7. Індоєвропейські традиції в духовній культурі: санскрит і українська мова

Серед розрізнення термінів "праукраїнець" і "давній українець"виділимо два. Перший говорить, що принципової різниці між термінами "праукраїнець" і "давній українець" немає, ці слова є, синонімами. Другий, ґрунтується на розрізненні цих понять, згідно нього праукраїнцями називають етнічні спільноти, які населяли територію сучасної України у далекому її історичному минулому.

Праукраїнці лише умовно, на відміну від "давніх українців", є генетичними предками сучасного українського етносу. До праукраїнців відносять декілька десятків стародавніх народів, серед яких найбільш значимими є: трипільці, кімерійці, скіфи, сармати, таври, гуни, готи, венети.

Давніми українцями, на думку вчених, є предки усіх слов'ян, - анти, - і давні східнослов'янські племена: поляни, бужани, древляни, в'ятичі, волиняни, кривичі, тиверці, уличі, білі хорвати, дуліби, дреговичі, радимичі, сіверяни. Найбільшого розвитку в цей час досягла трипільська первісна культура, що отримала назву від села Трипілля Київської області, на яке натрапив київський археолог Вікентій Хвойка у 1896 році.

Трипільці мешкали протягом IV- II тис. до н. е. в селищах, в невеликих будинках з дерева і обмазаних глиною. Ці будинки кільцеподібними вулицями по колу, в центрі якого стояла будівля громадського призначення. І археологами виявлено поселення, які можна вважати протомістами.

Використовувалася тяглова сила волів. Урожай збирали кістяними або кам'яними серпами. Зерно мололи на муку. Деякі дослідники тлумачать позначки на кераміці трипільської доби як літери і навіть роблять спроби розшифровувати написи.  Релігійні вірування трипільців були зосередженні навколо календарної обрядовості і поклоніння Великій праматері.

Кімерійці - індоіранське плем'я, яке певний час населяло територію сучасної України, теж могло бути однією з причин занепаду трипільської культури. Вони прийшли на ці землі у 1200 році до н. е. Були надзвичайно жорстоким плем'ям, жили кочовим способом, знали залізо, були дуже войовничими. Незважаючи на це, кімерійці не змогли перемогти інше індоіранське плем'я скіфів. Грецький історик Геродот описав їх як жорстоких воїнів І водночас як мудрий, працьовитий, лицарський народ, що прийшов у Північне Причорномор'я з Азії. Скіфи були арійськими нащадками древніх цивілізацій, їхня культура відрізнялася своєю міфологією, обрядовістю. Скіфи поклонялися своїм богам і героям, приносили кровну жертву. скіфи були кочівниками, вони не прагнули втілити свої образи у скульптурах, їх способові життя найкраще відповідало мистецтво мініатюри - прикрашування зброї, домашнього начиння.

Давні письмові свідчення від візантійців називають перших слов'ян антами (X ст. н. е.), венетами (римляни, І-ІІ ст.). Істориками нещодавно (у 1980-ті) доведено, що в ІІІ-ІУ ст. венети заселили, крім Верхнього і Середнього Подніпров'я, територію між Нижнім Дністром і Дунаєм. Вони походять від тюрксько-монгольських племен-завойовників, що розгромили у 375 році готів. Анти були хліборобами, жили окремими родами -"городами" . Навколо городів виникали "остроги" - торгові центри. Анти воювали і мали культурні та економічні стосунки з Візантією, жили громадським правлінням. Дехто з вчених вважає, що анти були безпосередніми предками українців. Слов'янські поселення антів знаходилися на території від Дніпра і Прип'яті до Балкан, від Десни до Ельби. У могильниках знайдено глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста, зборю, зерна проса і пшениці. Одяг антів був оздоблений вишивками, намистом, золотими, срібними і бронзовими прикрасами. Цінні відомості про походження і розселення східних слов'ян та їх сусідів, утворення Київської держави містяться у "Повісті минулих літ" - найдавнішій пам'ятці літописання початку XII ст. Вважається, що її автором є Києво-Печерський монах Нестор. Доведено, що кілька тисячоліть до нової ери існували спільноти людей , які розмовляли близькими діалектами. Можливо, 3–5 тисяч років до н.е. Припускають, що ці племена проживали десь у Північному Середземномор’ї. Індоєвропейська прамова не збереглася до наших часів. Найдавніші письмові пам’ятки, що дійшли до наших днів, написані були тисячу літ до нової ери мовою давніх жителів Індії, що має назву “санскрит”. Як найдавніша, ця мова вважається найближчою до індоєвропейської. Вагомим підтвердженням зв’язку санскриту з Україною є те, що навіть у сучасній українській мові та її діалектах залишилося чимало санскритських слів: куля, уста, війна, річ, ніс, ніч, брат, кат, мла, мана, рута, таїна, напад, пан, рай, біда, честь, пошана, санітар, асистент і багато, багато інших. Ще у шостому тисячолітті до нашої ери були у вжитку нашого народу слова булава, отаман, гетьман, шабля. Булава на санскриті складається із двох прадавніх основ — bola (сила) і van (володіти). Оскільки від санскриту беруть початок усі індоєвропейські мови, то зрозумілий інтерес, з яким дослідники усього світу приступають вивчати давньоіндійську.  Першим лінгвістом, який узявся прочитати санскрит через українську мову, є дослідник Василь Кобилюх. За ці історико-філологічні гіпотези свого часу його репресували і позбавили права закінчити гуманітарну освіту. Довгі роки санскрит залишався його захопленням. Тепер дослідник пише санскритсько-український словник і намагається передати свої знання якомога ширшому загалу, а також виправити можливі помилки, закладені радянською історіографією.