78. Розкрийте характерні особливості сучасних міжнародних відносин.

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ – це сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, військових та гуманітарних зв’язків і відносин між різними суб’єктами світової політики. Однією з провідних тенденцій розвитку міжнароднихполітичних відносин в остання десятиріччя стає глобалізація якскладний та багатоплановий і різнорівневий процес.

Розвиток міжнародних політичних відносин історично визначався домінуючим впливом тієї чи іншої “наддержави”:

• Велика Британія (ХІХ століття);

• США (починаючи з 1914 року);

• протистояння за світове панування між США та СРСР (“холодна війна” впродовж 1945–1991 років);

• вибір між монополярним (на чолі з США як “світовою державою”) або поліполярним світом (декілька “наддержав” у світі: США, Європейський Союз, Китай, Японія, Індія, Бразилія, Росія).

Міжнародні відносини виступають специфічним видом суспільних відносин. Як і суспільні відносини в цілому, вони с відносинами між людьми; в них чітко вирізняються економічний, соціальний, політичний і духовно-культурний аспекти.

ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН:

1. Невладний характер. У відносинах між державами владні відносини як відносини панування і підкорення є не правилом, а відхиленням від нього. Тут має бути рівність партнерів під кутом зору міжнародного права. Це відносини конкуренції, суперництва або співробітництва і лише як виняток – панування й підкорення.

2. Децентралізований характер. Якщо всередині держави є загальнодержавний центр прийняття рішень, яким виступає система владних органів, то в міжнародних відносинах таких керівних центрів, діяльність яких ґрунтувалася б на пануванні й підкоренні, немає.

3. Консенсус, як головних засіб розв'язання суперечностей в міжнародних відносинах – прийняття рішення на міжнародних конференціях, нарадах та в міжнародних організаціях на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування, якщо протии нього не виступає жоден з учасників. Він передбачає прийняття рішень усіма державами на основі добровільних компромісів, поваги суверенітету одна одної, рівності і взаємного визнання інтересів сторін, виключає диктат, тиск або прийняття рішення механічною більшістю голосів на міжнародній конференції чи в міжнародній організації.

4. Значна роль суб’єктивного чинника – у розв’язанні наявних суперечностей (особливо діяльність керівників держав і міжнародних організацій)

НАПРЯМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. У сучасній теорії міжнародних відносин прийнято виділяти такі напрямки: політичний ідеалізм, політичний реалізм, модернізм, транснаціоналізм, неомарксизм та неореалізм.

Вихідним пунктом політичного ідеалізму є переконання його прихильників у необхідності й можливості покінчити зі світовими війнами та збройними конфліктами між державами завдяки правовому регулюванню і демократизації міжнародних відносин, на основі створення системи колективної безпеки.

Представники політичного реалізму, у свою чергу, виходять з постулату про те, що у політиці ключовим є поняття інтересу, який виражається в термінах влади.

Модерністи акцентують увагу на необхідності застосування методів точних наук у вивченні феномену міжнародних відносин.

Згідно з теорією транснаціоналізму, держава не є єдиним міжнародним актором, рівними їй суб’єктами міжнародних відносин є індивіди, установи, організації, недержавні об’єднання.

Неомарксисти переконані, що сучасний світовий політичний процес безпосередньо залежить від економічних міжнародних відносин, які мають несиметричний характер (поділ світу на багату Північ і бідний Південь).

Неореалізм захищає, з одного боку, прагнення до збереження класичної традиції, а, з іншого боку, визнають необхідність врахування нових міжнародних реалій.

Сьогодні можна виділити дві провідні парадигми подальшого розвитку міжнародних відносин – геополітичну і геоекономічну.

Відповідно до геополітичної парадигми, захист національних інтересів більшості держав світу має базуватися на недопущенні іноземного втручання у внутрішні справи країни, забезпечення недоторканості національних кордонів.

Геоекономічна парадигма стверджує, що забезпечення високих темпів економічного зростання можливе через інтернаціоналізацію господарських зв’язків та поступове розмивання національних кордонів.

Основними тенденціями розвитку сучасних міжнародних відносин є:

– гуманізація;

– деідеологізація та демократизація;

– перехід від конфронтації до партнерства та співробітництва;

– глобалізація, розширення міжнародних відносин.