23.Релігійна та просвітницька діяльність Петра Могили

Петро Могила (1574—1647) народився в сім’ї молдавського господаря. Навчався у Львівській школі. Вищу освіту отримав у Франції. Освіченістю та прогресивністю поглядів виділявся серед багатьох видатних сучасників. У 1621 р. Могила залишив кар’єру військового і прийняв чернечий сан. З 1627 р. — архімандрит Києво-Печерської лаври, з 1631 р. — київський митрополит.

Церковна, суспільно-політична, ідеологічна, просвітницька діяльність Петра Могили відбувалася в часи вкрай загострених соціальних, національних і релігійних процесів в Україні. Петро Могила, спрямував свої зусилля на розвиток освіти та виховання молоді, реорганізацію й зміцнення православної церкви, на збереження національних культурних традицій, формування національної самосвідомості народу, прилучення України до єдиного європейського культурною процесу.

Просвітницька діяльність Могили не обмежувалася заснуванням Київської колегії. Він очолював гурток лаврських учених, протягом 20 років керував книговидавничою справою в Україні, засновував школи, колегії, друкарні в різних українських містах. Свої твори Могила писав здебільшого «простою мовою», прагнучи донести їхній зміст до найширших мас. З ім’ям Могили пов’язаний новий етап у розвитку полемічної літератури.

Але найбільші сподівання Могила покладав на своє – дітище — колегію. Ґрунтуючись на національних мовах, глибокій шані до вітчизняної історії та культури, на засадах всестановості, вона швидко набирала форм вищого учбового закладу європейського типу.

Помираючи, Могила відказав колегії власні майно, кошти й цінності, утому числі велику бібліотеку. У заповіті ж прохав берегти колегію як «єдину заставу життя свого».

За змістом та організацією навчання Київська колегія була подібною до Краківської, Віденської та Замойської академій у Польщі, які в свою чергу будувалися на засадах європейської вищої школи. Як і вищі школи Європи, колегія мала у підпорядкуванні школи нижчого типу, відкриті у Кременці, Вінниці, Гощі.

Київська колегія була вищим учбовим закладом гуманітарного типу, тобто академією, однак, незважаючи на всі намагання Петра Могили та його послідовників, так і не отримала від польського уряду цього титулу. І не дивно, адже вона не лише навчала молодь вищим наукам, а й готувала ідеологів народно-визвольного руху, виховувала захисників національної культури й віри.

     Мабуть, Українська православна церква за всю свою історію не знала постаті більш знатнішої і колоритнішої, ніж митрополит Петро Могила. За порівняно короткий час він зумів надати їй чіткої організаційної структури, підніс освіту духовенства, висунув ідеал творчого здисциплінованого, чернецтва, здійснив реформу церковного обряду, розробив догматику, забезпечивши її необхідною новітньою теологічною літературою.

24.Братство і рух за реформи церкви й освіти

У XVI ст., на тлі посилення боротьби між реформацією та контрреформацією, загостренням соціальних і національних протиріч, почався Рух, що привів до утворення та активної діяльності братств.1544 р. у Львові створено Успенське братство. До кінця століття братства виникли в Рогатині, Красноставі, Бресті, Городку, Комарні й Любліні, а в першій чверті наступного століття вони вкрили вже і Волинь, і Київщину. Львівське, Луцьке та Київське братства відігравали найвизначнішу роль у релігійно-культурному русі, очоливши братський рух в Галичині, на Волині та в Подніпров’ї.

Братства були громадами релігійнокультурними , неофіційними, неформальними, об’єднаннями людей, відданих національно-релігійній ідеї. Статут утверджував рівність старших і молодших братів, визначаючи їх особливі обов’язки перед громадою, вводив кари для всіх. Справи братські не можна було виносити за межі братства, всі братчики мусили з’являтися на засідання, де мали читати священні книги і скромно один з одним розмовляти. Розгорнувши активну діяльність по створенню шкіл і шпиталів, енергійно втручаючись у справи церковні з метою викорінення корупції й відродження старохристиянської моральної та ідейної чистоти, братства одразу вийшли з-під контролю церковної ієрархії й почали боротьбу за ставропігію, тобто пряме підпорядкування константинопольській патріархії й незалежність від місцевих владик. По суті, рух братств виконував ту ж саму роль, яку на заході виконувала реформація: церковні власті опинялися під фактичним контролем міської громадськості.

Організація братських шкіл проходила за умов, коли розвивалося шкільництво різного рівня і різних конфесій.

Львівська братська школа, заснована 1585 р., одразу завоювала авторитет своїми підручниками та словниками..

Книжна культура тоді посідала дуже скромне місце в житті навіть освічених людей. Книги, починаючи з кінця XVI ст., вже не пишуться, а друкуються (вони називалися «биті книги»).

Розвиток книгодрукування спричинився до величезних культурних зрушень, що в Україні насамперед пов’язане з недовгою, але надзвичайно плідною діяльністю Острозької академії.

Заснована 1576 р. в Острозі академія стала, по суті, першим українським навчальним закладом європейського типу.. Православна освіта орієнтувалася на вищі зразки, здобуті в річищі «латинської» вченості, що було виявом західної орієнтації, незвичайної для східного християнства.

Далі, саме Острозькій академії довелося розпочати ту видавничу роботу, яка породила наукове вивчення біблійних текстів. Так було розпочато вивчення Біблії як тексту, і першим результатом стала «Острозька біблія», видана 1581 року. Це — видатна дата в історії української культури.

Острозька академія проіснувала 60 років і розпалася незабаром після смерті її організатора і покровителя. Вже в перші десятиліття братського руху виявляються різного характеру культурні орієнтації: «західницька», що намагається спрямувати освіту на «латинські» зразки, і «слов’яно-грецька», що в боротьбі проти католицизму орієнтується на візантійське православ’я.