1.3. Головна мета Четвертої світової війни

Офіційно Четверту світову війну ніхто не оголошував. У цьому її відмінність від Першої (1914—1918), Другої (1939—1945), і навіть Третьої (1946—1991) світових воєн. Формальним початком Третьої світової війни, широко відомої як холодна, прийнято вважати виступ колишнього прем’єра Великої Британії Вінстона Черчилля в Фултоні (1946), коли він у присутності американського президента Гаррі Трумена, оголосив "хрестовий похід" союзу англомовних націй проти комунізму, проти Радянського Союзу. Тим самим Вінстон Черчілль визначив тоді нову епоху в міжнародних відносинах.

За аналогією з Третьою світовою війною за точку відліку Четвертої можна взяти 1991 рік, коли президент США Буш-старший після розпаду Радянського Союзу заявив про необхідність встановлення нового світового порядку. Це сталося після закінчення війни в Перській затоці 29 січня 1991 року, коли президент Джордж Буш звернувся до свого народу і до Конгресу США зі словами: "На карту поставлено дуже багато і значно важливіше, ніж одна маленька країна. Це велика ідея нового світового порядку, в якому розрізнені нації з’єднаються воєдино, поставивши перед собою велику спільну мету — досягти головної мрії людства — миру і безпеки, свободи і справедливого закону. Такий світ вартий нашої боротьби, вартий майбутнього наших дітей"⁸.

Фактично президент США публічно заявив, що порятунок Кувейту від окупації не був таким уже істотним. Єдине суттєве досягнення — це пришестя нового світового порядку.

Четверта світова війна йде на кількох рівнях і у декількох стратегічних напрямах. Її ведуть кілька стратегічних гравців. Наведемо необхідні для подальшого викладу матеріалу теоретичні та методологічні визначення щодо суті самої війни, використовуючи термінологію й окремі поняття, вжиті відомим спеціалістом з теорії сучасних війн, генерал-майором, віце-президентом Колегії військових експертів О. Владимировим⁹.

Війна — спосіб структуризації, тобто спосіб переходу до нової моделі світу й управління ним, спосіб перерозподілу старих і отримання (завоювання) нових місць, ролей і статусів держав. Війна перерозподіляє ролі й статуси її учасників, вона реалізує потенціал змін, перерозподіляє його, це "робота" війни та її суть. Отже, війна вносить зміни в існуючі парадигми, ролі, у розподіл ресурсів, у тому числі й глобального (регіонального, державного) управління. Отже війна ― цілеспрямований процес, що характеризується боротьбою суб’єктів геополітики за утвердження (або за підтвердження старої ролі й статусу) суб’єктів, які отримали перемогу на цьому етапі війни і тепер мають можливість формувати нову модель світу за своїм баченням та управляти цим світом.

Метою кожного етапу перманентної світової війни є не знищення супротивника, а силовий перерозподіл функцій і ролей держав. Війна завжди закінчується не миром, а перемогою однієї зі сторін, у той час як військовий конфлікт може бути врегульовано, тобто "знято протиріччя", тому й перемога у такому разі не обов’язкова. Врегулювавши конфлікт в одній державі (чи регіоні), війна розширюється й охоплює нові регіони… та ведеться до повної перемоги невидимої закулісної влади й встановлення однополярного нового світового порядку.

Війна може мати інший результат, а саме: перемога консолідованих національних держав руської-слов’янської цивілізації й встановлення нового світового порядку, що ґрунтується на справедливому державному устрої та багатополярній світобудові.

Навіть очевидний і начебто прийнятний обома учасниками конфлікту компроміс є тільки наслідок перемоги й милості переможця. Один із законів війни — переможеному ворогу (щоправда, лише тому, з яким планується подальше спільне з переможцем існування), треба завжди давати можливість остаточно не осоромитись. Іншими словами, не слід заганяти ворога в глухий кут настільки, що йому не залишається нічого іншого, як вести війну далі будь-якими засобами і вмерти з гідністю. Звичайно, теоретично можливий і такий варіант, коли війна вичерпується ніби сама собою через відсутність ресурсів, але це може означати тільки етап тимчасового перемир’я в її збройній фазі. При цьому переможець отримує все, а переможений — лише шанс для свого національного виживання, пристосувавшись до нової ролі, ставши об’єктом експлуатації, а його територія освоюватиметься агресором.

Історія людства свідчить, що переможець завжди вважає ресурси переможеного своїм військовим здобутком, а значить безкоштовними. Сам факт перемоги у війні ніби апріорі надає переможцю право на безоплатну експлуатацію населення й ресурсів переможеного.

Сучасна війна — це стан перманентного, латентного "керованого хаосу", який нав’язується світовою закулісою всьому світу.

Ознаки війни — це перманентні зміни потенціалів сторін, у ході яких виявляється, що одна з них очевидно втрачає його і поступається позиціями, а інша їх явно нарощує.

Терміни війни вже не визначаються офіційно (світовим співтовариством) фіксацією перемоги, як це трапилося, скажімо, після підписання Акта про беззастережну капітуляцію Німеччини в 1945 році або в результаті підписання Біловезьких угод (які є капітуляцією СРСР як сторони, що програла Третю світову — "холодну" війну) в 1991 році. У Четвертій світовій війні, що триває, терміни війни не визначаються, оскільки сама війна має перманентний (безперервний) характер.

Проте треба розуміти, що для війни як боротьби за нову роль і статус важливим є Закон часу. Період війни може бути довшим, ніж період миру, але майже завжди — мир триваліший, ніж збройна боротьба, однак у перманентній світовій війні — тільки одна з форм воєнних дій і по своїй суті є лише "фазою накопичення сил" (формування п’ятої колони, підготовка до введення нових технологій тощо) для продовження війни.

Ціна війни й перемоги в ній прямо залежать від нашого розуміння того, що перемога — це порятунок етносів і націй, їхнього майбутнього, а поразка — рабство й загибель у першу чергу русько-слов’янської цивілізації, до якої належать й українці, а через деякий час усіх інших цивілізацій.

У результаті війни:

• переможець одноосібно керуватиме світом, тобто всіма його зв’язками, користуватиметься ресурсами й вибудовуватиме за своїми "кресленнями" потрібну світову архітектуру, закріплюючи на віки власну перемогу й себе в новому статусі та з новими можливостями, створюючи відповідну систему міжнародного права;

• переможці керуватимуть переможеними, ті стануть частиною соціальної підсистеми, що забезпечує нове глобальне управління, і розраховуватимуться своїми національними інтересами, ресурсами, територією, історичним минулим, культурою та майбутнім.

Четверта світова війна — це невидима війна світових правителів з країнами і народами за скорочення населення (оскільки ресурсів на всіх невдовзі не вистачатиме), перетворення сучасної людини на своєрідного біоробота, поведінку якого можна запрограмувати й промоделювати на комп’ютерах.

Мета війни — встановлення нового світового порядку, в якому контроль над країнами і народами здійснюватиме світовий уряд, а населення Землі значно скоротиться.

У рамках планів майбутнього, замість узгодженого розвитку природи і суспільства, світові правителі висунули рецепт зменшення чисельності населення. Їхній головний аргумент полягає в тому, що сьогодні на Землі живе майже 7 млрд людей, а наколишнє середовище може зберегтися тільки, якщо їхня кількість не перевищує один—два млрд. Крім того, за останні 150 років при зростанні населення вчетверо, навантаження на біосферу збільшилося у сто разів. Завдання полягає в тому, щоб гуманно прибрати цих "зайвих" 5 млрд людей. У такий спосіб світовий уряд намагається вирішити проблему врятування людства як єдиного цілого. Коли будуть ліквідовані надлишкові 5 мільярдів населення Землі, виживуть люди, які належать до цивілізованого громадянського суспільства, і це краще, ніж загине світова цивілізація через екологічні проблеми, пов’язані з перенаселенням планети.

Отже світова закуліса намагається повернути собі важелі управління шляхом знищення понад 5 мільярдів людей.

Але як буде визначати цей "золотий мільярд" корпоративна імперія?

До нього ввійдуть найбільш пристосовані до матеріалістичної цивілізації особи, які становлять сьогодні керівний склад держав і мають великі особисті капітали. Тобто, якщо той чи інший правитель хоче потрапити до "золотого мільярда", він мусить виконувати плани світового уряду зі знищення власного народу. Якщо ж не виконує — його змінюють, використовуючи стратегію "керованого хаосу" і різні види зброї невидимої війни.