35. Розкрийте здобутки і проблеми державотворення в сучасній Україні.

Сучасний стан державотворення й націотворення в Україні супроводжується гострими кризовими явищами. За останні три роки, особливо після “помаранчевої революції” значно посилилася боротьба між гілками влади й конкуруючими елітами. Своєрідним каталізатором цих процесів стала політреформа.

Характеризуючи сучасну ситуацію в Україні, М.Розумний визначає її як “стан перманентної невизначеності”, для якого притаманна дезорієнтованість населення [1].

Певними політиками почала розігруватися карта розколу України на Схід і Захід, автономізації окремих регіонів, надання російській мові другої державної.

2. Зазначені проблеми державо- та націотворення мали свої паралелі в історії України. Зокрема, їх можна було спостерігати в періоди Хмельниччини та Руїни (середина і друга половина ХУІІ ст.) і особливо в порівняно недавні часи “української революції” 1917-1920 рр. Об’єктивне й наукове осмислення уроків цих подій було б корисним для нинішніх українських політиків.

3. У цьому плані заслуговують на увагу роботи В.Липинського - відомого українського історика й політолога початку ХХ ст. У ряді своїх історичних робіт, збірнику “З історії України” та монографії “Україна на переломі”, він аналізував події Хмельниччини, а в політологічній праці “Листи до братів-хліборобів” осмислив досвід українських подій 1917-1920 рр.

4. Осмислення це здійснювалося в дещо нетрадиційному для української суспільно-політичної думки плані. В.Липинського важко в аспекті ментальному й культурному віднести до “традиційних українців”. Вихований у традиціях польської культури, він, швидше, дивився на українські проблеми “польськими очима”, часто звертаючись до політичних надбань польських консерваторів.

5. В.Липинський відмовився від “народницького” погляду на суспільно-політичні проблеми, який був притаманий більшості представників тогочасного українського національного руху, і звернув увагу на роль еліти та творених нею державних структур у націотворенні.

6. Незважаючи на певну популярність ідей В.Липинського у 20-30-их рр. ХХ ст., а також на зорі незалежності України, важко сказати, що вони знайшли достатнє осмислення, а тим більше сприйняття представниками української інтелігенції й політичними діячами.

7. Тим не менше, ряд ідей В.Липинського видаються на сьогоднішній день актуальними й вартими уваги політиків. Це передусім ідея територіального патріотизму, яка могла б допомогти зняти певні регіональні протиріччя між Сходом і Заходом, між етнічними українцями й неукраїнськими етнічними групами, що проживають в нинішній Україні. Також на увагу заслуговують погляди В.Липинського на роль еліти та церкви в націотворенні.

36. Розкрийте поняття та історичний генезис політичних партій

Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і суспільно-політичних про¬цесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп панівного класу і боролися між собою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільствах. Політичні партії в су¬часному їх розумінні (як масові організації) виникли лише у другій половині XIX ст.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер роз¬різняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політичного клубу і масової партії. Щоправда всі стадії насправді пройшли лише дві англійські партії — вігів і торі. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії.

В Англії міжпартійна боротьба в сучасних її формах бере свій по¬чаток із другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження пов¬новажень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які протиборствували із цього питання, оформились у більш-менш згур¬товані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати відповідно лібералами й консерваторами).

Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління ознаменували вступ наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії, різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це да¬ло поштовх формуванню нового типу об'єднань — політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угруповань наявністю ідеологіч¬ної доктрини й розвиненої організаційної структури. Клуби виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному буржуазної ідеології.

В Англії політичні клуби сформувались у 30-х рр. XIX ст. Торі за¬снували Чарльтонклаб, а віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарламе¬нтську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парламент. У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і Клуб кордельєрів, які виникли в ході буржуазної революції XVIII ст. й відіграли, особли¬во перший, значну роль у політичному житті.

Поняття політична партія виникло лише в XIX ст. разом із форму¬ванням представницьких інститутів і поширенням виборчого права. Під політичною партією малась на увазі організація, що прагнула до здобуття посад у державних органах у конкурентній боротьбі за голо¬си виборців.

Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з них з'явились в основ¬ному внаслідок злиття в єдині організації місцевих виборчих коміте¬тів, що забезпечували підтримку депутатам. Однак на відміну від полі¬тичних клубів політичні партії вже не обмежувались забезпеченням підтримки кандидатам з боку впливових верств суспільства та збиран¬ням необхідних для виборчої кампанії коштів, а чимраз більше орієн¬тувались на вплив на маси, прихильність виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів.

Появі масових політичних партій сприяв і розвиток робітничого руху. Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи). Першою масовою партією вважається за¬сноване 1861 p. Ліберальне товариство реєстрації виборців в Англії. У 1863 p. виникла перша масова робітнича партія — Всезагальний німецький робітничий союз (нині Соціал-демократична партія Німеч¬чини).

У виникненні політичних партій залежно від їхньої ідейної орієн¬тації є певна хронологічна послідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії ви¬никли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії — у боротьбі проти соціал-демократії.