25.4 Порука

Порука як особистий вид забезпечення виконання зобов'язання означає, що у разі порушення боржником зобов'язання, нею забезпеченого, майнові інтереси кредитора задовольняються поручителем. Встановлюється порука виключно в договірному порядку. Згідно зі ст. 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідальністю поручителя як у законодавстві, так і в юридичній літературі традиційно називається обов'язок поручителя за договором поруки. Що ж до змісту нього обов'язку, то, крім відшкодування збитків і сплати санкцій, поручитель зобов'язаний виконати грошове зобов'язання боржника. Таким чином, обов'язок поручителя за договором поруки має комплексний характер і містить: 1) обов'язок виконати грошове зобов'язання у разі його порушення боржником – сплатити суму основного боргу та проценти за користування чужими грошима; 2) сплатити проценти, викликані простроченням, неустойку, якщо вона була встановлена договором, та відшкодувати збитки, якщо їх зазнав кредитор у зв'язку з порушенням боржником грошового зобов'язання.

Встановлення поруки оформлюється договором про поруку, який укладається між кредитором за основним зобов'язанням і поручителем. Якщо договір поруки укладений як тристоронній договір між кредитором, боржником та поручителем, немає підстав визнавати його недійсним, коли всі істотні умови поруки в ньому викладені1, наприклад, коли договір поруки укладений як одна з умов основного договору, зокрема, договору позики.

Необхідність в укладенні договору (договір про надання послуг щодо поруки) між поручителем та боржником виникає, коли постає питання про оплату послуг поручителя: вимагати виплати певної винагороди за надану послугу поручитель має тільки тоді, коли про це є спеціальний правочин між поручителем і боржником.

Сторонами договору поруки можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи.

Від поруки слід відрізняти випадки забезпечення виконання зобов'язання заставою, коли заставодавцем виступає не боржник за основним зобов'язанням, а третя особа – майновий поручитель, яким теж може бути фізична або юридична особа. Незважаючи на схожість термінів – «поручитель» та «майновий поручитель» йдеться про самостійні й різні за своєю природою види забезпечення виконання зобов'язання, і тому до правовідносин застави, в яких бере участь майновий поручитель, положення про поруку не можуть застосовуватися. Останнє означає, що у разі забезпечення виконання зобов'язання порукою кредитор має право пред'явити до поручителя вимогу про виконання порушеного боржником зобов'язання та стягнення штрафних санкцій, викликаних цим порушенням. Враховуючи відсутність спеціальних приписів закону на такий випадок, поручитель відповідає всім своїм майном, на яке може звертатися стягнення. При цьому слід пам'ятати, що відповідальність поручителя всім своїм майном ще не гаранту є задоволення вимоги кредитора, оскільки такого майна може або не вистачити, або ж взагалі не існувати. Якщо ж виконання зобов'язання забезпечив майновий поручитель, то кредитор, у разі порушення зобов'язання боржником, має право звернути стягнення на певне майно майнового поручителя – предмет застави, реалізувавши своє право заставодержателя за договором застави. Як свідчить судова практика, терміни «поручитель» та «майновий поручитель» часто ви­користовуються один замість іншого, що призводить до помилок при розгляді справ щодо реалізації таких видів забезпечення виконання зобов'язань, як порука та застава1.

Договір поруки вважається укладеним, коли сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов (консенсуальний) і дотрималися письмової форми. Недодержання письмової форми робить договір нікчемним. За бажанням сторін договір про поруку може бути нотаріально посвідчений. Доцільність цього виявляється в разі необхідності пред'явлення вимог до поручителя. Так, якщо поручитель не виконає свій обов'язок перед кредитором добровільно, то постає питання про судовий примус, якого можна уникнути, якщо договір поруки був нотаріально посвідчений - стягнення відповідної суми буде здійснюватися на підставі виконавчого напису нотаріуса2.

За загальним правилом боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає можливість для кредитора заявляти свої вимоги як до боржника за основним зобов'язанням, так і до поручителя. Але договором поруки може бути встановлена і субсидіарна відповідальність поручителя перед кредитором (ч. 1 ст. 554 ЦК). У цьому випадку до пред'явлення вимоги поручителю кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника, і лише якщо останній відмовиться її задовольнити або кредитор не одержить у розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, він може пред'явити вимогу в повному обсязі до поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків (ч. 2 ст. 554 ЦК), тобто несе повну відповідальність за боржника. За домовленістю сторін обсяг відповідальності поручителя може бути зменшений, наприклад, поручителі при поруці за повернення банківського кредиту, як правило, обмежують свій обов'язок сплатою суми кредиту і процентами за ним, а можливі неустойки і збитки виключають.

Виконання одного й того ж зобов'язання може забезпечуватися як одним, так і кількома видами забезпечення виконання зобов'язань, наприклад порукою і заставою.

Поручитель має повідомити боржника про одержання вимоги від кредитора, а в разі подання позову до нього – подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Невиконання цього обов'язку надає боржникові право в разі пред'явлення до нього зворотної вимоги поручителем висувати проти нього всі заперечення, які б він мав проти кредитора ( борг погашено, не настали строки розрахунків тощо).