89. Охарактеризуйте громадянські права, свободи та обов’язки.

Права людини в сучасному світі - це проблема, вирішення якої стоїть у центрі практичної діяльності міжнародного співтовариства і кожної держави.

Права людини - це її можливість діяти певним чином для того, щоб забезпечити своє нормальне існування, розвиток і задоволення власних потреб.

Поняття про права людини включає два аспекти:

> природні права людини, неподільно пов'язані з її існуванням та розвитком;

> набуті права людини, що характеризують її соціально-політичний статус.

Конституційні права, свободи і обов'язки виражають насамперед і безпосередньо від¬носини та зв'язки громадянина й держави, згідно з принципом"Дозволяється все, що не забороняється Законом". Інші норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадсь¬ких організацій, або громадян між собою.

Вони виникають не на основі загальних правовід¬носин, а безпосередньо з Конституції. При цьому саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.

Конституційні права, свободи й обов'язки не при¬пиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не тільки від своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конститу¬ційних прав і свобод.

Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм зміс¬том, і за своїм обсягом.

Реальність конституційних прав, свобод і обо¬в'язків забезпечується не стільки індивідуальними зусил-лями (не забороненими законом засобами) окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи, обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права. Наприклад, закріплене в Основному Законі України право на працю охороняється нормами трудового, сільськогосподарсько¬го, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

Соці¬альне призначення основних прав і свобод громадян ви¬значається тим, що вони втілюють ідеали демократії, гу¬манізму й справедливості, і служать всебічному розвит¬кові і вихованню особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства і дер¬жави, функціонуванню всього державного і політико-правового механізму.

Таким чином, права, свободи й обов'язки людини й громадянина, закріплені в Конституції України, їх широ¬та, реальність, гарантованість виражають не тільки фак¬тичний та юридичний статус особи у суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, за¬кладені в самому суспільному ладі. Вони — показники зрілості суспільства, його досягнень, своєрідна "візитна картка". Увесь арсенал громадянських, економічних, со¬ціальних, політичних і культурних прав, свобод та обов'язківмає служити дальшому розвитку демократії й соціальному прогресові України.

Як було зауважено, Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. У юридично-навчальній літературі, існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттево вони не відрізняються. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України – “це права, що передбачені для задоволення особистих потреб, інтересів людини”. [5, стр.7]

2. Політичні права – “передбачені для забезпечення можливості участі в здійсненні народовладдя, участі в управлінні державними суспільними справами”. [5, стр.7]

3. Економічні права – “використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби”. [5, стр. 8]

4. Соціальні та культурні права – “надають можливість брати участь в розподілі матеріальних та суспільних благ, гарантують безпеку для життя і здоров'я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачують можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку”. 5, стр 9]

90. Розкрийте зміст поняття «Політичне рішення», принципи і способи його прийняття.

Політичне рішення є важливим елементом політичної діяльності й реалізації політичних цілей. Політичне рішення - це здійснюваний в індивідуальній чи колективній формі процес визначення завдань політичної дії, етапів, способів її досягнення.

Прийняття політичних рішень - це технологічна реалізація політичної влади в управлінні соціальними процесами. Через конкретні політичні рішення політична влада втілює свою волю в управлінський процес відповідно до інтересів керівних груп.

Політичне рішення - політична дія інформованого суб'єкта влади для реалізації певної мети, що передбачає оптимізацію зовнішніх і внутрішніх умов функціонування даного суб'єкта і визначення перспектив його подальшого розвитку".

Процес прийняття рішень проходить ряд стадій, зокрема:

а) аналіз інформації про проблему, яку необхідно вирішувати;

б) постановка проблеми;

в) опрацювання експертів;

г) напрацювання альтернативних варіантів політики;

ґ) вироблення альтернативної політики;

д) прийняття рішення;

е) реалізація рішення;

є) підведення підсумків;

ж) внесення коректив у проведення політичного курсу.

Виділяють також стадії:

а) артикуляція інтересів;

б) підготовка громадської думки;

в) комплексний аналіз проблеми;

г) всебічна підготовка проекту рішення;

ґ) прийнятгя рішення;

д) виконання рішення.

Існують різні типи рішень.

Перше - фундаментальні рішення, які приймаються відповідно до конституції або ж революційним шляхом. Вони мають вирішальне значення для функціонування політичної системи.

Другий тип стосується законодавчих актів.

Третій - локальні рішення, які мають адміністративний характер. Залежно від характеру проблеми виділяють такі типи політичного аналізу:

1) дискриптивний, який зосереджує увагу на подіях минулого, котрі необхідні для вирішення сучасних проблем;

2) предикативний (прогнозуючий, передбачаючий), який виявляє можливі наслідки реалізації кожної моделі дій;

3) прескриптивний, який виключає рекомендації для отримання ефективніших результатів.

Крім цього, рішення поділяють:

- за значущістю для влади: значні, нейтральні, чергові, перспективні, вчасні, запізнілі, прогностичні;

- за терміном дії: короткочасні, довгочасні, безперервно діючі;

- за інноваційністю: новаторські, рутинні;

- за силою впливу: обов'язкові, рекомендаційні.

Рівень об'єктивності й реалістичності політичного рішення залежить від дотримання ряду умов, до яких належать:

1) якість й обсяг інформації про проблему, яку вирішують;

2) детальне врахування обставин (політичних, економічних, ідеологічних тощо), які взаємодіють між собою й утворюють відносну ситуативну цілісність;

3) уникнення спрощення ситуації, яка виникає з об'єктивної нездатності врахувати всю складність елементів, тенденцій, протиріч;

4) після часткової реалізації рішення необхідно враховувати зміну ситуації, нові обставини і внести корекцію в саме рішення, механізми його реалізації, часові рамки досягнення цілі;

5) необхідно спрогнозувати, як рішення вплине на долі окремих людей чи груп, розвиток структур, яких воно стосується;

6) по можливості необхідно відмовитися від закритості процесу прийняття рішення, що дасть змогу залучити до його реалізації широкі маси, які зацікавлені в ньому, виявити можливу реакцію опонентів рішення.

Д. Істон наголошував, що політика є процесом ієрархізації цінностей, яка досягається прийняттям рішення. На його думку, техніка прийняття рішень передбачає: умови прийняття рішень, організаційний контекст, можливі наслідки рішень. С. Лассуел виділяє сім етапів прийняття рішень:

1) постановка проблеми;

2) пошук інформації;

3) відбір альтернатив;

4) звернення за підтримкою;

5) процес реалізації рішення:

6) оцінка ефективності рішення;

7) підведення підсумків.

Найскладніші проблеми виникають із прийняттям політичних рішень при розв'язанні конфліктних ситуацій. Залежно від гостроти політичного конфлікту, його масштабності, втягнення учасників виділяють такі методи:

- індиферентний - найбільш характерний для тоталітарних та авторитарних режимів, де майже всі потреби ігноруються;

- метод тиску - застосовується владою за допомогою силових структур;

- методи командного прийняття рішень, приймаються за допомогою вольових дій, ігноруючи інші можливості;

- консенсусний метод - реалізується за допомогою переговорного процесу з поступками конфліктуючих сторін.

Важливе значення має сприйняття рішення, від якого залежить повнота його реалізації та легітимності. На сприйняття (позитивне -індиферентне - негативне) впливає ціла низка факторів: політична ситуація, авторитет суб'єктів, попередній досвід прийняття рішень, інформованість населення, поведінка суб'єктів рішення, вплив зовнішніх факторів тощо.

83