40. Соціально-партнерські угоди: поняття, види, значення.

Соціальне партнерство - це система відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою в процесі реалізації їхсоціально-економічних прав та інтересів, спрямована на врахування інтересів працівників і роботодавців шляхом взаємних переговорів, консультацій тощо для досягнення й укладення сторонами колективних договорів та угод і прийняття спільних рішень.При цьому слід зауважити, що Закон України "Про організації роботодавців" від 24 травня 2001 р. для своїх цілей термін "соціальне партнерство" вживає у значенні системи колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів. Система соціального партнерства почала формуватися в Україні з проведенням економічних реформ. За ці роки були розроблені окремі організаційно-правові й науково-методичні засади її" функціонування, введено в дію механізм колективно-договірного регламентування соціально-трудових відносин на всіх рівнях. Одержали розвиток комісії, що забезпечують підготовку й укладення договорів та угод на тому чи іншому рівні. Поступово налагоджується взаємодія сторін при формуванні й реалізації соціально-економічної політики, активізується робота Національної служби посередництва і примирення та її структурних підрозділів. Сторонами соціального партнерства є (а) професійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; (б) роботодавці, їх організації та об'єднання; (в) держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування. Партнерство здійснюється залежності від його рівня на тристоронній або двосторонній основі. На локальному рівні соціальне партнерство носить двосторонній характер, а держава в ньому не задіяна. Сторону роботодавців у соціальному партнерстві представляють: на всеукраїнському рівні - об'єднання організацій роботодавців з всеукраїнським статусом в особі уповноважених ними органів; на республіканському рівні - організації роботодавців та їх об'єднання в особі уповноважених ними органів, що об'єдналися в межах Автономної Республіки

Крим; на галузевому (міжгалузевому) рівні - організації роботодавців та їх об'єднання в особі уповноважених ними органів, що об'єдналися в межах відповідної галузі (кількох галузей); на місцевому й обласному рівнях - організації роботодавців та їх об'єднання в особі уповноважених ними органів, що об'єдналися в межах відповідних адміністративно територіальних одиниць; на локальному рівні - сам роботодавець та/або

уповноважені представники роботодавця. Метою участі сторін у соціальному партнерстві є договірне регулювання та удосконалення соціально-трудових відносин, досягнення взаєморозуміння, компромісів між сторонами соціального партнерства, запобігання виникненню та розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів).

Основними принципами соціального партнерства є:

- рівноправність сторін;

- повага й врахування інтересів сторін;

- зацікавленість сторін в участі в договірних відносинах;

- сприяння держави в зміцненні й розвитку соціального партнерства

на демократичних засадах;

- законність;

- повноважності представників сторін;

- свобода вибору під час обговорення питань, що стосуються сфери

праці;

- добровільність прийняття сторонами на себе зобов'язань;

- реальність зобов'язань, прийнятих на себе сторонами;

- обов'язковість виконання колективних договорів й угод;

- контроль за виконанням прийнятих колективних договорів й угод;

- відповідальність сторін, їх представників за невиконання з їх вини

колективних договорів й угод.

У конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці закріплено принцип багаторівневого співробітництва (територіального, галузевого, професійного). Виходячи з цього, за територіально-галузевою ознакою можна виокремити наступні рівні системи соціального партнерства:

а) загальнодержавний, що об'єднує Генеральну й галузеві угоди, які

становлять підвалини регламентування відносин у сфері праці в Україні;

б) регіональний, що включає регіональні угоди, які впорядковують

відносини у сфері праці певних територіальних утворень;

в) локальний - до нього належать колективні договори, що регулюють

виробничі, трудові й соціально-економічні відносини й узгоджують інтереси працівників і роботодавців.

Основними формами соціального партнерства є: а) колективні переговори по підготовці проектів колективних договорів, угод та їх укладенню; б) взаємні консультації (переговори) з питань регулювання соціаль-

но-трудових відносин, забезпечення гарантій трудових прав працівників і вдосконалення трудового законодавства; в) участь працівників і їх представників в управлінні підприємством; г) участь представників працівників і роботодавців у досудовому вирішенні трудових спорів; д) обмін

інформацією.

Отже, функцією соціального партнерства є договірне регулювання, яке впроваджується в життя через систему колективних договорів й угод для вирішення проблем, що виникають у сфері праці, з метою забезпечення прав кожного працівника та трудового колективу, а також закріплення балансу інтересів сторін соціальних партнерів.

Однак подальший розвиток соціального партнерства стримується через декілька причин. Однією з них є застаріла правова база, оскільки до цього часу парламент України не прийняв важливого Закону "Про соціальне партнерство в Україні", чи "Про соціальний діалог в Україні", а також нової редакції Закону України "Про колективні договори і угоди". Недосконалим є Закон "Про порядок вирішення колективних трудових

спорів (конфліктів)". Другою такою причиною є те, що через суперечливі позиції сторін на державному рівні подовгу тривають переговори з укладення Генеральної угоди (приміром, Генеральна угода між Кабінетом

Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008 - 2009 роки була укладена тільки 15 квітня 2008 р.). Третьою -поліпшення роботи з соціального партнерства потребує розширення повноважень Національної тристоронньої соціально-економічної ради, рад інших рівнів з наданням їх рішенням статусу обов'язкових.