Змістовий модуль 4. Фінансово-кредитні посередники та їх роль в інноваційно-інвестиційній трансформації економіки України

4.1. Зростання ролі банківського сектору в країнах Центральної і Східної Європи.

4.2. Страхові компанії як джерело фінансових ресурсів.

4.3. Лізингові операції та їхня роль у ринковій економіці.

Найвагомішу роль в акумуляції грошових коштів, фінансових ресурсів відіграють фінансові посередники. Саме з їх допомогою між покупцями і продавцями на фінансовому ринку будуються посередницькі відносини. Управління грошовими ресурсами здебільшого здійснюють банківські установи. Однак цю функцію можуть виконувати і небанківські фінансово-кредитні установи.

Значну роль в акумуляції інвестиційних фінансових заощаджень відіграють спеціалізовані фінансові інститути – пенсійні фонди, а також страхові компанії. Вони забезпечують своєчасні пенсійні та страхові виплати клієнтам. При цьому особливістю їх діяльності вважається те, що жоден з фінансових інститутів не зобов'язаний інвестувати отримані кошти до фінансових активів. У механізмі функціонування фінансового ринку вони відіграють проміжну роль, виконуючи функцію нагромадження ресурсів.

4.1. Зростання ролі банківського сектору

На економічний розвиток будь-якої країни впливає не лише розвиток науки, техніки та новітніх технологій, а й значною мірою ступінь розвитку національної банківської системи. Стабільний і прогресивний розвиток банківського сектора є одним з важливих умов подальшого розвитку ринкової економіки через мобілізацію та перетворення тимчасово вільних коштів у капітал, що працює.

Залучення тимчасово вільних грошових коштів населення, юридичних осіб та державного бюджету для інвестиційних потреб здійснюється за допомогою банківського кредиту. В умовах нестабільності економіки України, коли інвестиційні можливості підприємств усіх форм власності є обмеженими, а зовнішні інвестиції через низький рейтинг нашої держави на міжнародних ринках капіталу є також незначними, вітчизняним банкам, як найбільш розвиненому сектору серед комерційних фінансових організацій, належить реально впливати на розвиток інвестиційної активності. Вони мають взяти на себе основний тягар інвестиційного процесу, що забезпечує реструктуризацію народного господарства, економічне зростання та трансформацію відносин власності.

За допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування комерційний банк може брати участь в інвестиційному процесі. Довгострокові кредити банку є однією з найпоширеніших форм цієї участі. Основними джерелами ресурсів для довгострокового кредитування можуть виступати власні кошти банку, державні кошти, а також залучені банком ресурси.

Зарубіжний досвід показує, що навіть процвітаючі фірми рідко обходяться без довгострокових кредитів. Так, наприклад, у Німеччині приблизно 70% усіх банківських кредитів, які надаються підприємствам та приватним особам, – це довгострокові кредити на чотири і більше років. Звичайні строки дії кредитів у галузі створення, розширення та модернізації виробничих об’єктів у Німеччині становлять від 12 до 25 років, у галузі житлового будівництва – від 5 до 30 років. Отже, довгострокові кредити комерційних банків, з точки зору всього народного господарства, мають особливо велике значення, оскільки в поєднанні капіталу-грошей з факторами виробництва створюється продукт-капітал, який є основою для подальшого зростання економіки.

З метою дослідження питання інвестиційної діяльності вітчизняного банківського сектора необхідно дати оцінку інвестиційному потенціалу, що являє собою ефективне використання потенційних та наявних можливостей банку і подальший розвиток та нагромадження їх за рахунок здійснення інвестиційної діяльності.

Зважаючи на те, що банківську систему нерідко називають серцево-судинною системою нашої держави, аналіз та оцінка банківського потенціалу є одним з провідних та актуальних проблем вітчизняної економіки. Основними складовими, що дають змогу оцінити інвестиційний потенціал, слід вважати: власний капітал банків (статутний і балансовий),

структуру залучених коштів (строкові ресурси підприємств та населення) та

кредитно-інвестиційний портфель, що включає міжбанківські кредити, кредити

юридичним та фізичним особам та цінні папери.

Динаміку складових банківського потенціалу відображено в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Показники, які характеризують інвестиційний потенціал банків станом на грудень 2008 року та жовтень 2009 року (млн. грн.)

Аналіз показників інвестиційного потенціалу протягом 2008 – 2009 років засвідчив про негативний вплив фінансової кризи, оскільки, практично в усіх показниках помітна тенденція до зниження. Залучення значного іноземного капіталу з метою здійснення великих і надійних позичкових операцій інвестиційного характеру призведе до зростання економічної залежності, тому необхідно знайти ресурси у внутрішній економіці. Збільшити інвестиційний потенціал комерційні банки мають можливість за рахунок заощаджень населення, шляхом запровадження спеціальних гарантій безпечності та підвищення зацікавленості населення в розміщенні власних заощаджень у комерційних банках. Так, основним інвестиційним джерелом у розвинених країнах вважаються депозитні залучення населення.

Банки, володіючи суттєвими фінансовими ресурсами, здатні стати основним трансмісійним механізмом між власниками вільних фінансових ресурсів та реальним сектором, використавши сучасні інструменти інвестування, як то проектне фінансування: через ринок цінних паперів і кредитний ринок. Левова частка (95%) усіх фінансових послуг надається саме через банківську систему, і тому лідерські позиції в інвестиційній діяльності має по праву банківська система. Так, на сьогодні кількість банків, які мають ліцензію Національного банку України (НБУ) на здійснення банківських операцій станом на жовтень 2009 року, становила 185 банків, у порівнянні з 2007 роком – 175 банків та 2008 роком – 184 банки.

Однак, існують перешкоди на шляху активізації банківської діяльності в інвестиційному процесі. Зокрема, низька капіталізація банківської системи загалом, а також наявність достатньо великої кількості дрібних банків, що спричиняють розпорошення банківського капіталу і, відповідно, деконцентрацію кредитних ресурсів, що призводить до ускладнення реалізації великих довгострокових проектів, які потребують значних інвестицій.

Участь банківської системи в інвестуванні реального сектора економіки має як позитивні так і негативні моменти.

До позитивних можна віднести:

1. Допуск банків на фондовий ринок сприятиме конкуренції між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів.

2. Вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, а отже, і надійність збереження коштів вкладників.

3. Взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоспроможність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство для повернення кредитів.

Проте, є низка негативних аспектів щодо участі комерційних банків в інвестиційному бізнесі:

1. Операції з цінними паперами є більш ризиковим видом діяльності, аніж банківська справа.

2. Збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.

3. Наявність системи страхування депозитів зменшує самосвідомість банкірів.

4. Поєднання банківського та інвестиційного бізнесу здатне спричинити конфлікт інтересів між структурними підрозділами банку.

5. Занадто близькі відносини банку та підприємства, внаслідок володіння банком пакетом акцій, можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

У сучасних умовах інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій, а й в інших формах – різноманітних фінансових інструментів.

Згідно з чинним законодавством, комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких напрямах:

як емітенти цінних паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів);

як інвестори (вкладення коштів банків у цінні папери);

як посередники, що виконують операції з цінними паперами в інтересах та за дорученням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).

Інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів тісно пов’язана з їхньою кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватися як застава при одержанні кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансування НБУ. Так, з табл. 4.2 видно зростання обсягу банківських інвестицій у цінні папери станом на кінець 2007 року майже у 2 рази у порівнянні з аналогічним періодом 2006 року, проте, станом на жовтень 2009 року спостерігається зниження обсягу інвестицій у цінні папери на 2,2%.

Загалом, на сьогодні, банкам не вдалось залучити достатньо довгострокових ресурсів, що гальмує їх інвестиційну діяльність. Станом на 1 квітня 2009 р. обсяг активів банківської системи становив 870,7 млрд. грн., зменшення з початку року склало 55,4 млрд. грн. В основному, воно відбулося за рахунок скорочення обсягів кредитних операцій, частка яких становить 81,2% усіх активів. За перший квартал 2009 року зобов'язання банків зменшилися на 53,2 млрд. грн.

Таблиця 4.2

Динаміка структури кредитно-інвестиційного портфеля комерційних банків України (млн. грн., дані на кінець року)

Показник	2006	2007	2008	2009
Кредитно-інвестиційний портфель, в т.ч.:	252 623,17	462 149,110	759 686,00	678 036,28
Міжбанківські кредити	22 635,27	51 081,09	47 430,67	48 449,4
Кредити юридичним особам	140 625,73	236 063,19	409 467,74	367 950,48
Кредити фізичним особам	76 043,78	149 212,81	264 210,31	229 900,22
Цінні папери	13 319,09	25 792,00	38 577,78	37 736,18

При цьому скорочення коштів клієнтів банкiв склало 46,3 млрд. грн. Власний капітал банківської системи України зменшився на 2,2 млрд. грн. i за станом на 01.04.2009 року становив 117,1 млрд. грн. Слiд зазначити, що збільшення обсягу статутного капiталу банкiв з початку року склало 5,8 млрд. грн. (на 7,0%). За перший квартал 2009 року банки отримали збиток у розмiрi 7,02 млрд. грн. (у 2008 роцi прибуток в 2,1 млрд. грн.). Облiкова ставка протягом кварталу залишалася без змiн та складала 12,0% рiчних. Кредитнi ставки банкiв у нацiональнiй валютi зросли з 21,6% до 26,7% рiчних. За цей же перiод обсяг кредитiв, наданих суб'єктам господарювання, зменшився на 1,4%, а фізичним особам майже на 6,0%.

Враховуючи складні фінансові наслідки економічної кризи в українській економіці, депозитна база поки що не відновлюється через фактичне та очікуване зниження доходів населення; все ще високі девальваційні очікування на фоні досить слабкої довіри до банківської системи. Тому, відновлення зростання кредитування відбувається повільно та носить короткостроковий характер. Посилити роль довгострокового кредитування у фінансуванні інвестицій можна, з одного боку, шляхом забезпечення позитивних процентних ставок не тільки за кредитами, а й за депозитами, а з другого боку, внаслідок суттєвого зниження процентних ставок за кредитами.

Поліпшення інвестиційного клімату в державі залежить від розв'язання проблеми діяльності банківської системи, зокрема від забезпечення підвищення рівня концентрації банківського капіталу, збільшення обсягів довготермінового кредитування реального сектора економіки, залучення коштів населення.

Для стимулювання процесу інвестиційної діяльності із довготерміновим банківським кредитуванням також слід:

запровадити механізм ефективного захисту прав кредиторів, прозорий порядок реалізації заставного майна;

забезпечити підвищення рівня концентрації банківського капіталу шляхом підвищення капіталізації та платоспроможності банків, запровадження процедури реорганізації та ліквідації фінансово нестійких банків;

стимулювати залучення грошових вкладів населення;

створити спеціалізовану фінансову установу для здійснення довго- та середньотермінового фінансування і кредитування пріоритетних інвестиційних проектів.