Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
РИО нмкд1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

2.3. Регулювання ринків капіталу

У світовій практиці не існує єдиної теоретичної моделі або практичного підходу до регулювання фінансових ринків. У загальному вигляді можна виділить чотири основні моделі – „інституційний контроль”, „контроль по напрямах діяльності”, „функціональний контроль” і „єдиний регулятор”.

У найбільш традиційному інституційному контролі, по кожному з напрямів фінансовій діяльності існує свій регулятор. За цією регуляторною теорією, яка передбачає розподіл фінансового ринку на три елементи, наявні три керівні органи, які стежать за діяльністю банків, страхових компаній і учасників ринку цінних паперів.

„Інституційна” модель регулювання дозволяє найефективніше реалізувати контрольну функцію, оскільки об'єкт регулювання по всіх напрямах своєї діяльності звітує в один регулюючий орган.

Недоліками „інституційної” моделі є те, що вона:

створює основу для дублювання функцій державного регулювання різними органами;

не дозволяє реалізувати принцип єдності державного регулювання одного і того ж виду діяльності.

Ці недоліки знижують ефективність державного контролю, оскільки ні один з державних органів не може повною мірою відповідати за свою сферу регулювання, бо результат залежить не тільки від його діяльності, але й від ефективності діяльності інших органів.

Модель регулювання за напрямами діяльності заснована на тому, що всі посередники на фінансовому ринку є підзвітними більш ніж одному регулюючому органу. Наприклад, один уповноважений орган регулюватиме стійкість і платоспроможність всіх фінансових посередників, інший буде відповідати за прозорість фінансового ринку і взаємини фінансових посередників зі своїми клієнтам, третій - стежитиме за дотриманням правил чесної конкуренції на фінансовому ринку та ін.

Основною перевагою цієї регулятивної моделі, є те, що вона особливо ефективна на високоінтегрованих ринках, при регулюванні діяльності поліфункціональних операторів ринку. Вона не вимагає надмірного розмаїття об'єктів контролю. Найпривабливішою рисою цієї моделі є те, що вона забезпечує одноманітність в регулюванні для різних суб'єктів регулювання, які займаються одним видом діяльності.

У функціональній регулятивній моделі кожен вид фінансової послуги регулюється, незалежно від інституту, який її надає.

Перевагою цієї моделі є те, що вона пред'являє однакові вимоги до операторів фінансового ринку, що надають аналогічні послуги, не зважаючи на те, до якого виду фінансових інститутів належить суб'єкт регулювання. Істотним недоліком такої моделі є те, що зрештою банкрутом може стати конкретний фінансовий інститут, а не той вид діяльності, який він представляє. У разі серйозних проблем зі стійкістю важливою є гарантія спроможності конкретного оператора ринку, а не ефективність його діяльності. Хоча ефективна діяльність на фінансовому ринку є автоматичним свідоцтвом фінансової стійкості оператора.

Модель державного регулювання заснована на створенні одного регулюючого органу або мега-регулятора, відокремленого від центрального банку, і відповідального за всі напрямки діяльності всіх інститутів, що діють на фінансовому ринку країни, найчастіше характерна для ранніх стадій розвитку фінансової системи, в період, коли центральний банк є єдиним органом, що регулює всі напрямки фінансової діяльності всіх фінансових посередників.

Але оскільки в останні декілька десятиліть, світові фінансові ринки зіткнулися з такими явищами як глобалізація та інтеграція, Велика Британія реанімувала цю модель в дещо зміненому вигляді. Рішення про об'єднання регулюючих органів у FSA (від англ. Financial Services Authority – Рада з фінансових послуг) було викликане необхідністю створення ефективнішої регулятивної організації з одночасним зниженням витрат процесу регулювання.

Ефективність даної моделі залежить в першу чергу від її внутрішньої організації. Велике значення має чітке розмежування і визначеність у призначенні кожного підрозділу. Ця проблема може бути вирішена шляхом диференціації відділів і підрозділів по об'єктах або суб'єктах управління.

По шляху створення єдиного органу регулювання фінансового ринку за Великою Британією, пішли Японія, Корея, Ісландія, Швеція, Люксембург, Австралія, Данія, Франція. Проте, слід відзначити, що цей шлях далеко не безперечний. Так, США, що проводили реформу регулювання пізніше Великої Британії, не послідкували її прикладу, а зберегли декілька органів управління фінансовими ринками, тобто пішли по шляху розвитку принципу функціонального регулювання.

Створення єдиного органу регулювання фінансовими ринками є найбільш радикальним варіантом реформи системи регулювання і нагляду на фінансовому ринку. При ухваленні рішення про мега-регулятора слід враховувати ступінь своєчасності такого рішення. Основною причиною створення єдиного органу регулювання є рівень розвитку фінансового ринку, при якому послуги різних учасників зближуються за своїми характеристиками.

У табл. 2.2 представлена порівняльна характеристика систем фінансового нагляду.

Таблиця 2.2

Переваги систем фінансового нагляду

Єдиний орган регулювання

Декілька органів регулювання

  1. Єдина спрощена процедура і авторизація.

  2. Ефект масштабу, зниження витрат регулювання.

  3. Адаптація до еволюції фінансового сектора, феноменом якої є конгломерація.

  4. Стимулювання кооперації між окремими типами фінансового бізнесу.

  5. Відсутність регулятивного арбітражу – регулювання нейтральне по відношенню до всіх учасників ринку.

  6. Велика прозорість для споживачів.

  1. Висока ефективність і гнучкий менеджмент.

  2. Певніші повноваження.

  1. Висока спеціалізація.

  1. Стимулювання конкуренції.

  1. Адаптація до відмінності у видах ризику і до природи регульованого бізнесу.

Структура нагляду в країнах ЄС значно варіюється. Як видно з табл. 2.3 (п.9)., тільки в трьох з аналізованих країн (Данія, Швеція, Велика Британія) є централізоване регулювання, введенню якого передували серйозні кризи фінансового ринку. Проте системи нагляду з єдиним органом регулювання не є однозначно переважними.

Окрім наведеної вище класифікації наглядових та регулюючих органів, існує ряд інших класифікацій.

Наприклад, залежно від того, на кого покладено функції регулювання фінансового ринку (на державу або на професійних учасників), виділяють три основні підходи.

При першому підході регулювання фінансового ринку концентрується головним чином в державних органах, і лише невеликі повноваження у сфері нагляду, контролю, встановлення правил передаються саморегулюючим організаціям (СРО), тобто біржам, депозитаріям, різним асоціаціям професійних учасників ринку. Типовими прикладами такої системи регулювання є Франція, Фінляндія, Швейцарія, Швеція.

Сутність другого підходу полягає в тому, що максимально можливий обсяг повноважень передається СРО. Контроль значною мірою здійснюється не через виконання жорстких правил і інструкцій, а шляхом переговорів з учасниками ринку. При цьому держава зберігає за собою можливість у будь-який момент втрутитися в саморегулювання і проявити свої контрольні функції

Третій підхід представлено проміжною моделлю регулювання фінансового ринку, коли визначальну роль у ньому відіграють центральні банки, оскільки основними учасниками ринку є комерційні і інвестиційні банки. Така система типова для країн з банківським типом фінансового ринку (Німеччина, Бельгія і Данія).

Існують різні моделі саморегулювання. Загальними характеристиками СРО є їхня відокремленість від урядового регулятора і участь в операційній діяльності. Міжнародна практика включає багато моделей регулювання, зокрема моделі без СРО, з однією СРО, що виділяється за будь-якими ознаками, або множинними СРО (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Моделі саморегулювання фінансового ринку

Без СРО

Єдина СРО

Множинна СРО (за функціональними ознаками)

Множинна СРО (за змішаними ознаками)

Австралія, Австрія, Бельгія, Бразилія, Велика Британія, Угорщина, Венесуела, Німеччина, Гонконг, Данія, Індія, Іспанія, Італія, Китай, Люксембург, Нідерланди, Тайвань, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція

Корея, Нова Зеландія, Польща

Норвегія, Японія

Канада, США

23 країни

3 країни

2 країни

2 країни

Як свідчать дані табл. 2.4, серед найбільших фінансових ринків світу найбільш поширена модель без СРО (більше 75 % країн). Досить поширене створення єдиної СРО за функціональною ознакою, за продуктовою ознакою, по закріпленню за певним ринком або за інфраструктурою, що обслуговує певний ринок. В останньому випадку СРО виконує не тільки функції саморегулювання, але й функції організатора ринку.

Ступінь розвиненості і ефективність системи державного регулювання фінансового ринку залежить від особливостей і специфіки геополітичного і геоекономічного положення країни.

У розвинених країнах головний напрям вдосконалення системи державного регулювання фінансового ринку полягає в його адаптації до умов світового ринку, в першу чергу законодавчої бази і прийнятних стандартів, що стосуються фінансових інструментів, емісії цінних паперів та ін.

У країнах, що розвиваються, головним завданням для регулюючих органів є залучення масового інвестора, впровадження нових інструментів, вдосконалення технологічної структури ринку.

Рис. 2.2. Структура органів державного регулювання фінансового ринку в Україні

Остаточного вибору моделі регулювання та нагляду за фінансовим ринком поки що не зроблено. Сьогодні найкраще організовано нагляд і регулювання діяльності банківських установ, оскільки найбільший досвід роботи, авторитет і політичну підтримку серед усіх регуляторів має саме Національний банк України.

Діяльність інших двох регуляторів ще перебуває на етапі становлення. Основні проблеми організації регулювання та нагляду за функціонуванням небанківських фінансових установ полягають у частій зміні законодавства та інституційних меж нагляду, недостатньому рівні незалежності наглядових органів і прозорості їхньої діяльності, слабкій політичній та громадській підтримці, дефіциті кваліфікованих кадрів, недостатньому фінансовому та матеріально-технічному забезпеченні.

Однією з провідних тенденцій на світових ринках капіталу є об’єднання державних органів, що комплексно регулюють усі їх складові та здійснюють консолідований нагляд за фінансовими установами (мегарегулятор). Основними причинами вибору моделі, що передбачає функціонування одного регулятора, який має особливий статус, є:

можливість врегульовувати проблему конфлікту інтересів у сфері державного управління завдяки принципу колегіальності, який забезпечує необхідне представництво та баланс інтересів різних державних органів, керівники яких представлені у мегарегуляторі, під час формування стратегічних рішень;

складність об’єктів регулювання, що потребує концентрації та переосмислення спеціальної і різноманітної інформації, а також наявності досвіду і високої професійної підготовки фахівців, яких легше залучити у разі фінансової незалежності;

унікальна організаційно-правова форма мегарегулятора, яка дає змогу якнайкраще виконувати функцію захисту прав і законних інтересів інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також істотно підвищити рівень довіри до мегарегулятора.

Ґрунтуючись на загальноєвропейських і світових тенденціях об'єднання наглядових органів за діяльністю у фінансовому секторі, вітчизняні фахівці схиляються до об'єднання наглядових органів в Україні.

До переваг такого об'єднання відносять:

можливість врегулювання конфлікту інтересів у сфері державного регулювання фінансового ринку;

створення умов для стабільного функціонування фінансового ринку;

більш ефективне забезпечення захисту прав усіх учасників фінансового ринку на єдиних методологічних і методичних засадах;

забезпечення надійного нагляду за фінансовими конгломератами з урахуванням оцінки ризику їхньої діяльності на консолідованій основі;

усунення дублювання певних функцій, скорочення операційних витрат і забезпечення прозорості власності та умов роботи фінансово-кре­дитних установ;

підвищення якості фінансового посередництва та посилення відпо­відальності регуляторів за прийняті рішення;

посилення впливу фінансового ринку на економічну систему та економічний розвиток країни.

Разом з тим слід зазначити, що більшість вітчизняних і зарубіжних фахівців вважають, що переваги, які зазвичай пов'язують із об'єднан­ням наглядових органів у європейських країнах, не будуть матеріалізовані в Україні при проведенні запропонованого об'єднання. Недоліками об'єднання у сфері регулюван­ня можуть бути загроза виникнення монополії; труднощі в об'єднанні різних регуляторних цілей та використання єдиних інструментів, що ускладнює нагляд за різними типами фінансово-кредитних установ і може спричиняти конфлікт інтересів.