- •1. Назвіть основні фактори що формують якість деревноволокнистих плит. Гост 4598-86 Плиты древесноволокнистые. Технические условия; гост 19592-80 Плиты древесноволокнистые. Методы испытаний
- •17. Опишіть методику визначення якості деревностружкових плит.
- •3.Основні дефекти керамічної цегли та причини їх утворення. Дсту б в.2.7-61-97. Цегла та камені керамічні.
- •5. Яким вимогам повинні відповідати спеціальні види портландцементу?
- •6. Порядок проведення експертизи будівельних виробів з природного каменю.
- •27. Яким чином проводять експертизу виробів зі скла будівельного?
- •2. Умовна в’язкість
- •7.Визначення стійкості покриття до стирання (зношування)
- •Контроль зовнішнього виду гіпсокартонних плит
- •Контроль розмірів та форми плит
- •Визначення маси 1 м2 листа (поверхневої щільності)
- •Визначення руйнівного навантаження та прогину листів
- •9. За якими показниками проводять експертизу та маркування гкп
- •4.2 Визначення руйнівного навантаження та прогину при перемінному прольоті.
- •Визначення міцності зчеплення гіпсового осердя з картоном
- •Визначення водопоглинання плит
- •Визначення опірності гкп впливу відкритого полум'я
- •10. Наведіть особливості проведення експертизи мінераловатних виробів дсту б в.2.7-94-2000 (гост 4640-93). Вата мінеральна. Технічні умови
- •Порядок проведення експертизи мінвати
- •11. Які фізико-механічні властивості визначають при проведенні експертизи будівельних бітумів?
- •12. Опишіть особливості проведення експертизи керамічної черепиці
- •2) Викривлення поверхні черепиці визначають такими методами.
- •13. За якими показниками визначають якість пінополістирольних плит?
- •Визначення густини
- •14. За якими показниками проводять експертизу будівельного вапна?
- •20. Наведіть особливості методики проведення експертизи повітряного будівельного вапна.
- •Методи випробувань:
- •1.Визначення сумарного вмісту активних окисів кальцію і магнію в кальцієвої вапна
- •2. Визначення сумарного вмісту активних окисів кальцію і магнію в магнезіальній, доломітового і гідравлічного вапна
- •3. Визначення вмісту гідратної води і со2 у вапні ваговим методом
- •4. Визначення вмісту со2 у вапні на кальціметре газооб'емним методом (експрес-метод)
- •5. Визначення вмісту незгасившихся зерен
- •6. Визначення вологості гідратного вапна
- •7. Визначення ступеня дисперсності порошкоподібного вапна
- •8. Визначення межі міцності при згині і стиску зразків із гідравлічного вапна
- •9. Визначення температури і часу гашення вапна
- •10. Визначення рівномірності зміни об'єму вапна
- •11. Коефіцієнт варіації к у відсотках розраховують за результатами випробувань вапна, виробленої за квартал за формулою
- •16. Наведіть порядок проведення експертизи сухих будівельних сумішей.
- •21. Опишіть методику випробувань гіпсових в’яжучих речовин.
- •Штучні пористі заповнювачі для бетонів
- •1Вимірювання довжини, ширини і товщини.
- •2.Визначення косокутості.
- •3.Визначення водопоглинання.
- •5.Визначення зносостійкості неглазурованих плиток для підлоги
- •7.Визначення морозостійкості.
- •8.Визначення хімічної стійкості глазурі.
- •26. Визначте технічні характеристики виробів з газобетону
- •25. Яким чином проводять експертизу силікатної цегли?
Штучні пористі заповнювачі для бетонів
Керамзит – штучний пористий заповнювач, який отримують шляхом переробки глинистої сировини та її спучування при Т 1250 °С. Існує 4 способи випалювання керамзиту: сухий, пластичний, порошково-пластичний, мокрий. Сировиною для виробництва сланцепориту є кристалічні сланці, які спучуються при Т 1280°С.
Сировиною для виробництва керамзиту можуть бути осадові (глинисті) та метаморфічні породи, наприклад, глини, сланці, аргіліти. Найважливіша вимога до сировини, що придатна для виготовлення керамзиту, " це спучування при випалюванні (коефіцієнт спучення вихідної сировини повинен бути не менше 2,5).
Технологія виробництва керамзиту передбачає виконання наступних операцій:
добування сировини у кар'єрі та її транспортування у глинозапасник;
переробку вихідної сировини і отримання гранул із однорідної керамічної маси або зерен встановлених розмірів;
термічну обробку сирцевих гранул або зерен, що включає сушіння, випалювання та охолодження готового продукту;
фракціонування, а при необхідності, часткове подрібнення або розподіл готового продукту за насипною густиною;
складування та відвантаження керамзиту.
Залежно від властивостей вихідної сировини застосовують один із чотирьох основних способів одержання керамзиту: сухий, пластичний, порошково-пластичний та мокрий.
Сухий спосіб використовують при наявності однорідної за складом глинистої сировини, однотипних сланців та аргілітів, які не містять шкідливих включень і характеризуються достатньо високим коефіцієнтом спучування.
Пластичний спосіб переробки сировини є найбільш поширеним і його застосовують при використанні зволожених пластичних та пухких глинистих порід як однорідного, так і неоднорідного складу. При цьому способі виробництва до глинистої маси вводять добавки, що підвищують здатність вихідної сировини до спучування.
Порошково-пластичний спосіб відрізняється від пластичного тим, що спочатку готують помелом глинистий порошок, а потім, зволожуючи водою, одержують пластичну глинисту масу, з якої формують гранули, як і при пластичному способі. Цей спосіб підготовки сировини доцільний, коли використовують неоднорідну за складом сировину.
Мокрий спосіб доцільно застосовувати при використанні глин, що добре розмокають та здатні до спучування.
Гравій та щебінь керамзитові повинні мати такі функціональні властивості: марки за насипною густиною від 250 до 600; марка гравію та щебеню за міцністю має становити від П25 до П125, що відповідає міцності при стискуванні у циліндрі від 0,5 до 3,5 МПа. Втрати маси після 15 циклів навперемінного заморожування та відтавання мають не перевищувати 8%; при кип'ятінні - 5%. Вміст водорозчинних сірчаних та сірчанокислих сполук мають не перевищувати 1%; вологість готової продукції, що постачається, не має бути більше 5% за масою.
Спучений перліт - штучний пористий заповнювач, що отримують спучуванням при Т 900-1250ºС вулканічних водовмісних видів скла: перліту, вітрофіру. Це вогнестійкий, біостійкий, хімічно інертний матеріал, який використовують в буд.. індустрії в якості теплоізоляційних виробів, штукатурок, в металургії, нафтовій та газовій промисловостях, комунальному та сільському господарстві.
Технологія виробництва спученого перліту включає такі операції: подрібнення породи, попередня теплова обробка та спучування.
Перлітова порода повинна зберігатися в умовах, що виключають її зволоження. Утім, вологість породи нерідко становить 1 2% і вище. То¬му необхідне попереднє сушіння породи в сушильній установці (ба¬рабанній, з «киплячим» шаром тощо).
Висушена порода подрібнюється у дві стадії, зазвичай у щоковій і молотковій дробарці, до потрібної крупності перлітового піску (бо¬рошна, пудри) чи щебеню.
Подрібнена порода розділяється на фракції на віброситах або відповідних механічних ситах.
Для видалення частини вологи подрібнена порода подається в спеціальну піч термопідготовки (наприклад, обертову барабанну). Перед випалюванням сировину рекомендовано піддавати попередній термообробці в сушильному барабані або в малій обертовій печі при температурі 250…450ºС протягом декількох хвилин. При цьому видаляється вільна або слабо зв'язана вода, після чого зерна породи при випалюванні можуть витримувати більш високу температуру без розтріскування. Хімічно зв'язана вода, що залишилася, обумовлює спучування перліту при температурі 1250ºС.
Випалювання (спучування) перліту відбувається зазвичай у шахтних вертикальних, чи в обертових випалювальних печах.
Контроль виготовлення спученого перліту в основному полягає в організації контролю теплового режиму роботи технологічного об-ладнання (насамперед установок сушіння та випалу), від яких зале¬жить якість готової продукції.
Спучений перліт відноситься за структурою до пористозернистих теплоізоляційних матеріалів; за формою - до сипких; за видом основної вихідної сировини - до неорганічних; за теплопровідністю - до класів А та Б, тобто до мало- та середньо теплопровідних, які мають теплопровідність не більше 0,058 та 0,116 Вт/м К; за середньою густиною - до особливо легких (менше 100 кг/м3) та легких (менше 350 кг/м3).
Спучений перліт залежно від розміру частинок розподіляють на щебінь, гравій, пісок, порошок та пудру.
Великий – фракція від 1,25 до 5 мм, насипна щільність 75 кг/м3.Дрібний – фракція від 016 до 1,25 мм, насипна щільність від 75 до 100 кг/м3. Пудра – фракція від 0 до 0,16 мм, насипна щільність від 100 до 150 кг/м3.
Спучений вермикуліт - легкий пухкий зернистий матеріал, який утворюється внаслідок спучування вермикуліту та гідратованих слюд.
При температурі 1000-12000C вермикуліт спучується, збільшуючись в об’ємі у 15…20разів. Продуктом випалювання є пористий матеріал у вигляді піску чи щебеню з насипною густиною 100…200кг/м3.
Спучений вермикуліт - легкий зернистий матеріал, який утворюється внаслідок спучування при температурі 900…1100ºС вермикуліту та гідратованих слюд. Його виготовляють у вигляді щебеню (який за насипною густиною розділяють за марками від 100 до 200) та піску (марки від 100 до 200). Унікальні властивості вермикуліту пов'язані з його здатністю при випалюванні до спучування в 8…20, інколи в 40 разів. Причиною спучування є видалення хімічно зв'язаної води, що призводить до руйнування кристалічної структури слюди.
Інтенсивність спучування зерен вермикуліту визначається структурою, хімічним складом та вологістю сировини, ступенем й характером гідратації слюди, тобто порядком розташування гідратованих вермикулітових і слюдяних шарів, розміром зерен та режимом випалювання. Ступінь спучування зерен вермикуліту характеризується коефіцієнтом спучування одиниці об'єму, який становить для: вермикуліту 5,9…6,4; гідробіотиту - 3,7; гідрофлогопіту - 4,6; гідрослюд - 1,6…2,1.
Технологічна схема виробництва спученого вермикуліту включає такі основні операції: добування вермикулітової породи; її подрібнення та збагачення, фракціонування вермикуліту-сирцю; випалювання (спучування); фракціонування спученого вермикуліту, видалення пустої породи.
30. Особливості проведення експертизи керамічної плитки.(+ 22 плитка для стін,методи для неї ті ж самі,тільки без випробування за зносостійкість та морозостійкість,якщо мається на увазі для внутрішніх стін,якщо для фасаду,то всі випробовування залишаються без змін.
ДСТУ Б В.2.7-118-2002 (ГОСТ 27180-2001). Плитки керамічні. Методи випробувань.
