18.Специфіка національного варіанту бароко у мистецтві, архітектурі, скульптурі, літературі, малярстві, гравюрі, орнаменті

Потрібно згадати й про архітектуру бароко, адже вона представлена сьогодні багатьма зразками споруд в Києві, Львові, Харкові, Новгороді-Сіверському, Глухові, Лубнах та інших містах і так само цікава, як і література цього стилю. Архітектурі бароко притаманні виразність, яскравість, контрастність. Велика увага тут приділяється декоративним прикрасам, формам заломів стін і вікон. Передусім у барокові шати вдягалися великі міські храми.

Велике значення надавалося й інтер'єру барокового храму, який ніби пристосовувався до людини, догоджав її духовним помислам. Яскравими зразками барокової архітектури в Україні є брама Заборовського (колишній головний вхід до будинку київського митрополита на території Софійського собору в Києві; архітектор Й. Т. Шедель); будівлі Києво- Печерської лаври (архітектор С. Ковнір); собор Святого Юра у Львові (архітектор Б. Меретін); Андріївська церква й Маріїнський палац у Києві (архітектор В. Растреллі). Усі названі архітектурні об'єкти - шедевр світового значення, більшість із них перебуває під охороною ЮНЕСКО.

Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини XVII — XVIII століть — часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври. Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу — неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо. Провідне місце у культурному житі тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також відноситься до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури.

Література означеного періоду була різножанровою і різноманітною тематично. Ще протягом всього XVII ст. велася релігійна полеміка з католицизмом, уніатством, протестантизмом, іудаїзмом, ісламом, що породжувало полемічні твори, їх виховний християнський пафос доповнювався і ораторсько-проповідницькою прозою. Найбільшого розвитку сягнула барокова поезія. Вона відзначалася значною жанровою і змістовою розмаїтістю; вірші полемічні, панегіричні, епіграматичні, морально-дидактичні, релігійно-філософські, сатирично-гумористичні, громадсько-політичні, ліричні. Основним ц осередком була Києво-Могилянська академія, де розроблялися поетичні жанри, культивувалися певні стильові елементи — ускладнені метафори й риторичні фігури, ефектні контрасти, емблематика, оксюморони тощо. Поезія розрізнялась елітарно-міфологічна, шляхетська (здебільшого польсько-українська), міщанська. Було створено велику кількість культових творів: псалмів, кантів, поезій на теми Священного Писання — а водночас і пародій на духовний вірш, і травестій. Українською книжною мовою ставилися і багатоактні драми різдвяного та великоднього циклів типу містерій, міраклів і мораліте, а також драми на історичні теми, інтермедії. Шкільний театр — виховний і пропагандистський. У більшості його вистав пропагується головна учительна книга — Біблія, тим більше — у містеріях, міраклях і мораліте. Побутувала в цей час в Україні і народна драма. Найоригінальнішим був народний ляльковий театр — вертеп. Провідним жанром у музиці стає хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Поштовхом до вироблення багатоголосової композиції в Україні стали західноєвропейські моделі. Сильні контрасти, чуттєва повнота, емоційність цієї музики роблять її близькою до ораторського мистецтва. Світська музика розвивалася в містах і у великих поміщицьких маєтках. Багаті поміщики утримували кріпацькі капели, оркестри, оперні та балетні трупи.

Барокова церковна музика синтезує глибину душевних переживань, таємничість, властиву храмам, патетику воїнських звитяг.

19.Острозька академія. «Апокрисис» Христофора Філалета Заснування Острозької Академії відносять до 1576 р. Вибір саме Острога пояснюється: а) зростанням економічного значення міста; б) центральним положенням його серед володінь князів Острозьких в) розташуванням тут одного з центрів єпархії з кафедральним собором г) існуванням культурних традицій Засновником Острозької Академії є Василь-Костянтин Острозький, найбільший магнат Речі Посполитої, який відіграв помітну роль в політичному житті держави та її релігійних справах (відстоював рівність різних конфесій, захищав православ’я, виступав з ідеєю створення окремого патріархату в Речі Посполитій з можливим центром в Острозі).Важлива роль у функціонуванні закладу належала матеріальному забезпеченню. Першою фундаторкою Академії була племінниця Острозького Гальшка Іллівна княжна Острозька. В заповіті вона записала „на шпиталь і академію Острозьку” 6000 кіп грошів (копа - 60 грошів) литовських. Прибутків з них було недостатньо для функціонування навчального закладу, науково-культурного центру та друкарні. Тому у лютому 1585 р. вже кн. К.-В.Острозький передає на шпиталь придбану ним Суразьку волость, що було затверджено королем. Причиною, чому у фундації К.-В.Острозького не згадувалась Академія, було побоювання, що вона не буде затверджена королем, оскільки йшлося про православний навчальний заклад як альтернативу подібним католицьким установам Через відсутність офіційно визначеного статусу Острозька Академія називалась сучасниками по-різному. Одночасно вона фігурувала і як школа, і як училище, і як ліцей, і як гімназія, і як академія. Хронологічно першою назвою, яка була зафіксована в „Букварі” 1578 р. була „дітищне училище” В тестаменті Гальшки Острозької(1579 р.) заклад вперше названо Острозькою академією. Заснування Острозької слов'яно-греко-латинської академії засвідчило перехід до нового етапу культурного синтезу - усвідомленого прагнення поєднати слов'яно-грецьку спадщину з досягненнями „латинськими”, тобто з культурними надбаннями Західної і Центральної Європи. Занепад і ліквідація Академії були пов'язані з окатоличенням нащадків К.-В.Острозького та діяльністю єзуїтів. Ліквідувала Академію онука старого князя, Ганна-Алоїза (в заміжжі Ходкевич). Вона обмежує матеріально діяльність Академії, намагається звести її до рівня прицерковної школи. 1636 р. вважають останнім роком існування Острозької Академії.

Однією з перших у полемічній літературі була книга «Апокрисис» (бл. 1598), автор якої відомий під псевдонімом Христофор Філалет. Це дрібний шляхтич, який проживав на Волині. Його праця «Апокрисис» у релігійній формі обстоювала ідею рівності людей, незалежно від становища у суспільстві та віросповідання. За своїм соціально-політичним характером книга була спрямована проти тогочасних польських порядків, які надавали необмежені права можновладцям і прирікали трудящих на цілковите безправ'я. Обґрунтовуючи свої погляди, Філалет виходив з ідей суспільного договору і природного права, обмеження влади монарха законом. Він обстоював вимогу створення справедливого закону і його суворого дотримання як підданими, так і королем. За Філалетом, монарх не є абсолютно повновладним володарем над своїми підданими. Монарх не має права чинити свавілля і здійснювати безконтрольне самовладдя.. Грунтуючись на ідеях суспільного договору і природного права, він заперечував абсолютизм не тільки світського монарха, а й римського папи. В дусі протестантизму Філалет вважав незаконними втручання папи у світські справи, його намагання підпорядкувати собі світську владу й водночас обґрунтовував право простих віруючих брати участь у вирішенні церковних справ. Ідеї Христофора Філалета, спрямовані проти релігійного і соціального гноблення, мали велике значення для розвитку української суспільно-політичної думки, зародження ЇЇ ліберального напряму.