54. Розкрийте зміст поняття «Політичний елітизм» та його концепції.

Елітизм як напрям політичної думки склався наприкінці XIX -- на початку XX ст. Творцями теорії еліт були італійські соціологи Г. Моска і В. Парето та німецький соціолог Р. Міхельс. Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість, наділена особливими соціальними, психологічними й політичними якостями, -- еліта.

Сучасні концепції еліт багатоманітні. Особливу групу серед них становлять засновані на ціннісному підході концепції демократичного елітизму, або (в контексті теорії демократії) елітарної демократії. Річ у тому, що теорія демократії як правління народу і теорія еліт як правління незначної меншості суперечать одна одній. Основоположники теорії еліт Г. Моска, В. Парето і Р. Міхельс розв'язували цю суперечність на користь теорії еліти, ставлячи під сумнів можливість демократії. Водночас у політології склався цілий напрям, представники якого намагаються довести сумісність демократії та елітизму. До цього напряму належать, зокрема, концепції конкуруючих еліт Й. Шумпетера, відкритості еліти Г. Лассуела, рухливих еліт Н. Боббіо, рівних можливостей К. Манхейма, вертикальної демократії Дж. Сарторі. Розглянемо деякі з них.

Виходячи з того, що демократія як безпосереднє правління народу неможлива й недоцільна, американський економіст Йозеф Шумпетер (1883--1950) запропонував створити нову, більш реалістичну теорію демократії, яка б грунтувалася на визнанні того, що демократичний метод -- «це такий інституційний устрій прийняття політичних рішень, за якого індивіди набувають владу вирішувати шляхом конкурентної боротьби за голоси виборців».

Суть демократії, на його думку, полягає в здобутті влади елітами шляхом конкуренції. Правляча еліта необхідна для будь-якого суспільства, у тому числі й для демократичного, характерна риса якого -- конкуренція еліт за позиції влади, а також відкритість еліти для оновлення талановитими, здібними, високоморальними представниками народу. Значення електорату обмежується участю в оновленні та зміні еліти. Контроль виборців за елітами проявляється лише у формі відмови під час переобрання. Концепція конкуруючих еліт Й. Шумпетера заміняє формулу демократії «правління народу» на більш реалістичну -- «правління, схвалене народом».

На думку Дж. Сарторі, демократія не тільки не заперечує еліту, а, навпаки, передбачає її. Демократія має горизонтальний і вертикальний виміри. У горизонтальному вимірі вона ґрунтується на принципі рівності і означає правління народу. У вертикальному вимірі демократія визнає рівність як рівність можливостей, ґрунтується на принципі свободи й означає владу множинних конкуруючих меншин, або поліархію.

Існують численні критерії для виокремлення контролюючих у системі вертикальної демократії меншин (два з них -- першорядної ваги). Перший критерій -- альтиметричний: контролююча група є такою тому, що розташовується (за вертикальним розрізом будови суспільств) «нагорі». За цим критерієм владарює той, хто перебуває нагорі, незалежно від того, завдяки чому він там опинився. Другий критерій -- мерітократичний: критерій заслуги. Згідно з ним особа не тому виявляється нагорі, що наділена владою, а навпаки: вона наділена владою й перебуває нагорі тому, що заслуговує на це.

Ще одну групу концепцій еліти складають концепції множинності (плюралізму) еліт. Автори цих концепцій заперечують існування еліти як єдиної привілейованої і відносно згуртованої групи й доводять наявність багатьох еліт: політичної, економічної, наукової, художньої, релігійної та ін. Вплив кожної з них обмежений специфічною для неї сферою діяльності. Жодна з еліт не здатна домінувати в усіх сферах суспільного життя. Множинність еліт визначається суспільним поділом праці та багатоманітністю соціальної структури суспільства. Кожна з багатьох базисних соціальних груп -- етнічних, демографічних, професійних, регіональних та інших -- формує свою власну еліту, яка відображає її інтереси, захищає її цінності й водночас активно впливає на розвиток групи.

За допомогою різноманітних демократичних засобів (виборів, референдумів, засобів масової інформації тощо) базисні групи контролюють еліти. Таким чином обмежується або й зовсім упереджується дія відкритого Р. Міхельсом «залізного закону олігархічних тенденцій» і забезпечується утримання еліт під впливом мас. Відмінності між елітою і масою досить умовні. Вони ґрунтуються головним чином на неоднаковій заінтересованості у прийнятті рішень. У демократичній державі громадяни вільно можуть входити до складу еліти, причому доступ туди відкривають не тільки багатство й високий соціальний статус, а передусім особисті здібності, знання, активність тощо.

У сучасному демократичному суспільстві, стверджують прихильники концепції множинності еліт, влада розпорошена між багатоманітними суспільними групами та інститутами, які шляхом прямої участі або тиску можуть впливати на прийняття політичних рішень у своїх інтересах. За таких умов головними суб'єктами політики є не еліти, а групи інтересів. До того ж існує конкуренція еліт, яка відображає економічну й політичну конкуренцію в суспільстві. Конкуренція еліт також робить можливою підзвітність еліт масам, упереджує формування єдиної пануючої елітарної групи.

Очевидно, що концепції множинності еліт мають за мету пом'якшити сприйняття жорсткості поділу суспільства на еліту і маси, його антидемократизм. Однак вони багато в чому ідеалізують дійсність, затушовуючи питання про те, хто ж є, так би мовити, господарем у державі. Існує принципова відмінність між впливом у суспільстві політичної еліти, який ґрунтується на правових нормах і силі державного примусу й пов'язаний з розподілом ресурсів і цінностей, і, скажімо, інтелектуальної еліти, яка користується засобами ідейного впливу й залежить від політичної еліти. Крім того, й різноманітних привілеїв найбільше має саме політична еліта, бо встановлює їх вона сама для себе. Дещо від неї перепадає представникам інших еліт, зокрема економічній та інтелектуальній, які матеріально та ідейно забезпечують її панування.

Ідея множинності еліт досить поширена в суспільній і особливо індивідуальній свідомості. Пов'язано це з тим, що людині важко дається сприйняття еліти поза нею самою, але імпонує усвідомлення власної належності до еліти. Цим пояснюється, зокрема, те, що про свою належність до еліти суспільства нерідко заявляють функціонери численних молодіжних і жіночих громадських організацій, керівники та активісти невеликих політичних партій, журналісти, викладачі вищої школи, науковці, бізнесмени тощо. Є навіть «еліта робітничого класу», «хліборобська еліта», «студентська еліта» й ін. Однак ці претензії на елітарність перебувають поза межами теорії політичних еліт і політології в цілому.

Протилежною до концепцій множинності еліт за своїм характером і спрямованістю є ліволіберальна концепція еліти американського соціолога ЧарлзаРайтаМіллса (1916-- 1962). Ще в 50-ті роки у своїй праці «Владарююча еліта» на основі функціонального підходу до еліти він доводив, що вона є не результатом інтелектуального, психологічного й морального переважання, а наслідком зайняття командних позицій у суспільній ієрархії. Саме зайняття ключових позицій в економіці, політиці, воєнних та інших інститутах забезпечує людям владу і таким чином конституює владарюючу еліту. Вчений стверджував, що в сучасних суспільствах, хоч би якими демократичними були їхні конституції, фактично владарює еліта. Навіть у США, де відсутні традиції феодальної аристократичної ієрархії, забезпечена відносна рівність економічних і соціальних умов життя громадян, панує демократична ідеологія, соціальний розвиток призвів до безпосереднього посилення влади еліти.

Систему політичної влади у США Р. Міллс подавав як піраміду, що складається з трьох рівнів. Нижній рівень складає маса пасивного, фактично безправного населення. Середній відображає групові інтереси. На верхньому рівні приймаються найважливіші політичні рішення. Саме верхній рівень влади займає правляча еліта, яка, по суті, не допускає решту населення до визначення реальної політики. Можливості впливу мас на еліту з допомогою виборів та інших демократичних інститутів досить обмежені.

Стрижневими інститутами сучасного американського суспільства Р. Міллс вважав великі корпорації, політичну виконавчу владу та армію. Відповідно владарюючу еліту він не обмежував політичною елітою, яка безпосередньо приймає найважливіші державні рішення, а включав до неї також керівників великих корпорацій, вищих офіцерів та інтелектуалів, які їх підтримують.

Всупереч твердженням про множинність еліт владарююча еліта у Р. Міллса виступає як єдина, відносно згуртована група. Ця згуртованість зумовлюється спільною заінтересованістю її представників у збереженні свого привілейованого становища, стабільності наявної суспільної системи, а також близькістю їх соціального статусу, освітнього й культурного рівня, кола інтересів і духовних цінностей, стилю життя, особистими й родинними зв'язками. Між елітою і масами існує глибока відмінність. Вихідці з народу можуть увійти до еліти, лише обійнявши високі пости в суспільній ієрархії. Однак на це у них дуже мало реальних шансів.

Неважко здогадатися, що в західній політології ліволіберальна концепція еліти піддається гострій критиці, особливо стосовно тверджень про закритість владарюючої еліти, наявність у її середовищі особистих і родинних зв'язків, безпосереднє входження до неї керівників великих корпорацій тощо. Однак саме тут зазначена концепція чи не найбільшою мірою відповідає дійсності, бо навіть у найдемократичнішому суспільстві політична еліта залишається відносно замкнутою і найбільш привілейованою панівною групою, підтримуваною бізнесом.

Найважливішою ознакою, що зумовлює керівну роль політичної партії, є те, що вона виступає носієм революційної -- комуністичної ідеології. Саме озброєність цією «єдино вірною» ідеологією визначає передові якості членів партії та слугує гарантією успішного керівництва нею суспільством. Ще однією ознакою партії нового типу є походження її членів із неімущих верств суспільства, передусім із середовища робітничого класу і найбіднішого селянства. Робітничо-селянське походження виступає найважливішою умовою здатності до сприйняття комуністичної ідеології.

Політичне керівництво суспільством з боку авангардної партії робітничого класу має всеосяжний характер -- охоплює економіку, політику, культуру, вирішення кадрових питань, виховання людини тощо. Для здійснення такого керівництва партія мусить бути тісно згуртованою й мати жорстку ієрархічну структуру, за якої фактична влада концентрується в руках вищого керівництва.

Партократична концепція еліти була реально втілена в соціалістичних країнах. Хоча вона створювалась під гаслами заперечення соціальної нерівності й будь-якої елітарності, всеосяжний характер партійного керівництва, зрощення партійного і державного апарату на практиці призвели до формування в цих країнах комуністичної партійно-державної еліти, яка монопольно зосередила в своїх руках усю повноту державної влади, матеріальні, фінансові, людські, ідеологічні ресурси, створила для себе цілу систему соціальних пільг і привілеїв.

Одним із перших на це звернув увагу югославський політичний діяч і політолог МілованДжілас (1911 -- 1995). У своїй праці «Новий клас» (1957) він обґрунтував концепцію правлячої партійної бюрократії як нового класу, який сформувався в СРСР та інших країнах соціалізму. Цей клас складається з тих, хто наділений монополією адміністративної влади і користується особливими привілеями та економічними перевагами. Витоки нового класу кореняться у партії особливого, більшовицького типу. Його могутність спирається на феномен колективної власності, що полягає в монополії партійної бюрократії на розподіл національного доходу, регламентування доходів населення, визначення напрямів господарського розвитку та розпорядження націоналізованим майном. У зв'язку з цим М. Джілас увів поняття «партійна держава», суть якої полягає в особливому виді політичного панування, коли влада фактично незаконно сконцентрована в руках партійних комітетів і таємної поліції.

Пізніше, вже в роки так званої перебудови феномен політбюрократії або номенклатури в СРСР був описаний російським дослідником М. Восленським.

Соціальне призначення політичної еліти виявляється передусім у функціях, які вона виконує в суспільстві. Ці функції є багатоманітними й тісно переплітаються з тими, які виконують політична система суспільства в цілому, її підсистеми та окремі інститути. Як вже зазначалося, головними функціями політичної системи є політичне цілепокладання, владно-політична інтеграція суспільства і регулювання режиму соціально-політичної діяльності. На персоналізованому рівні ці функції виконує політична еліта.

Функція політичного цілепокладання, яку іноді називають стратегічною, полягає в розробці стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій. Ця функція повною мірою може бути реалізованою лише на вищому рівні політичної еліти (главою держави, парламентаріями, міністрами) з використанням фахівців і результатів наукових досліджень.

Сутність інтегративної функції політичної еліти полягає в забезпеченні цілісності і єдності суспільства, стійкості його політичної та економічної систем, уникненні соціально-політичних конфліктів, знаходженні оптимальних варіантів їх розв'язання в разі виникнення. Важливими змістовими елементами цієї функції є згуртування різних верств населення, гармонізація їх соціальних інтересів, досягнення суспільного консенсусу, тісної політичної взаємодії і співробітництва всіх суспільних сил. Нездатність політичної еліти виконувати інтегративну функцію загрожує розколом суспільства, зіткненнями різноспрямованих соціальних і політичних сил аж до громадянської війни.

Еліта виконує основний обсяг роботи щодо прийняття політичних рішень, спрямованих на регулювання суспільних відносин, розв'язання назрілих суспільних проблем і завдань, здійснює розподіл і перерозподіл матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів. У цьому полягає її регулятивна функція. Від якості політичних рішень визначальною мірою залежить ефективність самої політики, успіх у вирішенні поставлених завдань.

Ще однією функцією політичної еліти є мобілізаційна, або організаторська, яка полягає в необхідності мобілізації мас для виконання прийнятих рішень і поставлених завдань, практичного здійснення визначеного політичного курсу.

Важливою функцією політичної еліти є вираження і представництво в політичній системі суспільства соціальних інтересів. На інституціональному рівні ця функція найповніше проявляється в діяльності політичних партій і груп інтересів, а на персоналізованому -- в політичному лідерстві. Через політичну еліту реалізуються зв'язки між багатоманітними соціальними й політичними спільностями, відбувається їх спілкування між собою з метою з'ясування позицій, досягнення взаємоприйнятних рішень. Еліта виступає тією ланкою, яка не тільки забезпечує горизонтальні зв'язки в суспільстві, а й здійснює вертикальну комунікацію між владою і масами. У цьому полягає її комунікативна функція. Політична еліта виконує також інші функції у політичній системі та в суспільстві в цілому.

55. Розкрийте завдання і функції політичної еліти.

Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана

меншість, наділена особливими соціальними, психологічними й політичними якостями, — еліта.

У сучасній політології виділяються наступні класифікації еліт на підставі тих або інших критеріїв:

1) Залежно від джерел впливу й авторитету еліти підрозділяються на:

а) спадкоємні;

б) ціннісні;

в) владні - за рахунок володіння владою;

г) функціональні - залежно від професії.

2) Стосовно державної влади:

а) владна, у яку входять всі ті, хто має владу, тобто "партія влади";

б) опозиційна - тобто елітні групи, відсторонені від влади.

3) За характером відносин із суспільством:

а) відкрита;

б) закрита;

4) За стилем керування і характером відносин із суспільством:

а) демократична;

б) авторитарна;

в) ліберальна;

5) За родом діяльності:

а) політична еліта;

б) економічна;

в) бюрократична;

г) ідеологічна.

Соціальне призначення політичної еліти виявляється передусім у функціях, які вона виконує в суспільстві.

Функція політичного цілепокладання полягає в розробці стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій.

Сутність інтегративної функції політичної еліти полягає в забезпеченні цілісності і єдності суспільства, стійкості його політичної та економічної систем, уникненні соціально-політичних конфліктів, знаходженні оптимальних варіантів їх розв'язання в разі виникнення.

Еліта виконує основний обсяг роботи щодо прийняття політичних рішень, спрямованих на регулювання суспільних відносин, розв'язання назрілих суспільних проблем і завдань,

здійснює розподіл і перерозподіл матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів. У цьому полягає її регулятивна функція. Від якості політичних рішень визначальною мірою залежить ефективність самої політики, успіх у вирішенні поставлених завдань.

Ще однією функцією політичної еліти є мобілізаційна, або організаторська, яка полягає в необхідності мобілізації мас для виконання прийнятих рішень і поставлених завдань, практичного здійснення визначеного політичного курсу.

Важливою функцією політичної еліти є вираження і представництво в політичній системі суспільства соціальних інтересів. На інституціональному рівні ця функція найповніше проявляється в діяльності політичних партій і груп інтересів, а на персоналізованому — в політичному лідерстві.

Еліта виступає тією ланкою, яка не тільки забезпечує горизонтальні зв'язки в суспільстві, а й здійснює вертикальну комунікацію між владою і масами. У цьому полягає її комунікативна функція. Політична еліта виконує також інші функції у політичній

системі та в суспільстві в цілому.