56. Проаналізуйте історію і сучасність політичної еліти в Україні.

Історія становлення української еліти являє собою перманентну боротьбу регіональних ФПГ за створення сприятливих умов для процвітання власного бізнесу. Політичне життя країни уподібнилася конкуренції між виробниками проектів українського розвитку.

При чому така нездорова конкуренція набула характерупротистояння не тільки в економічному плані але і в політико-ідеологічному. Крім усього, таке протистояння підтримується геокультурним фактором, тому що Україна ніколи в історії не була в такому територіальному вигляді, в якому вона є зараз. Її велика східна від Дніпра частина входить в геополітичний охоплення Росії, а населення цієї території тяжіє до російського культурного пласту. Українці, історично розділені, є важливим чинником протистояння по осі Схід-Захід.

Економічні еліти само вміло користуються цим об'єктивним історичним фактом. Досить згадати з'їзд у Сєвєродонецьку. Проросійський електорат, який перебував на гребені ейфорії поствиборчої кампанії, підтримав би в той час ідею про федералізацію і виходу зі складу України. Тому можна констатувати, що полікультурність Україна сама по собі підігріває протистояння, не кажучи вже вигоді від цього дисбалансу для економічних кіл регіонів країни. [15]

Для поступального впевненого розвитку країни потрібен стратегічний план розвитку в усіх напрямах: у геополітичному, культурному, економічному, політичному і т.д. У сьогоднішніх умовах створення такого плану розвитку можливе, однак немає гарантій того, що він буде цілком підтриманий, і в підсумку реалізований. Для цього потрібно або домінування однієї політичної сили, або роздільне, почергове правління двох політичних сил загальнонаціонального масштабу, що в довгостроковій перспективі не очікується. На жаль, висловлювання "На одну Україні - два гетьмани" дуже точно символізує сьогоднішній стан нашої країни.

У незалежній Україні проблема політичних еліт займає важливе місце в дослідженнях Д.Видріна, Б.Кухти, М.Куксенко, А.Пахарева, В.Полохало, В.Ськуратовського і ін., що акцентують увагу на різних сторонах даної проблеми. Відповідно до різних періодів в історії України визначається і роль еліти на кожному з них. Розглядаючи один із складних етапів в історії українського народу – XIV – середина XVII ст., М.Куксенко дуже високо оцінює роль родової еліти, князів Острожських, Корецких, Збаразьких, Вішневецких, Заславських, Чарторійських і ін., яким «історія відвела роль фундаменту, на якому народ знищеної монголо-татарами Русі поступово ставав українським народом». Безперервність княжої влади забезпечила поступове втілювання старої Русі в Україну-Русь. Місце княжих пологів у військовому і політичному житті займає козацтво», друга генерація української еліти.

В кінці XVIII ст. після руйнування в 1775г. Запорізькій січі, як плата національної еліти, настає один з найтрагічніших моментів для українського народу: відбувається денаціоналізація еліти – втрата національної самосвідомості пануючих шарів в результаті їх масового ополячення і русифікації(«нація виявляється без голови» - СтЛіпінський).

Третя генерація української еліти(народницька) формується в XIX ст в умовах Відродження української національної культури(яка відбувається на тлі революційних процесів в Європі, що отримали назву «Весни народів»). Її спроби створити в 1917-1922гг. незалежна українська держава закінчилися крахом УНР, Гетмоната, Директорії очолюваних М.Грушевським, В.Вінніченко,П.Ськоропадським, С.Петлюрой і ін.. Аналізуючи причини поразки національних сил в боротьбі за створення незалежної держави, учені підкреслюють перш за все слабкість національної еліти, її нездатність розв'язувати складні державні завдання, що у свою чергу пояснюється відсутністю впродовж століть національної держави, в умовах якої лише і може сформуватися сильна національна еліта.

Четверта генерація української еліти відноситься до радянського періоду(1922-1991),который виявився одним з найтрагічніших для української інтелігенції, складовій основну частину будь-якої еліти. Тоталітарний режим не лише фізично знищив різні національні шари, але і соціальний грунт для формування національної еліти, роль якої в радянському суспільстві виконувала денаціоналізована номенклатура. Після отриманняУкраїною незалежності починається сучасний етап в історії української еліти, яка на всьому пострадянському просторі сформувалася на старій номенклатурній базі, але в цілому її подоба дуже строката: у неї входять не лише представники колишньоїпартноменклатури, але і господарники, державні чиновники, підприємці, гуманітарна інтелігенція, лідери багаточисельних партій і ін.

В процесі формування сучасної еліти можнавиділити три складових:

- представники колишньої радянської номенклатури;

- учасники опору комуністичному режиму;

- нові громадські діячі, не пов'язані ні з першими, ні з другими.

В цілому процес формування української політичної еліти ще далеко не завершений і для неї характерні не лише глибокі ідеологічні розбіжності між різними шарами, але і не менш значимі регіональні відмінності. І це не дивно: лише зміцнення незалежної держави стане основою і сильної, повноцінної національної еліти, здатної сучасно мислити і діяти.