Змістовий модуль 10. Корпоративні структури, їх типи та особливості створення
10.1. Корпоративна структура як стратегічний альянс.
10.2. Система корпоративного управління як шлях забезпечення ефективності корпорації
10.3. Світові моделі корпоративного управління
10.4. Корпоративні структури в Україні
10.1. Корпоративна структура як стратегічний альянс
Сучасний світ розвивається в напрямку створення глобальної економіки, в якій товари, послуги, фінансовий капітал, інформація, знання, ідеї вільно перетинають географічні кордони держав.
Важливою рисою сучасної ринкової економіки є організаційне різноманіття, зумовлене новими інформаційними та технологічними можливостями, що відкриваються світовою глобалізацією. Із загальнотеоретичної точки зору випливає, що не існує жодних форм організації господарської діяльності або структур власності, які б мали абсолютні переваги над усіма іншими. Залежно від конкретних умов кожна з них може бути ефективнішою від інших. У ринковій економіці будь-яка організаційна форма господарювання може знайти свою нішу, де її переваги будуть більш значущими порівняно з недоліками і де вона матиме найкращі результати порівняно з альтернативними організаційними формами господарювання. Саме цим і пояснюється велике різноманіття форм економічної діяльності.
Але така ситуація не є характерною для перехідних економік. Формування структур власності та відповідних організаційних форм господарювання не було результатом еволюційного процесу і ринкового відбору з позицій ефективності. Навпаки, їх поява зумовлена специфікою приватизаційних процесів, які відбувались у рамках ринкових трансформацій, не завжди пов'язаних із суспільними інтересами і економічною доцільністю. Причому ігнорували відсутність належного інституціонального забезпечення, норм права і організаційних правил. Не було враховано конкретних національно-історичних особливостей та менталітету населення. Внаслідок цього поряд з ефективними організаційними формами господарювання утворились неефективні організаційні структури в економіці.
Вихідною позицією трансформування організаційних структур в економіці України має стати її інтеграція в європейську та світову економічні системи, яка супроводжуватиметься посиленням конкуренції вітчизняних та іноземних компаній.
За оцінками Світового банку на декілька основних українських великих корпоративних структур припадає до 80% експорту 100 найбільших українських компаній-експортерів.
Так, у Франції держава наполегливо і послідовно сприяє становленню (коли відбувається злиття або поглинання) великих виробничих комплексів шляхом надання податкових пільг. У ФРН та Японії після Другої світової війни за рішенням Потсдамської конференції великі промислові і фінансові структури цих країн були поділені на декілька самостійних підприємств. Але через деякий час шляхом злиття була відновлена їх потужність. Ці компанії займають провідні позиції у світовій економіці і в наш час («Сталевий трест», концерн «Круппа», групи «Міцубісі», «Міцуї» та ін.).
Формування великих виробничих комплексів в Україні дасть змогу розв'язати головну проблему: локалізувати негативні явища в різних секторах економіки України і регіонах.
Під поняттям «корпоративне об’єднання» розуміють не тільки акціонерні товариства, що виступають як самостійні юридичні особи, але і групи юридичних або самостійних господарських підприємств, що ведуть спільну діяльність на основі консолідації активів або договірних (контрактних) відносин для досягнення загальних цілей.
Великі корпорації сприяють:
стійкості економічного співробітництва як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках,
координації діяльності промислових структур за допомогою засобів внутрішньофірмового управління.
Початком формування корпоративних об’єднань вважають масштабне здійснення в Україні безкоштовної приватизації, яка призвела до створення на багатьох підприємствах акціонерних моделей, характерною рисою яких є домінуюча роль акціонерів - працівників відкритих акціонерних товариств.
На практиці такий підхід не завжди сприяє стимулюванню більш ефективної роботи акціонерних товариств, і поки що приватна власність у формі тих акціонерних товариств, які створені у процесі приватизації, не довела своєї переваги над державною. Це пов’язано з низьким рівнем організації корпоративного управління підприємствами, внаслідок чого на них постійно відбуваються конфліктні ситуації.
Досвід роботи приватизованих підприємств доводить, що на шляху ефективної співпраці всередині акціонерних товариств стоїть об’єктивний конфлікт між менеджментом підприємств та його акціонерами. Щоб розібратися у суперечках, які виникають під час управління відкритих акціонерних товариств, треба більш детально розглянути типові для українських підприємств групи акціонерів (рис. 10.1).
Рис. 10.1. Групи акціонеров в акціонерному товаристві
Серед інших акціонерів українських відкритих акціонерних товариств розрізняють:
Стратегічні інвестори - цілком свідомо придбали значні пакети акцій з метою отримання контролю над підприємством. Їхні дії у багатьох випадках також характеризуються певною жорсткістю, з їх появою на підприємстві може відбуватися зміна менеджменту. Втручання в оперативну діяльність ВАТ з боку таких власників часто відбувається зі шкодою для інших, більш дрібних акціонерів
Портфельні інвестори – зацікавлені в розвитку підприємства, підвищенні ліквідності акцій та зростанні їхньої ринкової вартості. Тільки завдяки цьому вони зможуть отримувати пристойні дивіденди чи вигідно продавати акції. Не мають можливості реально впливати на роботу підприємств.
В даний час у США нараховується близько 47 млн. акціонерів. Це складає приблизно третину дорослого населення. У Великобританії і Франції власниками акцій стали по 9,5 млн. чоловік, тобто кожен п'ятий. У Японії – 8,5 млн. чоловік, у Німеччині – 1,2 млн. чоловік стали власниками акцій. Таким чином, велика частина робітників та службовців країн Західної Європи і США залучена до акціонерного руху.