64. Розрийте історичні витоки та принципи консерватизму.

Консерватизм як складова українського світогляду був силою, що дала змогу українцям протистояти польському наступові в XVI—XVII ст.

І. Лисяк-Рудницький простежив консервативні світоглядні настанови не лише в народному світогляді, а й у професійній українській культурі. Одним із витоків консерватизму він вважав «Історію русів», представниками консервативної думки в другій половині XIX ст. — Г. Ґалаґана, В. Тарновського, Г. Милорадовича, а на межі XIX— XX ст. — Ф. Уманця, В. Горленка, М. Стороженка, П. Дорошенка, А. Сторонича.

Речником політичної філософії консерватизму в українській думці був В. Липинський. Характерними ознаками українського консерватизму, за його словами, є самостійництво, орієнтація на творення української політичної нації («територіальний патріотизм»), парламентська монархія, антисоціалістична настанова, опора на селян-землевласників як соціальну основу державотворення. Липинський, як ніхто до нього в українській суспільно-політичній думці, різко критикував народництво, лібералізм і соціал-демократизм за їх недооцінювання культурницької і державницької еліт в українському суспільному житті, зокрема в процесах націостановлення та державотворення. Ці його ідеї відчутно вплинули на становлення українського націоналізму як особливої політичної філософії та ідеології.

Основні принципи консерватизму

При більш пильному розгляді консерватизму, як зазначають його аналітики, явно проглядаються три кардинальні проблеми, які й сьогодні є ключовими як у самій цій теоретичній традиції, так і в боротьбі консерватизму з іншими ідейними напрямами.

У першу чергу мова йде про консервативному розумінні раціонального в соціально-історичному процесі.

Друга проблема - це ставлення до суспільства.

І третя - проблема революцій.

Звернемося до консервативної трактуванні кожної з цих проблем.

Одним з центральних положень консерватизму, з якого випливають і багато інших, є уявлення про те, що людський розум обмежений у своїх можливостях сприйняття суспільства в його тотальності, усвідомлення сенсу і мети соціальногопроцесу та визначення місця людини в цьому процесі. Всі видатні представники цієї традиції вважали, що громадськими справами, поряд з розумом, править Провидіння, під яким,відповідно до релігійних уявлень, розуміється божественна сила, що направляє долі людей і всього світу до блага.Реальний соціальний процес вони розглядають як результат проб і помилок, накопичений і переданий з покоління в покоління досвід, втілений в соціальних інститутах і цінностях, які людина не сконструював свідомо, а тому й не має права їх радикально змінювати. Тому один з основоположних принципів консервативної ідеології і практики свідчить: хоча ми завжди повинні прагнути до поліпшення наших інститутів, ми ніколи не ставимо перед собою завдання переробити їх цілком, і тому в наших зусиллях щодо поліпшення їх ми повинні прийняти як дане багато чого з того, що ми не розуміємо, ми повинні постійно діяти всередині і в межах як цінностей, так і інститутів, які створені не нами.

Друга проблема, яка випливає з першої, пов'язана із з'ясуванням сутності суспільства і взаємин людей у цьому суспільстві, а також з визначенням характеру взаємовідносин між суспільством і державою. З моменту свого оформлення як течії соціальної думки консерватори протистоять у вирішенні цих питань прихильникам концепції природних прав і договірного походження громадянського суспільства і держави.Останні виходять з того, що держава, по суті, є вторинний інститут, воно виникає на основі угоди між переслідують власні інтереси, але перебувають у догражданском суспільстві людьми. Консерватори ж вважають, держава - це така собі постійно існуюча органічна цілісність, окремі частини якої з'являються, видозмінюються і зникають, але сама вона залишається незмінною.

Третя проблема стосується питання про соціальні зміни: еволюційних і революційних. Виходячи з ідеї обмеженості розуму у визначенні суті та напрямки розвитку соціальнихпроцесів, а також з уявлення про органічне характерісуспільства і держави, консерватори дотримуються концепціїісторичної єдності минулого, теперішнього і майбутнього, наступності та безпека соціальних зв'язків, що передаються від предків до нащадків. Вони вважають, що майбутнє має виводитися з минулого, і тому велике значення надають формуванню історичної свідомості своїх народів, шанобливого ставлення до спадщини минулого, релігійних традицій і цінностей.