. Походження та зміст поняття “культура”.
- •Культура
- •Тема 2. Культура на українських землях у найдавніші часи план
- •5. Особливості культури східних слов’ян: міфологічні і релігійні уявлення, побут і повсякденне життя.
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •1. Де розташована найдавніша стоянка людини сучасного типу?
- •Тема 3. Культура київської русі план
- •Література
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 4. Культура галицько-волинського князівства
- •Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури.
- •2. Розвиток освіти та книжкової справи. Особливості розвитку перекладної та оригінальної літератури.
- •3. Розвиток архітектури, живопису, художніх ремесел, музики.
- •Питання для самоконтролю
- •10. Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури. Тестові завдання
- •Тема 5. Культура україни литовсько-польської доби (хіv – перша половина хvіі століття)
- •2. Розвиток української освіти та друкарства.
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 6. Українська культура епохи бароко та просвітництва (друга половина хvіі – хvііі століття)
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 7. Українське національно-культурне відродження (хіх – початок хх ст.)
- •Питання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Тема 8. Новітня українська культура
1.5.1. Історічні умови формування української національної самосвідомості
XVIII століття, особливо його друга половина, стало віком Просвітництва, ознаменувалося потужними революційними та визвольними рухами у Європі. В ряді країн, в першу чергу слов'янських (Чехія, Словаччина, Сербія, Хорватія, Болгарія та ін.), які перебували під іноземним пануванням, розпочалося національне відродження. Передові представники цих народів (Павло Шафарик, Франтішек Палацький (Чехія), Ян Коллар (Словаччина), Паїсій Хіландарський (Болгарія) та ін.) активно вивчали й пропагували рідну мову, історію і літературу, виступали в ролі будителів національної свідомості, закладали надійні підвалини боротьби за державну незалежність своїх народів. Вони обґрунтовували легітимність своїх вимог, проголошували (і небезпідставно!) кожну націю спадкоємицею старовинних королівств, з яких склалася імперія Габсбургів, або ж посилалися на права земель. Угорці добивалися права на землі свого середньовічного короля св. Стефана; чехи висували аналогічні гасла щодо земель св. Вацлава; хорвати добивались Триєдиного королівства, тобто такого, де поруч з австрійцями та угорцями і хорвати мали б реальний доступ до важелів влади.
У кінці XVIII ст. територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20% площі) і Російською (80%) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX ст. особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі.
Російсько-турецькі війни за Північне Причорномор'я та Крим (70 — 80-ті роки), ліквідація Запорізької Січі (1775 р.), скасування автономної козацької адміністративно-політичної системи на Слобожанщині та Лівобережжі і юридичне оформлення тут у 1783 р. загальноросійського кріпосного права, насильницьке приєднання Російською імперією території Правобережної України, а Австрійською — Галичини і Буковини (70 — 90-ті роки) - всі ці події сприяли розчленуванню, з одного боку, і возз'єднанню, — з другого, території українського етносу, знищення останніх опор його державності супроводжувалося також і його русифікацією
Західна Україна географічно стояла ближче до Заходу і мала такі самі тяжкі проблеми у боротьбі проти германізації, як і чехи, хорвати, словенці; а подібно до словаків, яких прагнули ще й змадяризувати, українці перебували під потужним польським тиском. Польські великодержавні шовіністи, в т. ч. навіть демократ Йоахим Лелевель, твердили, що українська мова є лише діалектом польської (разюча подібність аргументів, оскільки їхні російські «колеги» запевняли, що українська мова є «нарешем» не польської, а російської). Природні спроби зберегти свою національну ідентичність викликали їхнє невдоволення, породили зливу доносів на українських лідерів, які нібито розпалювали національну ворожнечу. Ситуація ускладнювалась тим, що в Західній Україні не було традицій козацького державного життя, як на Наддніпрянщині. Внаслідок тривалого періоду власної бездержавності верхівка українського суспільства полонізувалася (мадяризувалася, румунізувалася), інтелігенція була дуже нечисленною й складалася з представників греко-католицького духовенства та їхніх дітей. Для соціальної структури цих регіонів була типовою картина, коли українці були в своїй масі селянами, а їхня нечисленна еліта складалася з духовних осіб, що підмічено в іронічній польській приказці «русини (тобто українці) це chlopi і рорі», тобто селяни й попи. Зате ця еліта була міцно зв'язана з народом, жила його інтересами, і тому саме вона підняла прапор українського національного відродження.
Тобто на рубежі XVIII-XIX ст. у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI ст., коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII ст. козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX ст. в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Серед причин національно-культурного відродження необхідно назвати і романтизм, як мистецький напрям, що оволодів тогочасною Європою.
Український романтизм мав свої національні особливості. Романтики вбачали в культурі українського села, тобто в традиційній народній культурі, гарант збереження національної культури як такої.
Першими кроками в самоутвердженні нації стало звернення до історичного минулого України, особливо періоду козаччини. Інтерес до збирання літописів, грамот, документів, гербів гальмував процес денаціоналізації, яку проводили правлячі кола Росії.
Рубіж XVIII і XIX ст. позначився нагромадженням фольклорного матеріалу. З'явилися публікації етнографічного характеру.
Особливе місце в розвитку українознавства посідає М. Максимович - вчений природознавець, філолог, історик, етнограф, етнограф. Його перу належать праці "Малороссийские песни" (1827 р.), "Украинские народные песни" (1834 р.). Ці, а також інші схожі дослідження творили вихідну фактологічну базу наступних досліджень з українознавства, що сприяли культурно-національному відродженню України.
Важливе місце в пробудженні національної самосвідомості українців належить творчості першого класика вітчизняної літератури й драматургії І.П. Котляревського (1769 — 1838 рр.). Його перелицьована "Енеїда", без волі автора видрукувана 1798 р., була першою книжкою, ка надзвичайно високо підняла в очах українського громадянства народне українське слово. Своїми ж образами минулої козацької слави і сучасного гіркого селянського життя вона сприяла зацікавленню ними широких кіл української інтелігенції.
Славнозвісна "Енеїда" започаткувала нову українську літературу й відіграла величезну роль в усвідомленні себе українцями національне індиферентних людей.
І до сьогоднішнього дня ще не оцінений належним чином внесок "Енеїди" у скарбницю світової культури. Шведський дослідник А. Єнсен (початок XX ст.), перелічивши ряд травестійно-пародійних обробок Вергілієвої "Енеїди" в історії європейської літератури, зазначає, що творіння Котляревського не просто виділяється своєю "самостійною оригінальною вартістю", а й перевищує "і культурно-історично, і мовно, та й естетично" всіх своїх попередників. Перевищує, бо в ній спостерігаємо "багатосторонній образ цілої України, народних звичаїв і соціальних обставин", бо українське народне життя в ній "так всесторонньо, а при тім артистично" опрацьоване. Перевищує з погляду на її "реалізм, національний гумор і народну мову".
Процес українського національного відродження на першому етапі (приблизно до середини 40-х років XIX ст.) охопив найбільші культурні центри українських земель, що перебували під владою Російської імперії, — Харків, Полтаву, Ніжин, а згодом досяг Перемишля та Львова на території Галичини, яка входила до складу Австрійської імперії
Для культурного розвитку України першої половини XIX ст. характерним є створення і діяльність вищих навчальних закладів, у яких формувалася українська інтелігенція. У січні 1805 р. з ініціативи В. Н. Каразіна (1773-1842), громадського діяча, економіста, просвітителя, було створено Харківський університет.
У 1841-1849 рр. ректором університету був П. Гулак-Артемовський, який підтримував національний дух у стінах цього навчального закладу.
У 1820 р. в Ніжині засновано гімназію вищих наук; у 1834 р. на базі Кременецького ліцею відкрито Київський університет Св. Володимира. Першим його ректором став М. О. Максимович.
Навчальні заклади створювалися з метою поширення "общерусской" культури, але з часом вони ставали вогнищами культури на українських землях. Харківський університет до середини XIX ст. підготував три тисячі спеціалістів з різних галузей знань. Формувалася українська національна інтелігенція, яка по-різному ставилася до імперської ідеологічної доктрини.
У середовищі української інтелігенції вчені виділяють три основні суспільні течії, які по-своєму пояснювали імперську тріаду в цілому та кожну з її частин зокрема.
Представники першої течії (М. Гоголь, М. Гнєдич, В. Капніст, В. Наріжний) названу тріаду сприймали беззастережно, поділяли й пропагували. Українці за походженням, вони, за збігом обставин, працювали на ниві російської культури.
До другої течії належить когорта освічених людей, які не поділяли офіційної думки про народність як ознаку "єдинонеподільності" (Г. Квітка-Основ´яненко, Є. Гребінка, Л. Боровиковський, А. Метлинський, з певних питань - М. Костомаров та ін.). Представники цієї групи не заперечували самодержавства, поділяли погляди на православ´я, а щодо народності, то її важливими ознаками вважали рідну мову, народні звичаї, фольклор.
До представників третьої течії належали члени Кирило-Мефодіївського братства. Виступаючи проти імперської тріади, не заперечуючи лише православ´я, братчики закликали до повалення самодержавства, скасування кріпацтва і станових привілеїв. Майбутнє української мови вони вбачали в рівноправності з іншими мовами - російською, польською, чеською, болгарською і сербо-хорватською, а України - в єдиній федеративній слов´янській державі, побудованій на демократичних засадах.
Найвизначнішим твором української національно-політичної думки кінця XVIII - першої половини XIX ст. став історико-публіцистичний твір "Історія Русів", написаний невідомим автором наприкінці XVIII - початку XIX ст., опублікований 1846 р. у Москві під авторством визначного українського письменника, проповідника, архієпископа Георгія Кониського. У ньому проводилася думка етнічної, національної та політичної відмінності між українським і російським народами. Автор прагнув довести пряму спадкоємність України ("Малоросії") від Київської Русі, показати, що Україна мала власну, відмінну від Росії історію. Етногенез українського народу він виводив від сарматів, а під русами розумів лише українців. "Історія Русів" мала великий вплив на формування національної свідомості, усвідомлення українцями приналежності до окремого народу з героїчною минувшиною. Дослідник цього твору історик-етнограф О. Оглоблин назвав його "вічною книгою незалежності українського народу".
Вітчизняна війна 1812 р. безпосередньо зачепила й долю українського народу. Викликаючи хвилю патріотичних настроїв проти наполеонівського нашестя, вона дала значний імпульс піднесенню національної самосвідомості в Україні. Джерелом пробудження національної свідомості стали дослідження духовного життя попередніх поколінь А серед прогресивної російської громадськості (незалежно від національності її діячів) пробудила романтизований інтерес до мови, фольклору та побуту населення України. З цього інтересу народилися перші українознавчі лінгвістичні та фольклористичні праці (у світ їх випустили видавництва Петербурга та Москви). Це — граматика української мови, складена вченим-мовознавцем із Сумщини Олексієм Павловським (1818 р.), збірники українського пісенного фольклору Миколи Цертелєва, грузинського князя за походженням (1819 р.), та Михайла Максимовича — вихованця Московського і майбутнього першого ректора Київського університету (1827 р.). Відомий російський учений-славіст Ізмаїл Срезневський розпочав свою викладацько-дослідницьку діяльність у Харківському університеті. Як збирач та видавець творів українського фольклору він цілком усвідомлював свою добровільну й благородну місію популяризатора масової української самосвідомості. Його стаття "Взгляд на памятники украинской народной словес-ности" (1834 р.) — перший друкований публічний виступ на захист української мови, її права на необмежене використання в літературі й науці-"Надії на славу літературну" побачив Срезневський у творчості українських письменників, своїх сучасників — Івана Котляревського, Петра Гулака-Артемовського, Григорія Квітки-Основ'яненка.
У цей час у Харкові починають видаватися перші в Україні періодичні видання. З 1816 року видається науковий журнал "Український вісник", "Український Демокрит" (1816 р.) В. Маслова, "Український журнал" та ін. Усі вони висвітлювали проблеми місцевого життя, виявляли особливий інтерес до минулого українського народу.
На початку XIX ст. Харків стає також центром українського літературного руху. Наприкінці 20-х років XIX ст. професор Харківського університету Ізмаїл Срезневський об'єднає навколо себе молодих людей, які захоплюються ідеями романтизму. Згодом молоді науковці стають і прихильниками цього мистецького напрямку і починають сприяти розвитку українського романтизму. Поруч із Срезневський до розвитку та вивчення українського романтизму стають А. Метлинський та М. Костомаров.
Харківські романтики не тільки вивчали народну поезію, вони прагнули розвинути її до кращих зразків європейської поезії XIX ст. На цей шлях стають П. Гулак-Артемовський, Осип Бодянський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Лев Боровиковський, Михайло Петренко, Віктор Забіла та багато ін. Наприкінці 30-х років XIX ст. з'являються перші результати діяльності українських романтиків, що знайшли свій вияв в окремих збірках творів А. Метлинського (1839 р.), М. Костомарова (1839-40 рр.) та в літературних збірниках "Український Альманах" (1831 р.), "Утренняя Звезда" (1833-34 рр.), "Украинский Сборник" (1838-41 рр.), "Сніп" (1841 р.), "Молодик" (1843-^14 рр.), "Ластівка", що видавався у Петербурзі протягом 1841 р., та "Киевлянин" (1840-41 рр.). Видавнича та літературна діяльність харківських романтиків була одним з основних факторів становлення нової української літератури.
Центральною постаттю духовного відродження України XIX ст. був Т.Г. Шевченко. Поборник правди і свободи, він своєю полум'яною поезією і мистецькою творчістю виразив споконвічні волелюбні прагнення українського народу.
Тарас Шевченко почав писати вірші в 30-х роках XIX ст. у Петербурзі. Епохальною подією в українській літературі стала поява Шевченківського «Кобзаря» (1840 р.). Невеликий за обсягом збірник віршів, виданий за допомогою мецената Мартоса та Є. Гребінки, став початком цілої епохи в українській літературі. Назву своєї першої збірки "Кобзар" Т.Г. Шевченко зберіг і для двох наступних видань - 1844 і 1860 і дотепер весь творчий доробок поета ототожнюють з "Кобзарем".
У 1861 р. утворилася "Громада" у Києві. До неї належали В.Антонович, П. Чубинський, брати Синьогуби, Т.Рильський. У цей же час засновані "Громади" в Харкові (О. Потебня, П. Лобко та ін.), в Полтаві (О. Кониський та ін.), в Чернігові (Л. Глібов та ін.) Київська "Громада" була найбільшою, серед її прихильників нараховувалося до двохсот осіб. Основна діяльність громадівців зосереджувалася в недільних школах, яких на початок 60-х років було понад сто. Навчання велося за розширеною програмою з гуманітарних і природничих дисциплін, деякі з них викладалися українською мовою. Київська "Громада" налагодила видавництво підручників для недільних шкіл та художніх творів українською мовою, організувала вистави і концерти українських акторів, досліджували на наукових засадах хід селянської реформи в Російській імперії.
У 1862 р. російська адміністрація заборонила діяльність українських недільних шкіл, а також, припиналась діяльність "Громади". Однак у 70-х роках вони поновлюються знову. Першою відновила свою роботу київська організація, яка отримала назву "Стара Громада". її активними членами були визначні діячі української науки і культури: Ф. Вовк, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Старицький, І. Левицький, І. Рудченко, М. Зібер та М. Драгоманов.
Отже, об'єднання українських науковців у колі "Громад" сприяло появі значної кількості наукових праць в різноманітних сферах.
Численні праці з історії, археології та етнографії України написав В.Б. Антонович (1834—1908). Серед них — "Дослідження про міста в Південно-Західній Русі за актами 1432—1500—1798", "Дослідження про козацтво за актами 1500—1648", "Археологічні знахідки і розкопки в Києві і Київській губернії".
У другій половині XIX ст. виникли нові фактори, які сприяли прискоренню загального культурного розвитку України. Потреба у спеціалістах для різних галузей господарства, науки і культури вивела на соціальну сцену інтелігенцію, близьку до визвольних прагнень, чутливу до інтересів народних мас. Поступальним, хоча і складним, суперечливим, був розвиток науки в Україні, що, починаючи з другої половини XIX ст. зосередився переважно в університетах та спеціальних вищих учбових закладах. Особливо тяжко відбивалась офіційна ідеологія на розвиткові суспільних наук. Однак багато талановитих вчених плідно працювали на науковій ниві і досягли великих здобутків.
Значну роль координації творчих пошуків між ученими відіграли численні наукові товариства, які виникли у 70—90-х роках: Харківське математичне товариство, Київське фізико-математичне товариство, історичне товариство Нестора Літописця, Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, історико-філологічні товариства при Харківському, Новоросійському університетах, Ніжинському історико-філологічному інституті та ін. Усі вони видавали свої періодичні органи, які читали не лише науковці, а й широкі кола громадськості.
Визначне місце у розвитку демократичної думки в Україні посідав М.П. Драгоманов (1841—1895), видатний український мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик. На відміну від народників, М. Драгоманов не лише не заперечував капіталістичного розвитку країни, а й вважав, що Росія вже стала на цей шлях. Він зазначає, що розвиток капіталізму сприяє розвиткові продуктивних сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні сторони капіталізму — кризу, безробіття, що вже почали з'являтися в Росії, хоча майбутнє суспільства М. Драгоманов пов'язував із соціалізмом (громадівством) як досконалішим, ніж капіталізм, ладом. Під соціалізмом (громадівством) він розумів такий спосіб виробництва, в якому фабрики, заводи й продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва — сільським громадам. Перехід до новбго ладу він мислив як еволюційний, проте не заперечував і можливості революційних виступів, повстань, "без яких інколи не можна обійтись", про що писав у 1878 р. на сторінках української збірки "Громада". Разом з тим М. Драгоманов, який був обізнаний з працями Маркса і Енгельса, був противником марксистської теорії класової боротьби, теорії соціалістичної революції, диктатури пролетаріату
Велику цінність для вивчення історії українського народу становлять опубліковані в Петербурзі у 1863— 1892 рр. 15-томні "Акты Южной й Западной Руси". Важливу роль у пожвавленні історичних досліджень відіграв щомісячний журнал "Киевская старина", заснований 1882 р. у Києві.
Помітну роль відігравав В.С. Іконников (1841—1923), автор фундаментального "Опьіта русской историографии".
З 80-х років дослідження історії України розпочала історик та етнограф народницького, а згодом буржуазно-ліберального напрямку О.Я. Єфименко (1848—1918). їй належать, зокрема, праці "История украинского народа", "Конньїе суди в Левобережной Украине", "Турбаевская катастрофа", "Дворянское землевладение в Южной Руси", "Очерки истории Правобережной Украины" та ін.
З революційне-демократичних позицій історію України висвітлювали І.Я. Франко, С.А. Подолинський, П.А. Грабовський та ін. їхнім творам притаманні співчутливе змалювання тяжкого становища народних мас, підтримка визвольної боротьби трудящих.
Політика жорстокого національного гноблення, що її проводив царський уряд (мається на увазі Валуєвський циркуляр 1863 р. і Емський акт 1876 р., згідно з якими заборонялося друкувати літературу українською мовою), значно ускладнила розвиток філологічних наук. Однак і в цей складний час учені дбали про прогрес українського мовознавства. Значна робота провадилася в галузі лексикографії. Численні праці з історії української мови, літератури й фольклору написав П.Г. Житецький (1837—1911) — "Очерк звуковой истории малорусского наречия", "Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII в." та ін.
Глибоко розробляв проблеми вітчизняного мовознавства О.О. Потебня (1835—1891). Вони знайшли відображення в його фундаментальних працях: "Из записок по русской грамматике", "Мьысль й речь", "Заметки о малорусском наречии" та ін. Мова, за Потебнею, є процесом постійного тривалого творчого зусилля духу (і в цьому плані вона ніколи не завершується, не "застигає" як готовий результат).
Потебня відстоює "право національних культур, тобто право народів на самостійне існування і розвиток".
У галузі фольклористики й етнографії плідно працювали М.Ф. Сумцов, П.П. Чубинський, М.П. Драгоманов та ін.
Філософська думка 60—70-х рр. в Україні найяскравіше репрезентована своєрідною гуманістичною концепцією, котра набула назву "філософії серця", її автор — Памфіл Юркевич (1827—1874).
Розум, вважав він, виявляє загальне в діяльності людей, серце ж — основа неповторності й унікальності людської особистості. Тим-то в серці творяться ті явища й події історії, які принципово неможливо вивести із загальних законів. "У серці людини, — зазначає мислитель,— лежить джерело тих явищ, які закарбовані особливостями, не випливають з жодного поняття чи закону". Звичайно, розум, "голова" керує, планує, диригує, але серце — породжує.
Класична доба української філософії, представлена творчістю Г. Сковороди, М. Гоголя, М. Костомарова, П. Куліша, П. Юркевича тощо, яскраво демонструє нам основні риси українського світоглядного менталітету в їх суттєво зрілій формі. *»
В 50—60-ті роки XIX століття українська література йшла, в основному, шляхом реалізму. Послідовники Тараса Шевченка Марко Вовчок, Л, Глібов, С. Руданський, А. Свидницький, Ю. Федькович збагатили красне письменство новими темами, образами, жанрами. У цей же час в художній прозі паралельно співіснує етнографічно-побутова традиція, представлена творами П. Куліша, Ганни Барвінок, О. Стороженка. Вона продовжує кращі тенденції літератури 30—40-х років.
Українська проза цього періоду позначена різноманітними жанрово-стильовими пошуками. Дебютує в жанрі оповідання Марко Вовчок, пізніше з'являється соціальна її повість "Інститутка".
Соціальні проблеми визначають гострі конфлікти і в оповіданнях Ю. Федьковича ("Хто винен?", "Сафат Зінич", "Максим Чудатий").
Поряд з інтенсивним розвитком реалізму в літературі 50—60-х років продовжували жити певні традиції романтизму. Марко Вовчок і Ю. Федькович розгортали деякі конфлікти в руслі саме цих традицій. Наділені надзвичайними пристрастями, герої оповідань "Максим Гримач", "Побратим", "Люба-згуба" — це романтичні характери, що ведуть гостру, непримиренну боротьбу.
Суттєвим кроком у розвитку великої епічної форми в українській літературі є створення соціально-побутового реалістичного роману. Досить часто в літературі цього періоду зустрічається такий жанровий різновид, як оповідання-казка. Твори Марка Вовчка "Невільничка", "Кармелюк", "Дев'ять братів і десята сестриця Галя" поетизують волелюбні народні характери. У них частково використано умовний елемент, прийом казкової оповіді, основну увагу тут несе життєвий матеріал. Поширюється також в літературі художній нарис з елементами публіцистики, етнографії. У деяких нарисах відображались економіка і відносини пореформеного села ("Розмова в клуні" С. Войтока, "Заметки о нашей сельской жизни" О. Кониського), інші мали суто етнографічний характер ("Великдень у подолян" А. Свидницького, "Різдвяні святки" М. Номиса).
У 70—90-ті роки XIX століття в українську літературу вступають чимало нових прозаїків — Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, І. Фран-ко. В їхніх творах порушено глибинні проблеми епохи, художньо зафіксовано зрушення і зміни у всіх сферах народного життя. Значних художніх результатів досягли у своі'х творах також Б. Грінченко, Н. Кобринська, М. Павлик, Т. Бордуляк, О. Маковей. Помітно змінюється форма оповіді — від усної до об'єктивно-побутової, соціально-психологічної, соціально-філософської.
Перший в українській літературі соціально-психологічний роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (1880) Панаса Мирного простежує розвиток характерів протягом цілих історичних епох, в умовах соціально-економічних змін і оновлень.
Соціально-філософську тенденцію в прозі представляють повісті Панаса Мирного "Лихі люди", "На дні", а також "Борислав сміється" І. Франка, "Пропащий чоловік" М. Павлика. Ці твори, викриваючи існуючий лад, у романтично піднесеному плані малювали окремі риси суспільного майбутнього.
Розвиток української поезії в другій половині XIX століття теж ніс могутній імпульс традицій Т, Шевченка. З цього приводу І. Франко писав: "Зі смертю Кобзаря закінчився цілий один період нашої літератури, вичерпалася ціла окрема манера поетичної творчості. 50— 60-ті роки висунули ряд багатьох послідовників і продовжувачів Шевченка. Гуманістичні мотиви звучать в байках Л. Глібова і співомовках С. Руданського, викривальний пафос проймає лірику Ю. Федьковича, М. Шашкевича. Патріотичні ідеї висловлював у своїх поезіях П. Куліш.
Поезія І. Франка, П. Грабовського, М. Старицького, Я. Щоголіва збагатила українську літературу розмаїттям тем, мотивів і ритмів, глибиною філософської думки, жанровою багатоплановістю.
Широтою охоплення життя, рівнем художньої майстерності, новаторством українське письменство другої половини XIX ст. посіло помітне місце у світовій літературі.
