17. Опишіть методику визначення якості деревностружкових плит.

Деревностружкова плита (ДСП) – один з основних конструкційних матеріалів у меблевому виробництві та в будівництві, який одержують шляхом гарячого пресування деревних частинок, змішаних з клеєм. Плити виготовляють товщиною 8–30 мм, з градацією через 1 мм, довжиною 1830-5680 мм, шириною – 1220-2500 мм.

Деревностружкова плита (ДСП) – листовий матеріал, що вироблений зі стружок,склеєних між собою синтетичним полімером.

Виділяють дві марки плит ДСП, що розрізняються своїми фізико-механічними характеристиками: П-А і П-Б.

Марка П-А харктеризується більш високою якістю і має у порівнянні з маркою П-Б кращі показники міцності на вигин і розтягування, і більш низькі показники по відсотку розбухання і шорсткості поверхні. 

Сорт ДСП визначається якістю поверхні. Розрізняють ДСП 1 сорту, 2 сорту і негатункового - плиту використовувану, як правило, в будівельних цілях.

За типом зовнішнього шару розрізняють ДСП з дрібноструктурованою поверхнею, звичайною поверхнею та плити з зовнішніми шарами з великої стружки. 

Розрізняють також шліфовані і нешліфовані плити. Шліфуються плити для подальшого облагороджування ламінуванням, каширування або шпонуванням.

По конструкції плити плоского пресування випускаються одно-, трьох-, п'яти-і багатошаровими; екструзійні-одношаровими суцільними і з внутрішніми каналами.   У одношарових плитах розміри деревних частинок і вміст зв'язувальної однакові по всій товщині плити. У трьох-і п'ятишарових плитах один або обидва зовнішні шари (з кожного боку) виготовляють з більш тонких частинок і з підвищеним вмістом сполучної в порівнянні з внутрішніми шарами. Такі плити мають гладку поверхню і володіють високою міцністю.

В залежності від середньої густини деревностружкові плити (ГОСТ 10632) поділяють на легкі γ<500кг/м³, напівважкі γ < 650 кг/м³, важкі γ < 800 кг/м³, надважкі γ < 1000 кг/м³. Легкі та напівважкі плити можуть бути використані у якості теплоізолюючого матеріалу.

Різновиди ДСП : ламінова ДСП; кашована ДСП; плити з орієнтованим укладанням крупнорозмірної стружки.

Ламінована ДСП (ЛДСП) - деревностружкова плита, вироблена на основі високоякісних ДCП, облицьована при підвищеному тиску і температурі стійкою меламіновою плівкою і покрита спеціальним лаком, стійким до вологи та механічних пошкоджень.

Різновидом деревностружкових плит є плити з орієнтованим укладанням крупнорозмірної стружки, які є екологічно та гігієнічно нешкідливим матеріалом.Перевагами таких плит є: висока міцність; однорідність структури; вологостійкість; легкість в обробці. Доцільно їх використовувати для заміни гіпсокартону та фанери; як основу під килимові та лінолеумні покриття, а також для надання декоративного ефекту.

Кашована ДСП - плита деревностружкова, покрита папером, просоченим смолами або іншими в'яжучими речовинами. Така плита дешевше, однак поступається ламінованій експлуатаційними характеристиками. Крім того, кашована ДСП швидше втрачає зовнішню привабливість.

Деревностружкові плити з густиною > 230 кг/м³ і товщино > 5 мм без спеціальних підтверджень вважаються звичайнозаймистими, клас будівельних матеріалів В2.

Основними споживними властивостями ДСП є:

1. Фізико-механічні властивості в основному залежать від об'ємної маси, форми і розмірів деревних частинок, кількості і якості сполучного, конструкції та ін. ДСП характеризуються наступними показниками:

• вологість 8%;

• водопоглинання12-88%;

• середня густина — 500...650 кг/м³;

•  коефіцієнт теплопровідності 0,07-0,25 Вт / (м-К);

• розбухання (за 24 год) по товщині 5-30%;

• межа міцності при розтягуванні 0,3 МПа;

• межа міцності при вигині 13...15МПа;

2. Біостійкість та екологічність,важкоспалимість ДСП.

Сировиною для виготовлення деревностружкових плит є стружка хвойних і листяних порід. Для верхніх шарів трьохшарових плит доцільно застосовувати м'яку і легку деревину, а для середніх - відходи від дроблення, дерево­обробки і технологічні тріски від рубальних машин.

У якості синтетичних полімерів, якими покривають і проклеюють дерев'яну стружку, вводять фенолформальдегідні і карбамідні смоли. Необхідно, щоб полімери були водостійкими, нетоксичними, вогне- і вибухобезпечними, міцно з'єднували частки деревини, тверднули при термообробці маси, характеризувалися світлим забарвленням і не ма­ли б різкого запаху.

Для на­дання біостійкості до складу сировинної маси вводять антисептики, для підвищення важкоспалимості — антипірени.

Деревностружкові плити в залежності від виду виготовляють за ме­тодом плоского пресуванням або методом екструзії (технологія отримання виробів шляхом продавлювання розплаву матеріалу через формуючий отвір). Більше 95 % деревностружкових плит виготовляють методом гарячого пресуванням.

Технологічний процес виробництва ДСП складається з таких операцій:

• підготовка сировини;

• формування стружкового килима;

• хо­лодне та гаряче пресування;

• охолодження та витримування плит в визрівальних теплообробних камерах;

• обрізування та розкроювання легких плит на форматно-обрізних установках.

Перед змішуванням стружки зі зв'язуючим її сушать до 5% вологості (в окремих випадках допускається використання стружки з 7% во­логості). Стружку та смолу у вигляді тонкодисперсного або водно-ко­лоїдного розчину подають у змішувачі періодичної або безперервної дії. Витрати смоли можуть сягати 10...12% від маси сухої стружки.

Гаряче пресування здійснюють на пресах різної конструкції. Тривалість пресування для плит товщиною до 10 мм складає 7 і 4 хв відповідно при температурах 120 і 180 С. Питомий тиск пресування визначається необхідною середньою щільністю пли­ти: із збільшенням тиску середня густина зростає.

У спеціально опалювальних приміщеннях деревностружкові плити охолоджують. Відбувається визрівання при постійній температурі плити витримують на протязі 8... 1 2 год для зменшення усадкових напруг та вирівнюння вологи.Після цього плиту розкроюють та обрізають на форматно-обрізних установках.

Експертиза:

Визначення вологості

Вологість визначають на зразках довільної форми і розмірів, масою не менше 20 г, які мають площу не менше 25 см²

Зважені зразки висушують у сушильній шафі при температурі (103 ± 2) ° С до постійної маси. Масу зразка вважають постійною, якщо різниця між двома послідовними зважуваннями, проведеними через 6 год висушування, не перевищує 0,1% маси випробуваного зразка.

Допускається подрібнювати зразок. Подрібнений зразок зважують і висушують у бюксі. При цьому масу зразка вважають постійною, якщо різниця між двома послідовними зважуваннями, проведеними через 0,5 год висушування, не перевищує 0,1% маси випробуваного зразка.

Перед кожним наступним зважуванням зразки охолоджують у ексикаторі до температури, що дорівнює температурі повітря в приміщенні.

Вологість зразка (W) у відсотках обчислюють за формулою:

W=((m₁-m₀)/m₀ )*100

де m₀ - маса зразка, висушеного до постійної маси, г;

m₁ - маса зразка до висушування, м.

Щільність, розбухання у воді по товщині, водопоглинання визначають на зразках, що мають форму прямокутного паралелепіпеда товщиною, рівній товщині плити, і розміром 50 × 50 мм.

Визначення щільності

Довжину (ширину) зразка вимірюють в двох місцях паралельно крайках між двома точками.

За довжину (ширину) зразка приймають середнє арифметичне значення результатів двох паралельних вимірювань.

Товщину кожного зразка вимірюють з точністю 0,01 мм в точці перетину його діагоналей на пласті зразка.

Зразок зважують з похибкою не більше 0,1%.

Щільність зразка (ρ) в кілограмах на кубічний метр обчислюють за формулою:

P=m/(lbh)

де m - маса зразка, кг; l,bі h - відповідно довжина, ширина і товщина зразка, м.

Визначення водопоглинання і розбухання у воді по товщині

Зразки зважують не пізніше, ніж через 0,5 години після кондиціонування.

Товщину кожного зразка вимірюють з точністю 0,01 мм в точці перетину його діагоналей на пласті зразка.

Зразки занурюють у посудину з дистильованою водою з рН 7 ± 1 при температурі (20 + 1) ° С, при цьому вони повинні розташовуватися у вертикальному положенні, не повинні стикатися одна з одною, а також з дном і бічними стінками судини.

Зразки повинні утримуватися на (25 ± 5) мм нижче рівня поверхні води.

Час витримки зразків у воді встановлюють у стандартах на конкретні види продукції.

Після витримки зразки виймають з води. При визначенні розбухання по товщині осушують поверхню зразків від крапель води фільтрувальним папером. При визначенні водопоглинання зразки розміром 100х100 мм поміщають кожен окремо в горизонтальному положенні між листами фільтрувального паперу і складають у стопи. Зразки розміром 25х25 мм укладають між листами фільтрувального паперу рядами в межах площі плити (вантажу). На укладені зразки кладуть вантаж, витримують в такому положенні 30 с, потім вантаж 3.3.4. Час витримки зразків в воді установлюють в стандартах на конкретні види продукції.

Після витримки зразки виймають з води.

Зразки повторно зважують і вимірюють товщину не пізніше ніж через 10 хв після вилучення їх з води.

Водопоглинання зразка (W) у відсотках обчислюють за формулою :

w=((m₂-m₁/m₁)*100 де m₁ - маса зразка до занурення у воду, г; m₂ - маса зразка після занурення у воду, м. Результат округлюють з точністю до першого десяткового знака. Розбухання у воді по товщині зразка (TW) у відсотках обчислюють за формулою :

t_w=((t₂-t₁)/t₁)*100

д е t₁ - товщина зразка до занурення у воду, мм; t₂ - товщина зразка після вилучення з води, мм. Визначення межі міцності при згині

Визначення опору витягуванню шурупів