51. Випробування при прийнятті на роботу: поняття, строки, порядок запровадження.

Згідно зі статтею 26 КЗпП при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Розглянемо докладніше кожну із складових цієї правової норми.

Укладення трудового договору. Умови трудового договору поділяють на основні (без них трудовий договір вважається неукладеним і трудові відносини не можуть виникнути) і додаткові (не є обов’язковими). До основних належать: місце роботи; посада; права та обов’язки; оплата праці та строк трудового договору. Серед додаткових можна назвати: сумісництво; випробування; повну матеріальну відповідальність; індивідуальний режим робочого часу тощо.

Відповідно до статті 9 КЗпП умови трудового договору, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, є недійсними.

Обумовлення випробування угодою сторін. Як зазначалося, випробування — це додаткова умова трудового договору. На практиці ініціювати встановлення випробування може як роботодавець, так і працівник, проте обумовлювати його в трудовому договорі законодавством дозволено тільки за угодою сторін.

При цьому слід зазначити, що, з одного боку, одностороннє встановлення роботодавцем умови про випробування є неприпустимим і, виходячи зі змісту статті 26 КЗпП, така умова не має юридичної сили. З другого боку, небажання працівника укласти трудовий договір з установленням випробування може бути підставою для відмови йому в прийнятті на роботу.

Роботодавець має також враховувати, що, згідно з частиною другою статті 26 КЗпП, випробування при прийнятті на роботу не встановлюється:

• особам, які не досягли вісімнадцяти років;

• молодим робітникам після закінчення професійних навчально-виховних закладів;

• молодим спеціалістам після закінчення вищих навчальних закладів;

• особам, звільненим у запас із військової чи альтернативної (невійськової) служби;

• інвалідам, направленим на роботу відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством (наприклад, тимчасовим і сезонним працівникам).

Не можна вважати обгрунтованим встановлення випробування при переведенні працівника на іншу посаду, в інший структурний підрозділ у межах одного підприємства, установи, організації.

Якщо випробування було встановлено особам, яким згідно із законодавством воно не може бути встановлене, умова про випробування вважається недійсною (ст. 9 КЗпП). Крім того, невиконання зазначених положень може призвести до таких наслідків, як неможливість звільнення працівника як такого, що не витримав випробування.

Перевірка відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Зазначення у трудовому договорі мети випробування — перевірки відповідності працівника роботі, яку він виконуватиме за укладеним трудовим договором, — не означає здійснення будь-якої системної перевірки (як іноді розуміють на практиці). У цьому випадку перевірка — це звичайний контроль виконання працівником трудових функцій та результатів його праці.

Водночас, з метою накопичення доказової бази в разі можливого виникнення трудового спору та розгляду його в суді, бажано фіксувати всі недоліки, що допускаються працівником під час виконання ним обов’язків (функцій), у відповідних документах (актах, доповідних записках тощо).

Якщо працівник і роботодавець досягли угоди щодо встановлення випробування, останній має визначити його строк (згоди працівника щодо строку не передбачено). Граничний строк випробування встановлено статтею 27 КЗпП. Він не може перевищувати:

• для робітників — одного місяця;

• для інших працівників — трьох місяців;

• в окремих випадках, за погодженням із комітетом профспілки, — шести місяців.

Без погодження із профспілковим органом встановлюються строки випробування під час прийняття на:

• державну службу — до шести місяців (ст. 18 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ);

• службу до митних органів України — до шести місяців (ст. 412 Митного кодексу України);

• роботу до органів державної податкової служби — від шести місяців до одного року (ст. 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. № 509-XII);

• дипломатичну службу — до шести місяців (ст. 11 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. № 2728-III).

Строк випробування обчислюється відповідно до статті 2411 КЗпП. Згідно з частиною третьою цієї статті строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Оскільки встановлені законодавством строки випробування є граничними, роботодавець має право встановити менший строк випробування. При цьому слід враховувати, що скорочення строку випробування в період його дії законодавством не передбачено.Згідно з частиною третьою статті 27 КЗпП строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких працівник був відсутній у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин. Про це має бути зазначено в наказі керівника підприємства.

Якщо працівника було визнано таким, що не витримав випробування, але його не було звільнено до закінчення строку, передбаченого наказом про прийняття на роботу, він вважається таким, що витримав випробування, і надалі може бути звільнений лише на загальних підставах.

Після погодження сторонами умов трудового договору, у тому числі встановлення випробування, видається наказ про прийняття працівника на роботу, а в трудову книжку вноситься відповідний запис (Додаток 1), з яким працівник має бути ознайомлений під розписку. Без такого ознайомлення трудовий договір вважатиметься укладеним без установлення випробування.