25.Архітектура та книговидання в Україні хіv-хvIст.

Із поширенням маґдебурзького права в плануванні українських міст з’являються нові риси, що були типовими для міст Західної Європи. У центральній частині міста відповідно до норм маґдебурзького права розташовувалася прямокутна торгова (ринкова) площа. У ХІV—ХV ст. середину ринку щільно забудовували. Тут була ратуша, торгові лавки, міська вага, інколи майстерні ремісників і житлові будинки. У містах, що були засновані пізніше, ринкову площу залишали незабудованою. Упродовж ХІV—ХV ст. на українських землях активно продовжується будівництво оборонних ‘ споруд. Так, будуються дерев’яні замки в Києві, Житомирі, Вінниці, Черкасах тощо. У той же час зростала кількість мурованих оборонних замків і фортець. Це одна з провідних рис розвитку культури цього періоду. Вогнепальна зброя й нові способи ведення воєнних дій спричинили необхідність будувати укріплення з каменю або цегли. У цей час такі оборонні споруди будуються в Луцьку, Львові, Хотині, Кременці, Кам’янці-Подільському, Олеську, Білгороді-Дністровському та інших містах. Від початку ХV ст. внаслідок постійних татарських нападів оборонне будівництво стає провідним. Найгустіша мережа замків постає на Поділлі та Волині.

Незважаючи на зовні несприятливі умови, в другій половині XIV ст. на західноукраїнських землях продовжувало розвиватися церковне будівництво. Насамперед тут виділяється Львів, де в цей час зводиться щонайменше два мурованих храми східної традиції — монастирська церква св. Георгія (Юра), та вірменський кафедральний собор Успіння Богородиці. Вірменський собор — перша львівська споруда, яка, попри значні пізніші добудови, досить добре зберегла первісний вигляд. У Києві  відбудований 1470 р. від фундаментів коштом князя Семена Олельковича Успенський собор Києво-Печерського монастиря (підірваний 1941 р., відновлений 2000 р.) В історії храмового будівництва західної традиції на українських землях середина XV — середина XVI ст. виступає насамперед як заключний етап розвитку готичного стилю. Головним центром його поширення на українських землях залишався Львів. У загальному контексті розвитку будівельної справи в Україні ці століття закріпили подальший відхід від традицій княжої доби і посилення потягу до Заходу.

Розвиток освіти сприяв зростанню попиту на книжку. В православних школах користувалися рукописними книгами як виготовленими в Україні, так і привезеними з тих православних країн, де літургійною і літературною була церковнослов’янська мова. З кінця XV ст. в Україні стали розповсюджуватися і друковані церковнослов’янські кириличні видання. Цілком природно, що більшість книг, які поширювалися в Україні, розповсюджувалася саме в українському середовищі і була пов’язана насамперед з проблемами релігії та церкви. Саме тому в них превалювала церковнослов’янська мова. Проте в низку пам’яток проникали елементи української книжної мови. Однією з відомих пам’яток цього кола є кам’янецька Четья-Мінея 1489 р. її скопіював білоруський переписувач Березка у Кам’янці з галицько-волинського оригіналу. Мова кам’янецької пам’ятки помітно наближалася, наскільки це було можливим у той час, до української розмовної ²⁹. Від кінця XV ст. з’являлися і переклади текстів Святого Письма наближеною до розмовної мовою Від кінця XVI ст. з’явилися нові переклади Євангелія, у церковнослов’янській мові яких відчувся значний елемент української

За другу половину XV — першу половину XVI ст. збереглося значно більше рукописних книг. З кінця XV ст. відомі переписи окремих частин Біблії. Часто поширювалися в Україні збірки творів Іоанна Златоуста — "Златоуст". У першій половині XVI ст. почала використовуватися юридична література. Від кінця XV ст. почали з’являтися списки творів з відомостями з природознавства, філософії тощо. У другій половині XV — першій половині XVI ст. основними центрами книгописання були монастирі. впродовж другої половини XV — першої половини XVI ст. книгописання в Україні не тільки збагатилося новими літературними пам’ятками (переважно західного походження), а й відчутно зросло кількісно.