22.Творчість Мелетія Смотрицького та Івана Вишенського

СМОТРИЦЬКИЙ Максим Герасимович, чернече ім’я — Мелетій (бл. 1575 — 16/27.12.1633) — богослов, поет, письменник-полеміст, культурний і освітній діяч. Народився у містечку Смотричі (тепер Хмельницької обл.), Навчався в Острозькій академії, вивчав філософію у Віленській єзуїтській колегії. У 1605 — 07 рр. студіював в ун-тах Лейпцига, Нюрнберга та Вітгенберга. Після повернення на батьківщину співробітничав з Віленським братством (майже 10 років викладав у його школі), писав полемічні антиуніатські твори. З 1618 р. відомий під чернечим іменем Мелетій. У київ. період життя (1618 — 20) активно співробітничав з Й. Борецьким і П. Могилою, був ректором Київ. братської школи. З жовтня 1620 р. — архієпископ Полоцький. У 1623 — 25 рр. відвідав святі місця Близького Сходу. Останні роки життя був настоятелем Дерманського Троїцького монастиря, куди переїхав 1627 р., прийнявши унію.До історії укр. культури С. увійшов передусім як автор "Грамматіки славенския правилноє синтаґма" (Єв’є, 1619), в якій, враховуючи вітчизняну граматичну традицію, мовну практику, дослідив старовинні й сучасні йому пам’ятки для здійснення адекватного опису тогочасної мовної системи. Створений С. підручник, церковнослов’янською мовою на основі її східнослов’янської редакції, не втрачав своєї цінності впродовж ста років.

У поетичній творчості, зокрема у поезії "Лямент у світа убогих на жалостноє преставленіє... о. Леонтія Карповича" (1620), С.висловлює ренесансно-гуманістичну ідею необхідності змістовного наповнення короткочасного людського життя

У полемічному творі "Тренос" (1610) С. обстоює гідність, права, звичаї, віру й культуру укр. народу. С. у канонічному і моральному аспектах доводить неправомірність теократичних прагнень римських пап, запозичуючи антипапську аргументацію у західноєвропейських гуманістів (Ф. Петрарка, М. Баптист, В. Платін). Він обстоює ідею сильної церкви і виступає за обмеження наданої братствам ставропігії. Для творів С. характерна академічна форма викладу, застосування логікодедуктивного виведення. С. — один із мислителів, що започаткували зміну ціннісної орієнтації укр. думки, її поворот від містики до формування раціоналістичних тенденцій.

Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й «власть мирскую», польсько-шляхетських і українських гнобителів.

Народився І. Вишенський десь між 1545 — 1550 pp. у містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родині. З творів письменника видно, що він у молоді роки деякий час жив у Луцьку і, можливо, в Острозі. Правдоподібно, що тут і здобув освіту. І. Франко висловлював здогад, що в освіті Вишенському допомагав князь Острозький, який звернув увагу на здібності юнака і залишив його при дворі.

Згодом І. Вишенський постригся в ченці і жив деякий час в Уневському монастирі. Десь у 80-х роках XVI ст. І. Вишенський залишив батьківщину і відправився на Афон — найбільший тоді на Сході центр православного чернецтва. Тут він певний час мандрує по «святих обителях», а потім стає ченцем Загребського монастиря. Під кінець життя замкнувся в печері.

Живучи на чужині, Іван Вишенський не був відірваний від України, він уболівав за її долю, прагнув бути їй корисним. Тут, на Афоні, Вишенський почав свою літературну діяльність.

Перші твори Івана Вишенського «Писание до всhх обще в Лядской земли живущих», «Извhщение краткое о латинских прелестях», написані на Афоні у 80-х та на початку 90-х років, здобули велику популярність. Під кінець XVI ст. Вишенський уже підготовляв до друку збірку своїх творів під назвою «Книжка».

Письменника не раз умовляли повернутись на батьківщину. Але тільки в 1604р. він прибув на Україну. Спершу Вишенський зупинився на кілька місяців в Угорниках, де жив його афонський друг І. Княгиницький, а потім подався до Львова. Побувши у Львові недовго і не зійшовшись у поглядах з керівниками братства, І. Вишенський переїхав спершу в Уневський монастир, де прожив біля півтора року, а в кінці 1606р. знову повернувся на Афон «спасатися в пустынных местах».

В цей час він пише «Послание к старицh Домникии», послання до І. Княгиницького (1610р.), ряд творів: «Зачапка мудраго латынника з глупым русином», «Позорище мысленное», «Послание Львовскому братству» та ін.

Про те, як і коли закінчив Вишенський своє життя, немає достовірних відомостей. Помер на Афоні в 20-х роках XVII ст. В меморіалі православних за 1621 рік «Совhтование о благочестии» йдеться про виклик з Афона на Русь «преподобных мужей», в тому числі й Івана Вишенського. Але Вишенський не повертався на Україну. А в 1633р. якийсь чернець Леонтій у листі до львівського міщанина згадує про «великого старця Іоанна Вишенського святогорця» уже як про покійного. Письменницька діяльність Вишенського взагалі тривала понад 25 років. Твори Вишенського за його життя майже не друкувалися, а довгий час поширювалися в рукописах. Нині відомі його 16 творів.Публікацію творів Вишенського здійснювали історики, літературознавці, письменники, зокрема М. Костомаров, І. Франко, Г. Житецький та ін. Вони ж і написали ряд окремих досліджень про творчість письменника. Найціннішими серед них є праці І. Франка, зокрема монографія «Іван Вишенський і єго твори» (Львів, 1895), в якій дано докладну характеристику літературної спадщини видатного письменника-полеміста.