91. Мінімальні державні стандарти у сфері регулювання оплати праці.

При прямому регулюванні держава встановлює:

(а) мінімальну заробітну плату.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи) (ст. 3 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 95 КЗпП України). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати може переглядатися при внесенні змін до закону про Державний бюджет України залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Згідно Конвенції МОП «Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим врахуванням країн, що розвиваються» № 131 1970 р. фактори, які потрібно враховувати під час визначення рівня мінімальної заробітної плати, уключають, наскільки це можливо й прийнятно стосовно національної практики та умов: а) потреби працівників та їхніх сімей з урахуванням загального рівня заробітної плати в країні, прожиткового мінімуму, допомоги з соціального забезпечення та порівняльного життєвого рівня інших соціальних груп; б) економічні фактори, у тому числі необхідні умови економічного розвитку, рівень продуктивності й бажаність досягнення та підтримання високого рівня зайнятості. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про оплату праці» (чинної з 1 січня 2009 р.) розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості. Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

(б) умови та порядок індексації заробітної плати.

У період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІ).

Індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягає оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, одержана в гривнях на території України, та яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Індексація проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Поріг індексації – величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. – місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації. Підвищення грошових доходів населення у зв’язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв’язку з індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Виплата сум індексації здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об’єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів.

Індексація доходів працюючого населення провадиться за основним місцем роботи. Доходи від роботи за сумісництвом, на умовах погодинної оплати поза основним місцем роботи індексуються в розмірі, що з урахуванням оплати праці за основним місцем роботи не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи. Оплата праці студентів та учнів денних відділень навчальних закладів індексується в розмірі, що з урахуванням стипендії не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи.

(в) державні норми (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо);

(г) умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету. Оплата праці таких працівників здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Постанова Кабінету Міністрів України «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об’єднань державних підприємств» від 19 травня 1999 р. № 859 надала право керівникам центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній власності, у тому числі казенних, та об’єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади відповідно до законодавства, підприємств, які належать Автономній Республіці Крим, підприємств, заснованих на комунальній власності, встановлювати:

1) розмір посадового окладу керівника підприємства залежно від середньооблікової чисельності працюючих в еквіваленті повної зайнятості у кратності до мінімального розміру тарифної ставки першого розряду робітника основного виробництва;

2) розмір посадового окладу керівників об’єднань державних підприємств на рівні посадового окладу керівника найбільшого за чисельністю працюючих підприємства, що входить до складу цього об’єднання, який може підвищуватись до 10 відсотків;

3) умови, показники та розміри преміювання. При цьому максимальний розмір премії не може перевищувати розміру посадового окладу керівника підприємства (об’єднання державних підприємств). У разі погіршення якості роботи, невиконання умов контракту, порушення трудової дисципліни премія зменшується або скасовується у тому звітному періоді, коли виявлено порушення (за окремим рішенням);

4) доплати до посадового окладу за науковий ступінь кандидата або доктора наук у розмірі, відповідно, 15 і 20 відсотків, за почесне або спортивне звання – до 20 відсотків;

5) надбавку за інтенсивність праці та особливий характер роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу;

6) керівникові підприємства (об’єднання державних підприємств) можуть виплачуватися також: а) винагорода за підсумками роботи за рік та винагорода за вислугу років відповідно до діючого на підприємстві положення; б) матеріальна допомога для оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку одночасно з наданням щорічної відпустки; в) грошова допомога у розмірі не більш як п’ять посадових окладів у разі виходу на пенсію; г) матеріальна винагорода за ефективне управління державним майном за рахунок частини чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Згідно з цією постановою керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади несуть персональну відповідальність за встановлення розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, в тому числі казенних, об’єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади відповідно до законодавства, з якими укладаються контракти.

Непряме регулювання оплати праці здійснюється шляхом оподаткування прибутків працівників (податок на прибуток громадян), регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 26 червня 2007 р. затверджено Порядок визначення сум, що вносяться до державного бюджету підприємствами-монополістами у 2007 р. та І кварталі 2008 р. у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці. Відповідно до неї суми, що вносяться до Державного бюджету підприємствами-монополістами у 2007 р. та І кварталі 2008 р. у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці, визначаються згідно зі ставкою оподаткування прибутку (25% суми перевищення) госпрозрахунковими підприємствами, що мають самостійний баланс і розрахунковий (поточний) рахунок, включаючи підприємства, яким надано пільги з оподаткування прибутку, підприємства, звільнені від сплати податку на прибуток відповідно до законодавства, а також ті, що отримують кошти з Державного бюджету. Цей Перелік підприємств, щодо яких запроваджується регулювання фонду оплати праці, визначається згідно з положеннями ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» і ст. 5 Закону України «Про природні монополії». Включене до Переліку підприємство протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця, подає (надсилає) органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням розрахунок суми, що вноситься до Державного бюджету підприємством у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці. Зазначена сума вноситься до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення строку, передбаченого для подання розрахунку, і зараховується на відповідні бюджетні рахунки.

Одним із дієвих засобів державного регулювання оплати праці, а також сприяння зайнятості населення має бути запровадження погодинної оплати праці. Розширення сфери використання такої форми оплати праці сприятиме поліпшенню організації виробництва, нормуванню праці, технічному обґрунтуванню норм часу на виконання всіх операцій технологічного процесу виготовлення продукції. Для застосування погодинної оплати праці необхідно забезпечити правовий захист працівників, зайнятих на умовах погодинної оплати праці, та погодинний облік робочого часу таких працівників. Встановлення мінімальної погодинної заробітної плати дасть змогу розширити застосування погодинної оплати праці передусім у сфері обслуговування, у малому та середньому бізнесі, на роботах у фізичних осіб тощо.

Норми й гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями, тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені.