Запитання для самоконтролю.

1. Охарактеризуйте міфологічні уявлення про культуру.

2. В які часи культуру вважали частиною божественної природи та її виявом?

4. Як еволюціонує термін «культура» в епохи Відродження і Нового часу?

5. Часи иникнення та характерні риси української культурологічної думки.

4. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.

Трипільська культура. В 90-х рр. XIX ст. український археолог чеського походження В.Хвойко відкрив нову культуру, датовану 4-2 тис. до н.е. і названу трипільською, по місцю перших археологічних знахідок (село Трипілля на Київщині). Спершу її поширювали на територію Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Згодом, коли румунські археологи біля села Кукутени розкопали стародавні людські поселення з подібними ознаками, ареал поширення людності цієї культури було розповсюджено на територію Дунайського басейну, Балканський півострів, острова Середземномор'я та Малої Азії і вона отримала ще назву трипільсько-кукутенська культура. Виділяють три етапи її розвитку: 1)ранній - 3500-3000, 2)середній - 3000-2000, 3)пізній - 2000-1700 до н.е.

Характерні особливості матеріальної культури трипільців такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд. Житло будувалося по колу, одне біля другого, середина кола залишалася незабудованою. Будинки споруджувалися каркасні, двоповерхові, проміжки між каркасом запліталися лозою та мастилися ззовні і зсередини товстим шаром глини. Розмір їх сягав 100-140 кв.м. Житло ділилося на кімнати, які опалювалися печами, складеними з глини. В кожному будинку проживало по 20 осіб. Все поселення нараховувало по 500-600 чоловік. Центр селища використовувався як загін для худоби. Це були скотарсько-землеробські племена з колективною власністю на стада худоби.

Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних виробів побутового призначення - столовий та господарський посуд: миски, глечики, горшки, макітри, декоративна кераміка.

Художня культура трипільців обмежувалася декоративно-ужитковим мистецтвом та культовими статуетками і малюнками на камені та стінах печер. Вона відзначається високим художнім смаком та технікою.

Орнамент. Характерна ознака художнього оздоблення керамічних виробів - яскравий декоративний орнаментальний розпис. Форма орнаменту - прямі та хвилясті лінії, овали, змієподібні спіралі, які повинні були символізувати сонце, воду, людей, тварин, рослини. Вживалося 4 кольору орнаменту - чорний, білий, червоний та брунатний. Яскравими фарбами та різнокольоровим орнаментом розписувалися і стіни жилих помешкань.

Статуетки. Серед археологічних знахідок - численні статуетки, переважно жіночі, що доводить існування культу жінки у трипільському суспільстві. Жінка знаменувала культ родючості, була продовжувачем традицій предків. Статуетки мали культове значення. Виконані вони були у реалістичній манері, і за ними можна простежити етнічний тип трипільців.

Усатівська культура. До пізнього трипілля - усатівської культури (від села Усатово під Одесою, кінець ІІІ - початок ІІ тисячоліття до н.е., розкопки провадив одеський археолог Михайло Болтенко) відносяться кам'яні могильні плити з зображеннями людей, тварин і такі ж зображення на стінах печер.

Оминаючи спірну концепцію про безпосередню етнічну ідентичність трипільців та українців, зауважимо однак, що трипільська культура була одним з джерел слов'янської взагалі та української культури зокрема.

Скіфо-сарматська культура. У скіфський період (VII-II ст. до н.е.) під іменем іраномовних племен скіфів, які населяли територію сучасної України, об'єднувалися численні місцеві племена. Від скіфів лишилися величезні кургани, в яких вони ховали своїх царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби, забитих коней і рабів. Скіфське мистецтво відіграло велику роль у формуванні слов'янської культури. Воно було одним з джерел слов'янської мистецької спадщини.

Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є зображення тварин, так званий «зверинський стиль». Після скіфів лишилися великі кам'яні статуї з зображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка Омеляна Пріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку, козацьку гостроверху шапку, пернач, сагайдак (рос. - колчан) тощо. Для скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом - колесом, флективна мова - словозміна, шляхом заміни кінцівок.

З початком грецької колонізації в Причорномор'ї (VI ст. до н.е.) великого впливу на скіфів мала антична культура, про що свідчать археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасного Сімферополя. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена. Продовжувалася традиції звіриного стилю в оздобленні посуду, з'являються композиції міфологічного змісту.

Антична культура. Прямим джерелом для української культури стала антична культурна традиція, носієм якої були грецькі міста-поліси на узбережжях Чорного та Азовського морів - Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія в гирлі Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного Севастополю), Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія на Кубані тощо. Вони почали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив на місцеві народи північного Причорномор'я, в тому числі і на попередників слов'ян.

Ці колонії були містками для зв'язків грецької метрополії з степовим населенням, з яким йшов інтенсивний товарообіг, зокрема продуктами хліборобства та тваринництва. Натомість степове населення купувало предмети ремісницького виробництва. Вважається , що слов'янська молодь могла оселятися в містах-полісах і здобувати тут навички ремесла, мистецтва, будівництва, виробництва кераміки, зброї, ювелірних виробів тощо. Згідно праць грецького історика Геродота випливає, що грецькі впливи сягали далеко на північ аж за дніпровські пороги.

Пам'ятки мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі скульптур, місцевого та імпортованого виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. Від античної грецької культури слов'яни запозичили також теракоти та фрески.

Теракоти (від італійського - опалена земля) - неглазуровані керамічні вироби з випаленої кольорової пористої глини, головним чином червоного, брунатного, кремового кольору - архітектурні деталі, облицювальні плити, посуд, вази.

Фрески (від італійського - свіжий) - живопис фарбами, водяними або розведеними на вапняному молоці, по свіжій вогкій штукатурці. Фрески застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков, соборів, палаців. Фрески були відомі з 2 тис. до н.е. і були поширені в різних країнах світу.

Грецькі впливи. На думку деяких дослідників грецькі впливи ми відчуваємо в українській етнографії. Український народний одяг з його багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато спільного маємо ми з грецьким народом і у духовній культурі. Греки любили музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в українців: нахил декорувати свій одяг, хатню обстановку, численну обрядовість у народному житті.

Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став одною з причин драми в історії українського народу, коли він загубив свою державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити.

Античні корені української культури неодноразово підкреслювали українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа (книга «Призначення України») та Євген Маланюк. «Степовою Елладою»ніжно нарікає Україну Маланюк у своїх віршах:

О моя степова Елладо,

Ти й тепер антично-ясна.

І в іншому місці:

Необорима соняшна заглада -

Віки, віки - одна блакитна мить!

Куди ж поділа, степова Елладо,

Варязьку сталь і візантійську мідь?

Говорячи про античну спадщину, Маланюк стверджує, що Україна запозичила у греків індивідуалізм, схильність до філософії, мистецтва, миролюбність, на відміну від таких суто римських рис, як войовничість, пріоритет права (dura lex, sed lex - закон суворий, але це закон), які успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи. Впливи античних міст-полісів у пізніші віки продовжували зв'язки Київської Русі з Візантійською імперією.

Візантійська культура. Держава Візантія існувала з кінця ІV ст. до середини XV ст. (до 1453 року, коли Константинополь був захоплений турками), тобто на рубежі пізньої антики і середньовіччя, створена внаслідок розділу Римської імперії та падіння Західної Римської імперії. Вона підтримувала концепцію всесвітнього римського панування, ідею світової монархії, світового імператора. Є класичним прикладом держави, яка справила великий вплив на розвиток світової цивілізації, але не залишила спадкоємців.

Візантія охоплювала землі Балканського півострова та Малої Азії, острова Егейського моря, Кіпр, Крит, Сірію, Палестину, Кіренаїку, Єгипет, Херсонес, Західну Вірменію, Грузію. Найбільшого розквіту досягла у середині 6 століття н.е. за імператора Юстініана І (527-565 рр. н.е.), коли провадилися законодавчі та адміністративні реформи, розвивалася культура, ремесла, торгівля.

Особливості візантійської культурної традиції: 1)Синтез західних та східних елементів культури; 2)Урочистість, помпезність стилю.

У Візантії отримали поширення науки, як філософія, математика, медицина, історія; види мистецтв - архітектура, монументальний живопис (фрески, мозаїка, різьба по каменю, художні ремесла) музика (світська та духовна), література (проза і поезія).

Вплив візантійської культури. Візантійська культура безпосередньо справила великий вплив на культуру Київської Русі (прийняття християнства, розвиток писемності, літописання, красного письменства, законодавства, архітектури, музики, іконопису тощо).