4.6. Тристороння комісія

Завдяки розвитку технології засобів комунікацій до початку 1970 років, все більше людей стали дізнаватися про таємні організації типу Ради з міжнародних відносин. Колишній голова РМВ Девід Рокфеллер, щоб відвернути увагу суспільства від дій ради, виступив з ініціативою створення громадської організації, відкритої для широкої публіки, а саме, Тристоронньої комісії (Trilateral Commission).

Тристороння комісія (ТК), як і її попередник РМВ, засновувалась за принципом таємних організацій, які можуть керувати суспільною політикою в різних напрямах. Думка про ТК була спочатку підкинута Девіду Рокфеллеру професором Збігнєвом Бжезинським, який тоді очолював Інститут проблем комунізму при Колумбійському університеті. Одночасно в Бруклінськом інституті Бжезинський займався дослідженнями, які спонукали його до усвідомлення необхідності тіснішої співпраці між Європою, Північною Америкою та Азією.

У 1970 році професор опублікував у "Foreign Affairs" статтю про РМВ, де відзначав: "Необхідний новий і більш широкий підхід до створення співтовариства розвинених націй, яке зможе ефективно вирішувати питання, з якими нині стикається людство. ... Гарним початком такої співпраці могла б стати рада, куди ввійдуть Сполучені Штати, Західна Європа та Японія, з регулярними зустрічами глав урядів, а також виробленням механізмів його роботи"⁵⁵.

У тому самому році він видав книгу, озаглавлену "Між двома епохами: Роль Америки в технотронну еру", в якій висловив своє бачення майбутнього суспільства, "яке культурно, психологічно, соціально і економічно буде сформовано під впливом розвитку технологій і електроніки, особливо у галузі комп’ютерної техніки і засобів комунікації"⁵⁶.

Погляди Збігнєва Бжезинського могли викликати підозру тих, хто налаштований проти консолідації світової політичної та економічної влади. Проголошуючи, що "національний суверенітет більш не є життєздатною концепцією", він передбачав "рух до широкого співтовариства країн, що розвиваються, через різноманітність непрямих зв’язків і обмеження національних суверенітетів"⁵⁷, а також припускав, що це співтовариство фінансуватиметься за допомогою "глобальної системою оподаткування".

Пояснюючи, що такий центр, як Тристороння комісія, повинен стати основою для майбутньої консолідації, Збігнєв Бжезинський писав: "Хоча мета створення співтовариства розвинених націй менш честолюбна, ніж мета єдиного світового уряду, остання більш досяжна"⁵⁸.

Збігнєв Бжезинський, сподіваючись на створення всесвітнього глобального суспільства, не виключав можливості, що до нього увійдуть країни, які знаходилися тоді під комуністичною владою. Подальшу еволюцію соціаістичних країн він охарактеризував як "творчу стадію в затвердженні універсальних поглядів людства" і "перемогу зовнішньої людини над внутрішньою, пасивною людиною, перемогу розуму над вірою"⁵⁹.

Плани Збігнєва Бжезинського щодо Тристоронньої комісії були спочатку представлені на зустрічі у той час надсекретної групи Більдерберзького клубу в квітні 1972 року, в маленькому бельгійському місті Кнокке-Хайст⁶⁰. Його пропозицію сприйняли з ентузіазмом. Міжнародні фінансисти були стурбовані ніксонівською девальвацією долара, додатковими податками на імпорт і відносинами з Китаєм, що комплексно впливало на погіршення відносин з Японією. А збільшення Організаціями країн-експортерів нафти (ОПЕК), ціни на нафту спричинило поглиблення енергетичних проблем.

Після схвалення членами Більдерберзького клубу і РМВ, Тристороння комісія почала організаційну роботу 23 — 24 липня 1972 року на території, що належала Рокфеллеру (Покантіно Хіллз, Нью-Йорк). У цій зустрічі брали участь Девід Рокфеллер, Збігнев Бжезинський, директор Бруклінського інституту зовнішньої політики Генрі Оуен, Макджордж Банді, Роберт Буї, З. Фред Бергстен, Бейліс Маннінг, Карл Карстенз, Гіді Колона де Пальяно, Франсуа Душений, Рене Фок, Макс Констамм, Клічі Міязава, Сабуру Гікавка і Тадаші Ямамото. Все це були люди відібрані Девідом Рокфеллером і Збігнєвом Бжезинськім⁶¹.

1 липня 1973 року Тристороння комісія була утворена офіційно. Її головою став Девід Рокфеллер, будучи тоді головою "Чейз Манхеттен Банк". Професор Гарвардського університету Збігнєв Бжезинський, котрий став пізніше помічником президента Джиммі Картера з питань національної безпеки, був призначений директором Північноамериканського відділення, куди входили: губернатор Джорджії Джиммі Картер, конгресмен Джон Б. Андерсен, головний редактор "Тайм" Хедлі Доннован, зарубіжні члени групи: Реджінальд Модлінг, лорд Ерік Ролл, редактор журналу "Економіст" Алістер Барнет, президент концерну "Фіат" Джованні Аннеллі і французький віце-президента Комітету європейських співтовариств Раймонд Бар.

Спочатку, в 1972 році, Девід Рокфеллер і Збігнєв Бжезинській вибрали 200 її членів зі всього світу: близько третини північноамериканців, третини європейців і третини японців. У 1993 році ця цифра в світі збільшилася до 309 членів, названих Тристоронньою комісією "видатними громадянами", які фактично відображають надзвичайно вузький спектр світової думки і культури, прошарок людей ніким не вибраних, які представляли лише особисті погляди Девіда Рокфеллера⁶². За кількістю членів Тристоронньої комісії розподіл відбувається таким чином: США — 109 місць, Європа — 106, Японія — 74.

Комісія має пірамідальну структуру, на вершині якої — "Фінансове братерство Нью-Йорка", під ним розташовуються банки Європи та Японії. Серед керівництва — представники різних країн і континентів, але головна особа — Девід Рокфеллер із США. Його заступником був Джордж Бертон — європеєць, а другим заступником Такіше Ватанабе — японець. Наступну сходинку піраміди посідають представники розвинених країн, що виробляють майже 80 відсотків світової продукції. У найнижчій частині піраміди — представники країн другого, третього й четвертого світів.

Таким чином активісти Більдербергського клубу створили третю важливу мондіалістську структуру — Тристоронню комісію. Її очолили американці, які входили до складу РМВ і Більдербергського клубу; крім штаб-квартири в США (345 East 46^th street, New York), вона має ще дві штаб-квартири — у Європі та Японії. Тристороння комісія покликана об’єднати три велетенські простори, які є лідерами в технічному розвитку та ринковій економіці: Північну й Південну Америки, Європу, Тихоокеанський простір, котрольований Японією.

Засновник її — Девід Рокфеллер — голова і власник "Чейз Манхеттен Банку", а також багатьох інших банків світу. Його найближчий помічник, ідеолог і співорганізатор — Збігнєв Бжезинськйй, який уже на той час був помітною постаттю в Раді міжнародних відносин. Утворивши нову структуру, Збігнєв Бжезинськйй з 1973 до 1976 року був її директором. Попри те, що Тристороння комісія створена приватними організаціями й особами, її завдання надто глобальні. Більше того, і Тристороння комісія, й Рада міжнародних відносин управляються одними й тими самими людьми і мають спільну мету: створити єдиний Світовий уряд. І якщо РМВ є ідеологічним закладом, то Тристороння комісія вирішує тільки практичні завдання.

Уже в 1973 році Збігнєв Бжезинськйй запропонував вибрати президентом США майже нікому невідомого Джиммі Картера, члена Тристоронньої комісії, а віце-президентом — Уолтера Мондейла, також члена цієї організації. Девід Рокфеллер узяв на себе всі витрати, пов’язані з передвиборною кампанією, внаслідок чого вся виконавча влада опинилась у руках членів Тристоронньої комісії. Міністр оборони Г. Браун, міністр фінансів Блюменталь, представник США в ООН А. Янг, голова Ради національної безпеки З. Бжезинськйй, більшість міністрів і їхніх помічників були членами Тристоронньої комісії.

Підрозділи Тристоронньої комісії добре укомплектовані й охоплюють усі сфери життя. Наприклад, вони фактично володіють більшістю відомих американських університетів: Колумбійським, Джорджтаунським, Гарвардським, Гуверівським, Массачусетським та ін. Найбільші фонди, зокрема фонди Рокфеллера, Форда, Карнегі, також контролюються ними. Найбільші газети, радіо й телекомпанії також знаходяться під їхнім впливом.

Чимало дослідників вважає, що Тристороння комісія — британська таємна структура, а справжній її організатор — Генрі Кіссінджер. Розібратися в цьому складно через втаємничення діяльності комісії, проте при вивченні її діяльності стає зрозумілим, що Девід Рокфеллер та інші представники фінансової еліти не головні дійові особи в Тристоронній комісії. В цій системі все так переплетено, що важко збагнути підпорядкованість однієї структури іншій.