2.6. Парадигма генерувального програмування

Генерувальне програмування (generative programming) – це методи і засоби генерації сімейств систем і застосувань з окремих компонентів, аспектів, КПВ, каркасів і ін. Базис цього програмування – ООП, доповнене механізмами генерації багаторазових елементів і КПВ, а також властивостями їхньої змінюваності, взаємодії й ін. [17]. Це програмування є новим видом програмування, в ньому використовуються різні методи інженерії складних ПрО для розроблення сімейств ПС із різних виготовлених раніше програмних продуктів, згенерованих програмних застосувань і систем, сімейств систем, члени яких задовольняють певні показники якості.

Головний продукт інженерії ПрО – це сімейство ПС, яке генерується на основі загальної генерувальної моделі домену GDM (Generative Domain Model), що містить у собі засоби визначення окремих членів (представників) сімейства, до яких відносять предметно-орієнтовану мову DSL (Domain Specific Language), методи генерації окремих членів і їх збирання у сімейство, а також базу конфігурації для розгортання сімейства або його членів у середовищі.

Кожен член сімейства створюється з окремих компонентів. Це створення планується, контролюється й оцінюється після інтеграційного тестування на якість, а також обліку витрат на використання КПВ, у тому числі готових, узятих, наприклад, з активної бібліотеки [17].

Елементи цієї бібліотеки – цільовий код засобів забезпечення компіляції, налагодження, візуалізації й ін. Фактично компоненти бібліотеки – це інтелектуальні агенти, що генерують нові агенти в розширюваному середовищі програмування для розв’язання конкретних задач ПрО. У ньому містяться спеціальні метапрограми, тобто програми, що генерують інші програми, і компоненти бібліотеки для здійснення збирання згенерованих компонентів і поповнення ними цього середовища для майбутнього створення нових членів сімейства з компонентів багаторазового використання.

Задачі простору проблем предметної області або окремих членів сімейства, як правило, визначаються різними предметно-орієнтованими мовами. В даному випадку термін «мова» використовується в загальному розумінні. Тобто така мова може бути подана як засіб опису специфічних понять ПрО, різних аспектів функціонування задач за допомогою операції взаємодії членів сімейств або їх складових і т.п. Поняття ПрО можуть бути поданні також процедурами, функціями, методами, як в ООП. Вони, як відомо, зберігаються в бібліотеках або вбудовуються в універсальну мову програмування (наприклад у С++, С# тощо). Коли в таку мову додаються різного типу абстракції опису різних задач ПрО, її називають модульною предметно-орієнтованою мовою.

Задачі можуть бути функціонального (наприклад, бухгалтерські, кадрові тощо) та системного (наприклад, захист даних, безпека, взаємодія тощо) типів. Специфікація задач домену може виконуватися декількома предметно–орієнтованими мовами, кожній з них притаманна своя специфічна мова.

До предметно-орієнтованих мов відносять такі мови опису:

– специфіки домену;

– функціональних задач домену;

– аспектів взаємодії, синхронізації компонентів у середовищі;

– захисту даних та безпеки виконання сімейства систем;

– інтерфейсів (PDL, IDL тощо).