57.Необхідність, зміст і джерела кредиту
Кредит-надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверн позички та сплатою певного відсотка за користув нею. Існув кредиту пов'яз з позичк капіталом.
Позичковий капітал — це грош капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отрим доходу в формі позичк відсотка. Рух позичкового капіталу називають кредитом. Кредит-це с-ма відносин з приводу акумуляції, та викор тимчасово вільних грош засобів на осн поверн та платності у формі позичк відсотка.
Джерелом кредитних ресурсів є грош капітал, що вивільняється в процесі кругообор промисл та торговел капіталу. Таке вивільн зумовл: — х-ром обороту осн капіталу, який перенос свою вартість на заново створювані продукти й поверт до підприємця частинами, а використ за цільовим признач тільки після закінчення амортизац періоду;
— х-ром обороту оборотного капіталу. з/п видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці поверт підприємцю з кожною партією реаліз товару (послуги).
—акумуляцією ч-ни прибутку на роз-к та модифікацію вир-ва, виріш певних соц завдань.
Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.
Третім джерелом тимчасово вільних грош засобів є грош доходи і заощадж приватних осіб. Для того щоб тимчас вільні грошові засоби не перестав викон функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання.
58. Нерівність доходів і проблема бідності. Показники
Сукупні доходи сімей форм з різних джерел залежно від величини та складу їх. Персонал розподіл доходів між окремими сім'ями значно диференційований (нерівномірний).
Причини нерівномірності розподілу доходів населення:
відмінності в освіті й особистих здібностях;
нерівномірний розподіл економічних ресурсів;
відмінності у становищі на ринку;
різне ставлення до ризиків;
наявність зв'язків або дискримінації.
Для визнач нерівномір розподілі доходів використ крива Лоренца.
Кривая Лоренца — это графическое изображение функции распределения. Она была предложена американским экономистом Максом Отто Лоренцем в 1905 году как показатель неравенства в доходах населения. В таком представлении она есть изображение функции распределения, в котором аккумулируются доли численности и доходов населения. В прямоугольной системе координат кривая Лоренца является выпуклой вниз и проходит под диагональю единичного квадрата, расположенного в I координатной четверти.
Каждая точка на кривой Лоренца соответствует утверждению вроде «20 самых бедных процентов населения получают всего 7 % дохода». В случае равного распределения каждая группа населения имеет доход, пропорциональный своей численности. Такой случай описывается кривой равенства (line of perfect equality), являющейся прямой, соединяющей начало координат и точку (1;1). В случае полного неравенства (когда лишь один член общества имеет доход) кривая (line of perfect inequality) сначала «прилипает» к оси абсцисс, а потом из точки (1;0) «взмывает» к точке (1;1). Кривая Лоренца заключена между кривыми равенства и неравенства.
Кривые Лоренца применяют для распределений не только доходов, но и имущества домохозяйств, долей рынка для фирм в отрасли, природных ресурсов по государствам. Встретить кривую Лоренца можно и за пределами экономической науки.
Важл показником диференц доходів насел є коеф (індекс) Джині (за ім'ям італ економіста Коррадо Джині (1884—1965 рр.)).
Велич коеф Джині може змін від 0 (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулю) до 1 (чисельник дорівнює знаменнику) або від 0 до 100 %. Причому чим вище знач показника, тим нерівномірніше розподілені доходи суспільства.
Значна нерівном у розподілі доходів між окремими сім'ями спричиняє: соц напруженість у сусп; зубожіння переважної частини населення країни; безконтрольний розподіл доходів.
З метою зменш диференц доходів між окремими сім'ями (домогосп) держ регулює розподіл та перерозподіл ринкових доходів: використ прогрес шкалу оподаткув; удосконал с-му держ трансфертних виплат; розширює суспільні блага.
Важливою проблемою регул нерівномір розподілу доходів є визнач оптимал співвіднош між ек ефектив та соц справедл, оскільки значне втруч держ у перерозп сусп доходів знижує стимули до підприємн продукт діяльності одних членів суспільства та породжує споживацькі настрої в інших.
Суч ек теорія за основу виміру сусп добробуту приймає оптимум Парето (за ім'ям італ економіста Вільфредо Парето), який вважав, що добробут суспільства досягає максимуму тоді, коли будь-які зміни у розподілі доходів не погіршують добробуту жодного із його членів.
Оптимум Парето — такий стан системи, при якому значення кожного окремого критерію, що описує стан системи, не може бути покращено без погіршення становища інших елементів.
Принцип, за словами Вільфредо Парето проголошує: «Слід вважати, що будь-яка зміна, яка нікому не завдає збитків і яка приносить людям користь (за їх власною оцінкою), є поліпшенням». Таким чином визнається право на всі зміни, які не приносять нікому додаткової шкоди.
Множина станів системи, оптимальних за Парето, називають «множиною Парето», «множиною альтернатив, оптимальних в сенсі Парето», або «множиною оптимальних альтернатив».
Ситуація, коли досягнута ефективність за Парето — це ситуація, коли всі вигоди від змін вичерпані.
Оптимум Парето є одним з центральних понять для сучасної економічної науки. На основі цього поняття будуються перша та друга фундаментальні теореми добробуту. Одним з застосувань Парето-оптимальності є т.зв. Парето-розподіл ресурсів (трудових ресурсів і капіталу) при міжнародній економічній інтеграції, тобто економічне об'єднання двох і більше держав. Цікаво, що Парето-розподіл до і після міжнародної економічної інтеграції було адекватно математично описано (Далімов Р.Т., 2008). Аналіз показав, що додана вартість секторів і доходи трудових ресурсів рухаються назустріч згідно з добре відомим рівнянням теплопровідності аналогічно газу або рідини в просторі, що дає можливість застосувати методику аналізу, що використовується у фізиці, щодо економічних завдань з міграції економічних параметрів.
Оптимум за Парето проголошує, що добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним, якщо будь-яка зміна цього розподілу погіршує добробут хоча б одного суб'єкта економічної системи.
Стан ринку оптимальний за Парето — ситуація, коли не можна поліпшити положення будь-якого учасника економічного процесу, одночасно не знижуючи добробуту як мінімум одного з інших.
Відповідно до критерію Парето (критерію росту суспільного добробуту), рух у бік оптимуму можливий лише при такому розподілі ресурсів, що збільшує добробут принаймні однієї людини, не завдаючи шкоди нікому іншому.