16.2 Цивільно-правова охорона та захист особистих немайнових прав

Недоторканність особистих немайнових прав людини на законодавчому рівні забезпечується системою засобів їх охорони і захисту від протиправних посягань.

Охорона права включає всі юридичні правила з приводу певного блага. Поняттям охорони охоплюється вся сукупність засобів, що забезпечують як розвиток цивільних правовідносин у їх непорушеному стані, так і відновлення порушених або оспорюваних прав. Захист прав здійснюється у тих випадках, коли право вже порушене і полягає у системі заходів, спрямованих на припинення правопорушення та усунення його наслідків. Будь-який спосіб захисту спрямований проти правопорушника. Захист слід розглядати як окремий вид охорони, що застосовується у разі наявного правопорушення.

Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав – це встановлена державою та законодавчо закріплена система заходів га способів, яка забезпечує особі в рамках суспільного буття реальну можливість розпоряджатися своїми особистими правами і відгороджувати своє особисте життя від незаконних втручань. Охорона особистих прав є родовим поняттям, а захист – видовим способом охорони. Встановлюючи у правових нормах масштаби і рамки поведінки з приводу конкретного блага, визначаючи права та обов'язки учасників правовідносин, держава таким чином бере під охорону ці блага.

Способи захисту особистих немайнових прав. Цивільне законодавство, ви знаючи за тією чи іншою особою певні суб'єктивні права і обов'язки, надає уповноваженій особі й право на їх захист. Суб'єктивне право, хоча і таке, що належить особі, але не забезпечене законодавчо від порушень необхідними способами захисту. «залишиться лише декларативним правом». Таким чином, право буде проголошено у законі, але не буде забезпечено державними правоохоронними мірами^:, відповідно буде додержуватися тільки на добровільних засадах з боку неуповноважених осіб і буде забезпечено лише нормами моралі, оскільки в разі його порушення держава або уповноважений суб'єкт не будуть мати можливості реалізувати своє право на захист внаслідок відсутності у законі відповідних заходів.

Способи захисту, які застосовуються до порушників цивільних прав, можна поділити на: способи фактичного характеру, що застосовуються уповноваженою особою самостійно (необхідна оборона, заходи крайньої необхідності); способи оперативного характеру, які хоча і є способами юридичного впливу, але застосовуються самою уповноваженою особою (відмова від прийняття простроченого виконання); правоохоронні способи державно-примусового характеру, застосування яких входить до компетенції державних або громадських органів, що розглядають спір. До них входять: цивільно-правові санкції як способи цивільно-правової відповідальності; способи державно-примусового характеру як визнання права за тією чи іншою особою (поділ загального майна між власниками, повернення сторін у первинний стан внаслідок визнання правочину недійсним тощо, які не можуть бути віднесені ні до цивільних санкцій, оскільки не пов'язані з покладанням на правопорушника цивільно-правової відповідальності, ні до способів оперативного впливу, бо застосовуються не самою уповноваженою особою, а тим органом, який розглядає і вирішує даний цивільно-правовий спір.

ЦК вказує на захист цивільних прав, припускаючи при цьому як майнові, так і особисті немайнові права. Зазначені у ньому способи захисту повністю застосовуються до майнових прав людини, але складніша справа із захистом особистих немайнових прав, які хоча і не вимірюються в точних одиницях, але посягання на які може завдати, як правило, значно більшу шкоду людині, ніж применшення її майнового інтересу (ст. 16).

Ведучи мову про характер заподіюваної людині шкоди, пов'язаної з порушенням її немайнових прав, слід зазначити, що остання має моральний, психологічний аспект і не завжди піддається повному відновленню. Так. розголошення відомостей, які становлять медичну таємницю, є незаконним вторгненням у сферу особистого життя людини, що порушує її звичний спосіб життя, піддає загрозі розірвання сімейних, ділових відносини. Вказана інформація може стати відома досить широкому колу осіб, і жодний спосіб захисту не спроможний цілком відновити її душевний спокій та повернути людину до звичного способу життя.

Оскільки порушені особисті права важко піддаються відновленню і захисту, то певне значення при охороні особистих прав має бути відведено запобіганню правопорушення шляхом встановлення системи заходів, спрямованих на пропаганду правових знань і посилення відповідальності винних посадових осіб.

Крім викладених способів, у науці цивільного права були розроблені й нетипові способи захисту особистих прав: відшкодування заподіяної шкоди і самостійний захист своїх особистих прав, у випадках, передбачених законом.

Що стосується сьогодення, то ЦК у ст. 16 визначив загальні способи захисту цивільних прав.

Визнання права. Необхідність його використання виникає тоді, коли ще немає прямого порушення конкретного права особи, але існування у неї даного права заперечується іншою зацікавленою особою. Так, законодавець визнає таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції особистим немайновим правом людини і охороняє його від незаконних втручань (ст. 31 Конституції). Разом з тим опікун або піклувальник, надмірно витлумачивши свої правомочності, може вимагати перегляду всієї кореспонденції, в тому числі й особистої, своїх підопічних.

Застосування зазначеного способу здійснюється й у випадках, коли один з адресатів листа намагається опублікувати документацію, яка має особистий характер, без згоди на те іншої зацікавленої особи.

Відновлення становища, що існувало до порушення права, припинення дій, що порушують право. Саме припинення протиправних дій ще не спроможне повністю захистити право, оскільки результати цих дій не усунуті. З іншого боку, відновлення становища, що раніше існувало, без припинення протиправних дій практично нездійсненне. Це правильно, однак лише для такої ситуації, де протиправні дії тривають до постановления судового рішення. Якщо ж ці дії до зазначеного часу припинилися, суд ставить своїм завданням лише ліквідацію наслідків такої поведінки, тобто відновлення становища, що існувало до порушення права. При захисті права даним способом суд не встановлює наявність у потерпілої сторони відповід­ного права, наявність відповідного права не викликає сумніву в суду, не заперечує його існування і відповідач.

Даний спосіб захисту застосовується при посяганнях на такі особисті немайнові права, як честь, гідність. У цьому випадку способом відновлення становища, що існувало до порушення права, є спростування. Однак навряд чи можна погодитися з тим, що в разі, наприклад, розголошення адвокатської, банківської, медичної таємниці можна за допомогою даного способу захисту відновити становище, яке існувало до порушення права. І справа тут не у тому, яким повинен бути спосіб захисту, а скоріше у тому, що повністю відновити становище, яке існувало до порушення, взагалі неможливо, оскільки конфіденційна інформація вже піддана розголошенню. Тому тут потрібно вести мову про можливість тільки припинення дій, що порушують право. Припинення дій, що порушують право – найбільш результативний спосіб захисту таємниць особистого життя людини.

Примусове виконання обов'язку в натурі є одним із способів захисту суб'єктивних прав. Зазначений спосіб застосовується у тому випадку, коли на особу покладений певний обов'язок, але вона не виконала його, порушивши тим самим суб'єктивні права іншої сторони. Зобов'язання вважається виконаним у натурі тільки за умови виконання взятого на себе зобов'язання.

Даний спосіб захисту застосовується лише при захисті майнових прав. Він не може застосовуватися при захисті немайнових прав, оскільки можливість використання цього права обмежується лише випадками порушення права внаслідок невиконання уречевленого цивільно-правового зобов'язання.

Відшкодування моральної шкоди – один із способів захисту особистих прав. Законодавство України довго йшло до визнання факту: в результаті заподіяння шкоди особі неминуче виникають моральні переживання, страждання, змінюється звичайний спосіб життя, порушуються нормальні життєві зв'язки, розриваються стосунки з оточуючими людьми, настають інші негативні наслідки. Інакше кажучи, заподіюється моральна шкода. Поява у правовій системі як способу захисту суб'єктивних цивільних прав – компенсації моральної шкоди – обумовлюється прагненням держави створити умови для захисту прав людини, передусім тих, що мають особистий немайновий характер. Моральна шкода – це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що за­подіюються особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зміст моральної шкоди як «страждання» означає, що дії, які викликали ці «страждання», обов'язково повинні знайти своє відображення у свідомості потерпілого в формі негативних уявлень (фізичного страждання) і негативних представлень (моральних страждань). Іншими словами, моральна шкода – це моральні та фізичні страждання.

У кожному конкретному випадку негативні емоції, які переживає потерпілий, різні за силою, глибиною, тривалістю, зовнішніми проявами і наслідками. Поступово вони досягають такого кількісного і якісного стану, що тягнуть за собою зміни в різних сферах людської діяльності: втрату творчого натхнення, нервове захворювання, депресію, втрату або погіршення стосунків на роботі, вимушену зміну або обмеження у виборі професії, втрату звичного кола спілкування, втрату або погіршення стосунків у сім'ї тощо. Зазначені втрати і є моральною шкодою.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є найбільш суворим способом, що застосовується до правопорушника. Даний спосіб захисту застосовується до майнових прав, оскільки більшість зобов'язань майнового характеру забезпечуються неустойкою, а невиконання обов'язків, що випливають із зобов'язання, тягне за собою виникнення у потерпілої сторони збитків. Захист особистих немайнових прав не може забезпечуватися неустойкою, однак збитки внаслідок порушення немайнових прав мають бути відшкодовані. При розголошенні банківської таємниці контрагенти можуть розірвати укладені договори з особами, чия таємниця розголошена; при цьому особі заподіюється майнова шкода. Розголошення банківської таємниці може потягти за собою втрату потенційних контрагентів, що призведе до неможливості одержання того прибутку та тих доходів, які потерпілий міг би одержати у разі збереження в таємниці вказаної інформації. Тобто тут має йтися про необхідність відшкодувати потерпілій стороні упущеної вигоди.

Визнання правочину недійсним застосовується тоді, коли порушення або погроза порушення особистого права виникли з правочину. Метою визнання правочину недійсним є те, що правочин не породжує ніяких правових наслідків, тобто припинення його протиправної дії. Якщо є підстави для визнання правочину, що порушує особисті права, недійсним, він повинен визнаватися таким, що не тягне правових наслідків.

Даний спосіб має обмежену сферу використання, так як тільки незначна кількість особистих прав виникає з правочинів. Однак виходячи з того, що правочини можуть виступати в якості підстав виникнення особистих прав, законодавець встановив правило: правочини, що обмежують можливість особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки (в тому числі й немайнові), є недійсними (ст. 27 ЦК). Тому недійсними будуть визнаватися договори на проведення евтаназії, торгівлі органами й тканинами людини та ін.

Зміна і припинення правовідношення використовується як спосіб захисту у випадках укладення правочинів з приводу особистих благ. Він характеризується тим, що порушення особистих прав має своїм наслідком припинення (зміну) інших прав та обов'язків. Крім того, невиконання певною особою своїх обов'язків може бути підставою для припинення (зміни) правовідношення в цілому, елементом якого виступає даний обов'язок.

Так можливо припинити правовідношення між адвокатом та клієнтом, банківською установою та клієнтом у разі порушення адвокатської або банківської таємниці.

Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є способом захисту особистих прав і проявляється у можливості звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дії осіб публічного права або публічно-правових утворень. Поведінка даних осіб може бути як у вигляді незаконних активних дій, так і бездіяльності. Закріплюючи в законі цей спосіб як спосіб захисту особистих прав, держава робить особливий акцент на суб'єктному складі цього способу, підкреслюючи, що вся діяльність зазначених органів, посадових осіб повинна бути спрямована на захист прав та інтересів особи, це є одним із основних обов'язків цих суб'єктів.

Розглянувши загальні способи захисту цивільних прав, можна виділити способи захисту особистих немайнових прав:

– ті, які мають своєю метою припинити порушення або погрозу порушення особистого немайнового права, його невизнання або оспорюваність (визнання права, припинення дій, що порушують право, та ін.);

– ті, які мають своєю метою відновити порушене особисте немайнове право (відновлення становища, що існувало до порушення, спростування та ін.);

– і, які мають своєю метою компенсувати шкоду, пов'язану з порушенням чи погрозою порушення особистого немайнового права (відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди та ін.).

ЦК не обмежує можливість застосування тільки зазначених способів, тому окремі способи захисту можуть міститися в законодавчих актах або передбачатися договором.