63. Основний капітал: визначення, структура.

У процесі обороту капіталу підприємства виробничі фонди розпадаються на основні і оборотні. Поділ на основні і оборотні фонди здійсню-ся залежно від швидкості перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт.

Основний капітал - це ті елементи виробничих фондів, котрі повністю беруть участь у виробництві, але довго зберігають свою фізичну форму, переносячи свою вартість на продукт частинами (порціями). Вартість основного капіталу поступає у виробництво після кожного виробничого циклу (одного кругообороту) не повністю, а частково, і, відповідно, повертається після реалізації продукту частинами. Уся вартість цієї частини виробничих фондів може повернутись після цілого ряду актів виробництва і обігу.

До основного капіталу підприємства відносять:

* виробничі будинки і споруди, комунікації, що належать підприємству;

* машини, механізми, інші активні засоби праці;

* інструменти, засоби контролю і охорони тощо.

Розрізняють: активну частину основного капіталу - це фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі, тобто у виготовленні продукту (машини, устаткування) та пасивну - це основні фонди, які не беруть безпосередньої участі у переробці сировини, напівфабрикатів, а лише створюють умови для нормального ходу виробничого процесу (будівлі, виробничий та господарський інвентар).

64. Основні етапи розвитку цивілізацій

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей. Амер екон У. Ростоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку: — традиційне суспільство; — перехідне суспільство; — стадія зрушення; — стадія зрілості; — стадія високого рівня масового споживання.

Основою цієї теорії є технократичний підхід до періодизації історії людства, визнання пріоритетності розвитку техніки.

Інший амер вчений Л.Г. Морган виділ 3 етапи в розвитку людської історії: — епоха дикості (мисливське господарство); — епоха варварства (скотарство); — епоха цивілізації.

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах. Горизонт аспект характер співіснув і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди часу(давньогрец, давньорим, візантій, азіат, англ. тощо). Вертик аспект відбиває розвиток цивілізації у широк розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства(аграр цивілізац→індустріал цивіл→постіндуст цивіл).

Сучасні дослідж розвитку суспільства визначають сім цивілізацій: 1. Неолітична — 7—4 тисячоліття до н. е. 2. Східнорабовласницька — 3—1 тисячоліття до н. е. 3. Антична — VII ст. до н. е. — VI ст. н. є. 4. Ранньофеодальна — VII—XIII ст. 5. Передіндустріальна — XIV—XVIII ст. 6. Індустріальна — 60-ті роки XVII ст. — 50-ті роки XX ст. 7. Постіндустріальна — починаючи з 60-х років XX ст. Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого відбувається завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, підвищенню культури людини. Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та інші), використ критерій "ступінь індустріального розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації: — доіндустріальне суспільство; — індустріальне суспільство; — постіндустріальне суспільство. У доіндустр суспільстві переважають с-г і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції. В індустр суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.