Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Byudzhetna_sistema_mol_spetsialist.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆
  1. Сутність, форми та методи бюджетного фінансування

Бюджетне фінансування розглядається, з одного боку, як елемент бюджетного механізму, а з іншого – як форма фінансового забезпечення суб’єктів бюджетних відносин.

Бюджетне фінансування – надання з бюджету у безповоротному порядку коштів на видатки, пов’язані зі здійсненням державних замовлень, виконанням державних програм, утриманням державних і комунальних установ та організацій.

Бюджетне фінансування – процес виділення, зарахування, розподілу та перерахування коштів на рахунки розпорядників коштів у межах, визначених кошторисами і затверджених у бюджеті.

Бюджетне фінансування – сукупність грошових відносин, пов’язаних з розподілом і використанням коштів централізованого грошового фонду держави, які реалізуються шляхом безповоротного і безоплатного надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом.

Бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів:

  1. Принцип плановості означає, що витрати з державного бюджету визначаються законом про державний бюджет України на кожний рік. Обсяг витрат та цільове спрямування коштів місцевих бюджетів ухвалюються рішенням сесій відповідних місцевих рад народних депутатів. Витрати з децентралізованих фондів грошових коштів відображаються у фінансових планах і кошторисах витрат установ, балансах доходів і витрат підприємств, об’єднань, міністерств і відомств.

  2. Принцип цільового спрямування коштів полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

  3. Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних витрат – це надання коштів без прямого їх відшкодування (непряме ж відшкодування полягає в матеріальному прирості основних фондів для виробничої та невиробничої сфери, перспективна підготовка кадрів для суспільства тощо).

  4. Принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільне необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів. Практичне здійснення цього принципу супроводжується вдосконаленням форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю, розробкою додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення витрат та інтенсифікацію виробництва.

  5. Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел полягає у тому, що під час визначення обсягу фінансування як держава, так і вищестоящі органи враховують наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати з зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування. Цей принцип здійснюється як за покриття поточних витрат, так і за фінансування капітальних вкладень.

  6. Принцип здійснення постійного контролю наявний за усіх виробничих, господарських і фінансових операцій у фінансуванні державних витрат. Контроль виконання дає можливість викрити недоліки й помилки у фінансовій діяльності, вжити заходів до їх усунення, а також надає зустрічну інформацію для перспективного й поточного планування державних витрат як під час визначення цільового спрямування коштів, так і під час визначення їхнього обсягу.

Виділяють такі форми бюджетного фінансування:

      1. бюджетні інвестиції, які можуть здійснюватись у вигляді фінансування капітальних вкладень, проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством;

      2. бюджетні кредити – це надання коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на поворотній і платній основі; вони відрізняються від банківських кредитів дещо нижчим рівнем процентних ставок і більш пільговими умовами;

3) кошторисне фінансування, яке означає виділення бюджетних асигнувань на основі спеціального планово-фінансового документу – кошторису, визначає у безповоротному і безоплатному порядку обсяги коштів на фінансування певних об’єктів (програм, заходів) з визначенням їх цільового призначення і розподілом за окремими періодами фінансування;

4) державні трансферти – це невідплатні й безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу; державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню.

Бюджетні інвестиції можуть здійснюватися у різних формах, але основною є фінансування капітальних вкладень, яке може відбуватися за двома напрямами: перший – у відомчому розрізі, другий – в розрізі інвестиційних проектів. Крім цього враховується й галузевий підхід, сутність якого полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень спрямовується міністерствам і відомствам, які в свою чергу, розподіляють її між підприємствами та організаціями. Цей підхід є основним в Україні, хоча й має недолік – розпорошення коштів. Більш доречним і ефективним, на нашу думку, слід вважати фінансування державою інвестиційних проектів, яке дозволяє концентрувати ресурси на реалізації основних, пріоритетних завдань розвитку регіонів.

Відмітимо, що обсяги капіталовкладень, які фінансуються з бюджету, визначаються двома чинниками: можливостями бюджету та наявністю необхідних і ефективних проектів. Видатки на фінансування капітальних вкладень відносять до видатків розвитку. Процес фінансування цих видатків здійснюється з бюджетів за підпорядкуванням у межах затверджених сум через головних розпорядників коштів у міру надходження доходів. За умов невиконання бюджетів за доходами видатки на капітальні вкладення фінансуються за залишковим принципом, тобто після покриття поточних видатків.

Бюджетні кредити по суті є фінансовою підтримкою державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна складає державна власність. Бюджетне кредитування повинно здійснюватися з бюджетних асигнувань на поворотній і, як правило, платній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються підприємствам як державна підтримка. Зауважимо, що державні позики надаються на значно м’якших умовах, аніж це робиться комерційними банками. Метою надання фінансової підтримки підприємствам з бюджетних асигнувань на поворотній або безповоротній основі є запобігання їх банкрутству, відновлення платоспроможності, оздоровлення фінансового стану, підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт чи послуг. Порядок надання підтримки підприємствам визначається Кабінетом Міністрів України і Національним Банком України, які затверджують Положення про надання підтримки з бюджетних асигнувань. Фінансову підтримку як бюджетну позику в Україні надає Міністерство фінансів на договірних засадах; за строками вона може мати коротко- або довгостроковий характер. Короткострокову підтримку надають підприємствам впродовж одного року із врахуванням можливостей її ефективного використання і розподіляють на визначені розрахунками частини. Для цього складають план-графік надання коштів. Довгострокову фінансову підтримку надають впродовж 2 – 5 років окремим підприємствам, які забезпечують ефективне функціонування економіки.

Варто відзначити, що на безповоротній основі фінансова підтримка надається для таких цілей:

        1. фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов’язана з виконанням загальних державних програм;

        2. відшкодування витрат на будівництво та утримання об’єктів соціальної сфери підприємства;

        3. відшкодування збитків конкретним підприємствам у випадках, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, при яких не забезпечується відшкодування витрат на виробництво товарів, що може призвести до їхнього банкрутства.

В усіх інших випадках фінансова підтримка держави надається виключно на поворотній основі. Наголосимо, що в сучасних умовах господарювання підприємств таке фінансування з боку держави є, на жаль, поодинокими випадками, що пояснюється дефіцитним бюджетом й нестачею фінансових ресурсів.

Державні трансферти – це невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним особам, які не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або на виплату непогашеного боргу; державними трансфертами є державне субсидіювання (державні субсидії, державні субвенції, державні дотації) і державна допомога населенню [3].

Державні субсидії – всі невідплатні поточні бюджетні виплати підприємствам та громадянам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або поставки товарів чи падання послуг в обмін на проведені платежі. Наприклад, в Україні громадянам, які мають відповідні підстави, надається щомісячно адресна грошова субсидія для відшкодування витрат на плату за користування житлом або його утримання та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Житлова субсидія є безповоротною, її отримання не пов’язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Державна субвенція – цільове виділення коштів з бюджету суб’єктам підприємництва на фінансування певних програм і проектів на умовах пайової участі бюджету та отримувача коштів. Державна дотація коштів, що виділяються з бюджету підприємствам на покриття їх збитків, передбачаэться переважно у випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави.

Державна допомога населенню – допомога, що надається фізичним особам за рахунок коштів бюджету чи цільових фондів держави, у грошовій або натуральній формі. Грошові трансферти населенню – поточні платежі фізичним особам у грошовій формі, які призначені для збільшення їх доходу. Натуральні трансферти – державна допомога населенню, що надається у вигляді товарів, продуктів і послуг, повністю чи частково безоплатних.

Державні трансферти можуть передбачатись на поточні або капітальні потреби. Капітальні трансферти – безповоротні і невідплатні односторонні платежі органів державного управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог.

До повного переведення місцевих бюджетів на казначейське обслуговування в Україні застосовувались два методи бюджетного фінансування:

  1. Метод єдиного казначейського рахунка. Цей метод використовується для фінансування заходів з державного бюджету.

Єдиний казначейський рахунок  це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України. Консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

  1. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних розрахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують бюджетні кошти головним розпорядником у порядку фінансування на їхні рахунки згідно з кошторисом.

З переходом місцевих бюджетів на казначейське обслуговування як за доходами, так і за видатками в Україні діє лише один метод бюджетного фінансування, тобто метод єдиного казначейського рахунка.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]