- •Інформаційні війни
- •Тема 1. Четверта світова латентна війна
- •1.2. Що таке війна у сучасних умовах
- •1.3. Головна мета Четвертої світової війни
- •1.4. Особливості невидимої війни
- •1.5. Зброя невидимої війни
- •Тема 2 Ідеологічні доктрини невидимої війни
- •2.2. Концепція "золотого мільярда"
- •2.3. Мондіалізм
- •2.4. Глобалізація та її асиметричність
- •2.5. Неолібералізм чи Вашингтонський консенсус
- •Тема 3 Будівництво глобальної імперії корпоратократією
- •3.2. Військо корпоратократії: економічні кілери, шакали, армія
- •3.3. Технологія роботи економічних кілерів
- •3.4. Хто ж стоїть за кілерами?
- •3.5. Реалізація нової стратегії будівництва імперій
- •Тема 4 Латентні структури глобальної олігархічної влади
- •4.2. Римський клуб
- •4.3. "Круглий стіл"
- •4.4. Рада міжнародних відносин
- •4.5. Орден "череп і кістки" і Більдерберзький клуб
- •4.6. Тристороння комісія
- •Тема 5 Управління суспільними системами
- •5.2. Національна безпека в умовах інформаційно-психологічного протиборства
- •5.3. Структура управління в натовпо-елітарному суспільстві
- •Закуліса → еліта → натовп
- •5.4. Структурне і безструктурне управління державою
- •5.5. Жрецька структура державного управління
- •Тема 6 Невидима перманентна війна проти народу України
- •6.2. Українці на нелегальному становищі
- •6.3. Результати війни в Україні
- •6.4. Сценарії інформаційної війни в Україні
- •6.5. Чи повинні ми брати приклад із західної демонічної цивілізації?
- •Тема 7 Інформаційно-психологічна війна
- •7.2. Інформаційно-психологічні операції
- •7.3. Класифікація інформаційно-психологічних операцій.
- •7.4. Теоретичні та методологічні засади інформаційно-психологічного впливу
- •7.5. Інформаційно-психологічні операції: нові підходи та сучасні тенденції
- •7.6. Основні аспекти інформаційно-психологічних операцій
- •7.7. Економічний аспект інформаційно-психологічних операцій
- •Тема 8 Структури ведення інформаційно-психологічних операцій різних країн
- •8.2. Органи інформаційно-психологічних операцій сша
- •8.3. Концепція інформаційної війни Китаю
- •8.4. Сучасна концепція інформаційної війни Китаю
- •8.5. Органи інформаційно-психологічних операцій Росії
- •8.6. Органи психологічної війни Бундесверу
- •8.7. Органи інформаційно-психологічних операцій Туреччини
- •8.8. Органи інформаційно-психологічних операцій Польщі
- •8.9. Органи психологічних операцій Румунії
- •Тема 9 Інформаційна війна методом "культурної" агресії.
- •9.2. Мета і напрями "культурної" агресії
- •9.3. Способи ведення війни методом "культурної агресії"
- •9.4. Технології "керованого хаосу".
- •9.5. Впровадження технологій "керованого хаосу"
- •9.6. Застосування технології "керованого хаосу" на рівні держави
- •Тема 10 "Культурна революція" — ідеологія трансформації світу
- •10.2. Критична теорія
- •10.3. "Культурна революція" у сша
- •10.4. Результати "культурної революції" в сша
- •10.5. Сексуальна революція у сша
- •10.6. Пропаганда насильства й ситуативна етика
- •Тема 11 Weapon of mass disruption — зброя масового руйнування
- •11.2. Інформаційна зброя
- •11.3. Як працює зброя масового руйнування
- •11.4. Інформаційна колонізація
- •11.5. Методи викривлення інформації
- •Тема 12 Інформаційні війни за допомогою мас-медіа
- •12.2. Використання мережі Інтернет екстремістами і терористами
- •12. 3. Телевізійний тероризм
- •12.4. Технології пригнічення психіки
- •12.5. Вплив "четвертої гілки влади" на населення України
- •12.6. Дещо про інформаційну безпеку
9.2. Мета і напрями "культурної" агресії
Системоутворюючим фактором кожної штучної системи чи процесу є мета. Карл Клаузевіц виділяє дві основні цілі війни (з можливістю перехідних форм між ними)77:
1. Примусити супротивника підписати будь-який мир на умовах агресора. До цієї мети ведуть два шляхи (способи): політичне знищення супротивника; позбавлення його можливості чинити опір.
2. Завоювати країну біля кордонів своєї держави, щоб утримати територію за собою чи скористатися нею, як корисною заставою при підписанні миру.
Із багатьох причин друга мета війни, визначена Карлом Клаузевіцем, сьогодні неможлива й тому неактуальна.
Отже, досягнення цілей війни збройним шляхом можливе, але лише у випадку політичного знищення або попереднього ослаблення супротивника до стану, коли він не зможе чинити опір. Для цього використовують засоби "культурної" агресії в умовах невидимої війни. "Культурна" агресія здійснюється у трьох напрямах.
Перший напрям полягає у всебічному ослабленні держави зсередини:
використання засобів інформаційної, психологічної, організаційної, економічної війни;
забезпечення контролю за системою управління держави, вербування і впровадження в його органи своїх агентів, організація механізму впливу на неї, керування нею з метою ослаблення, руйнування, знищення країни;
одержання контролю над ключовими галузями промисловості, енергетики, транспорту тощо, управління ними всупереч стратегічним інтересам країни ― жертви агресії;
дискредитація, знищення, перешкоджання просуванню службовими сходами грамотних, патріотично налаштованих політичних, державних, військових діячів, господарників, які ефективно працюють;
руйнування, дискредитація планів і процесів розвитку як у загальнодержавному масштабі, так в окремих галузях, регіонах, підприємствах; "поліпшення" позитивних ініціатив, планів, заходів держави до ступеня абсурду; нав'язування дорогих планів і програм, що потребують значних ресурсів, але не дають позитивних результатів;
нав'язування, на перший погляд, прогресивних планів, програм, пріоритетів у розподілі ресурсів, але які, по суті, підривають розвиток країни (галузі), готуючи "пастку" в майбутньому;
створення і всебічне стимулювання опозиції деструктивної спрямованості;
таємне розпалювання і підігрівання національної ворожнечі та міжнаціональних конфліктів тощо.
Відзначені деструктивна опозиція, ворожнеча й конфлікти будуть потрібні й надалі як необхідний елемент "гуманітарного" важеля для політичного, економічного, дипломатичного та іншого тиску на країну ― жертву агресії, ослаблення її позицій в усіх напрямах у країні та за кордон. При досягненні мети деструктивну опозицію використовують як причину для збройної агресії під "гуманітарними" гаслами.
Другий напрям полягає в ослабленні держави ззовні: в політичному, економічному, правовому, інформаційному, військовому сенсі тощо. Скажімо, це може бути:
ослаблення й руйнування традиційних союзів, зв'язків країни, блокування можливостей її зближення з іншими державами;
інформаційно-психологічні, політичні, дипломатичні, історичні та інші методи війни проти країни-жертви з боку інших держав світу, мета якої — послабити позиції жертви в цих країнах і підготувати (виправдати) у суспільній думці агресію;
укладання нерівноправних (несиметричних) договорів, що ослаблюють позиції держави-жертви, можливо, не сьогодні, але обов'язково в майбутньому (стратегічна пастка);
обплутування
країни боргами (боргова кабала), які
висмоктують усі її ресурси, блокують
можливість подальшого розвитку.
Нав'язування грабіжницьких, безвихідних
умов реструктуризації боргів, за яких
вони не зменшуються скільки не виплачуй.
Іншою важливою функцією боргів є
використання їх як важеля, за допомогою
якого можна керувати процесами в
державі, спрямовувати їх на самоослаблення
країни, блокування її розвитку і
доведення до руйнування. Для цього борг
повинен бути досить великим, аби держава
зазнавала все більших труднощів із
черговими виплатами відсотків або
часток боргу. Тоді відстрочки чергових
виплат, чи інші "пільги" з його
обслуговування можуть надаватися за
виконання певних умов, що спричиняють
самознищення країни;таємне фінансування і керування агресивними режимами (бандформуваннями) у сусідніх з жертвою країнах для організації перманентного збройного конфлікту, тобто війни на кордонах держави-жертви з метою її знекровлення;
оточення держави своїми країнами-сателітами (що, наприклад, було застосовано перед агресією в Югославії) для маніпулювання зовнішніми зв'язками країни-жертви, у тому числі економічними ― експортно-імпортними поставками (якщо буде потреба ― ізоляції, створення "санітарного кордону"), створення плацдармів для нападу й унеможливлення у випадку агресії будь-якої зовнішньої допомоги державі-жертві;
військове та економічне шпигунство, розвідувально-підривні дії тощо.
Третій
напрям
—
навмисне перебільшення кількісних і
якісних переваг своїх і применшення
можливостей жертв агресії, що підриває
у них віру в можливості дати належну
відсіч нападникам. Однак, цей напрям,
що свідчить про наміри агресора,
небезпечний і для нього самого, оскільки
може викликати широкомасштабний протест
як у власній країні, так і поза її межами.
Тому для виправдання військової агресії
необхідно використовувати політичні,
дипломатичні, економічні та інші важелі,
передусім — інформаційне домінування,
аби:
у світовій суспільній думці створити образ ворога, такого собі монстра, котрий перетворює справжнього агресора на захисника громадян країни, на яку готують напад, а жертву розбою ― на безправного ізгоя;
створити собі привабливий імідж, наприклад, "борця за демократію", "демократичні цінності" і "права людини" у всесвітньому масштабі;
прямо використовувати інші держави для досягнення власних проміжних цілей, створенням якомога більшої кількості широких блоків.
Останній напрям є лише підготовчим етапом до агресії. Сам зміст нової війни закладено у перших двох напрямах.
