8.Особливості української міфології. Космогонічні й антропогонічні міфи

Міф (від грец. "слово", "переказ") - розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили, які брали участь у створенні світу. Або сказання про давні вірування народу, щодо походження земних явищ природи, богів, героїв, Всесвіту.

За тематикою міфи ділять на кілька типів:

• Героїчні - найдавніші міфи, де герой постає божеством або має божественну природу.

• Космологічні - про створення світу, елементів всесвіту.

Головною ознакою давньої української міфології є те, що в ній відображена тогочасна народна свідомість. Вона належить до культурних пам'яток нашої держави. Рідко знаходимо міфи у чистому вигляді. Залишки міфософії знаходимо в образах та звичаях, у фольклорних жанрах - замовляннях, колядках, щедрівках, веснянках, купальських піснях. З міфологією тісно пов’язаний і народний епос - легенди, казки, бувальщини, перекази. На основі міфології виникло безліч повір’їв, забобон. Давні уявлення, релігійні культи та язичницька міфологія зумовили ритуальну поведінку праслов’ян, пов’язану з їхнім побутом, життям.

За тематикою міфи можна поділити на кілька циклів:

1) космогонічні — про походження життя (сотворіння світу);

2) антропогонічні — про створення людини;

3) тотемічні — про тотемічних предків окремих племен, в основі яких лежать фантастичні уявлення про походження племені від певних тварин;

4) теогонічні — про походження богів;

5) календарні — про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною пір року і господарською діяльністю;

6) есхатологічні — про потойбічний світ та передбачення майбутнього;

7) історичні або культово-біографічні — про життєві випробування і діяння окремих героїв (тобто перехідні від опису міфічних божеств до подвигів героїв-людей).

Часто названі теми тісно перепліталися. Наприклад, розповіді про сотворіння світу обов'язково пов'язані з діяннями божеств, а в міфах про добування вогню персонажами виступають як боги, так і люди. Характерно, що космогонічні міфи, якими так багата українська міфологія, є ознакою високого рівня культурного розвитку народу. У культурно відсталих народів космогонічних міфів майже немає, а натомість — мотиви перетворення одних речей в інші, тварин в людей тощо. Міфологія — своєрідна система фантастичних уявлень людини про навколишній світ.

Одним з найархаїчніших є міф про сотворения світу, який зберігся в лемківській космогонічній колядці: серед моря ріс явір, на якому три голуби радилися, як світ «сновати». З піску хотіли створити Землю, з золотого каменю — «ясне Небонько», на якому засяє і «світле сонечко», і «ясен місячик», і «дрібні звіздочки». Подібні сюжети є в інших варіантах колядок. Як бачимо, сюжет ще не позначений пізнішими нашаруваннями на зразок сотворения світу Богом та Сатанаїлом. Хоча і в християнському міфі наявний момент пірнання у морські глибини, тільки тут замість птахів пірнає за наказом Бога Сатанаїл і після спроби обдурити Господа плюється горами і скелями. Порушена гармонія, естетичність міфа, його поетична чистота заплямована діями Сатанаїла. Те ж саме бачимо і в християнських міфах про сотворения людини.

Яким ліризмом сповнений космогонічний міф про небесні світила Сонце і Місяць, якою архаїчною красою і життєвою мудрістю позначене світосприйняття давнього українця! Сонце — прекрасна панна в золотих шатах. Місяць — парубок, котрий хоче одружитись з панною-Сонцем. Минає їхня перша весна, і Місяць починає закохуватись в Зорю. Тоді Сонці; своїм золотим мечем розрубує Місяця навпіл. З того часу «Місяць стає щербатим» — як просто пояснена зміна фаз місяця, яку людина здавна спостерігала! Українці перенесли в свою міфологію найприродніші родинні зв'язки, які яскраво виявляються в колядках, щедрівках, де всі явища природи розглядаються через призму сімейного щастя, родинних зв'язків, добробуту, взаємовідносин людей і богів.

Чистим від пізніших нашарувань можна вважати й міф про боротьбу Велеса з Перуном. Велес викрадає череду худоби (іноді людей або саму жінку Перуна), за що Перун періщить стрілами небо і землю; проте Велес ховається за камінням, під деревами, перетворюється в різних істот. Як наслідок цієї боротьби йде дощ на трави, квіти, овочі, злаки. Живлюща волога обожнювалася давніми народами, і це знаходило вияв у всіх міфологіях.

Жива вода також є у всіх індоєвропейських народів. Це джерельна вода, напившись якої людина набуває великої сили, хворі одужують, зцілюються. В українських міфах і казках також є сюжети з добуванням героями живої води. На противагу їй існує ще й мертва вода, яка відбирає в людини життя; нею користуються злі сили, щоб зашкодити герою.

У багатьох місцях України записані також міфи про сотворения світу з яйця. Сонце тут відоме в образі Жар-птиці, яка може одним своїм пером освітити весь сад. Зимовий Холод, як злий чарівник, хоче її викрасти. Проте Жар-птиця встигає знести золоте яйце, з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла. Сонце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, розганяє туман, примушує хмари лити дощові потоки — на землі встановлюється літо.

З уявленням про яйце як початок всього живого пов'язаний звичай писати писанки. До передхристиянських міфів належать мотиви яйця-райця, з якого з'являється все живе на землі. Залишки прадавніх міфів про яйце наявні в деяких казках, починаючи від Курочки-рябої й до Кощія Безсмертного, якого за останні століття переосмислено не менше, ніж Бабу-Ягу. Суперечливість казки в тому варіанті, в якому вона дійшла до нас, досить красномовна: якщо смерть Кощія в яйці, то чому він Безсмертний? Ім'я Кощій мовознавці пов'язують здебільшого з кістками покійника. А Баба-Яга — кістяна нога. Обоє вони — мешканці потойбічного світу (світу Нав), але обоє також можуть впливати на земне життя (Яв).

Символіка яйця як відродження душі померлого відома у скіфів: поховання в яйцеподібних курганах, де поховальна камера обсипалась жовтою глиною на зразок жовтка. В поминальні дні після Великодня українці несуть на могилки писанки та крашанки, щоб ними вшанувати, пом'янути своїх предків.

Дохристиянські міфи про сотворіння людини здебільшого вказують на дерево як на матеріал, з якого створено людське плем'я. Це дуб, ясен або просто пеньок. Але, щоб вдихнути в людину життя, потрібен живий вогонь. Тому оживлення людини ще пов'язується з небесним вогнем — блискавкою. Перший чоловік в індійській міфології народився від блискавки. Грецький Прометей викрав у богів небесний вогонь і оживив ним першого чоловіка.

Як же народилися Дажбожі онуки? Міф розповідає, що Отець Русі мав двох дочок. Щоб продовжити свій рід, він мусив добирати достойних мужів своїм дочкам. За давнім звичаєм він вийшов у степ, але не знайшов мужів, «гідних величі і слави майбутньої Русі». Він помолився до Дажбога і його молитва була почута: Дажбог зійшов таємно і в чудесний спосіб запліднив своїм святим Духом дочок Отця Русі (чи не звідси у християн мотив непорочного зачаття?). Продовження роду в найдавніших народів завжди вважалося священною справою. Дочки радіють: «Бог зійшов межи нас! І будемо мати потомство! Вже про ясла дбаємо!» Так що Діва Марія не перша поклала немовля в ясла. Якщо українські Діви-Рожаниці були запліднені Духом Божим, то прийняв пологи Бог земного достатку: «Тут Бог Велес двоє отрочат приніс». Як бачимо, єдність духовного (небесного) і матеріального (земного) вже була відома нашим далеким предкам. Віра в божественне походження народу творила впевненість у своїй визначній історичній ролі, виховувала народ, гідний свого родоводу.

Міфи про божественне походження мали й інші народи: німці (від Одина), євреї (від сина бога Ягве) тощо. Найдавніші вчення про походження нації визначали її характер. Наприклад, як писав Володимир Шаян, міф про Рема і Ромула (засновників Риму), яких вигодувала вовчиця, формував вовчий характер римської імперії.