25.3 Завдаток

Ще одним видом забезпечення виконання зобов'язань, який є формою цивільно-правової відповідальності, виступає завдаток. Згідно з ч. 1 ст. 570 ЦК завдаток – це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Спираючись на дану дефініцію, за завдатком традиційно визнається платіжна, посвідчувальна й забезпечувальна функції. Але якщо забезпечувальну функцію він виконує завжди, то платіжну й посвідчувальну – за певних умов. Так, платіжна функція виконується завдатком лише в разі належного виконання сторонами зобов'язання. Він може бути виданий лише тією стороною за договором, на якій лежить обов'язок передати грошову суму або рухоме майно, і у разі виконання зобов'язання сторонами сума завдатку зараховується в рахунок належних з неї платежів.

Посвідчувальну функцію завдаток виконує у спорі між сторонами щодо того, чи було укладено договір, але при цьому мається на увазі укладення договору в усній формі, коли недодержання сторонами письмової форми, встановленої законом, не тягне за собою його недійсність. Саме в цьому разі укладення договору може доводитися передачею й одержанням завдатку, а його оформлення (за правилами сі. 547 ЦК) і виступатиме письмовим доказом, що доводитиме факт вчинення договору (ч.1 ст. 218 ЦК). Укладення ж договору, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, не може бути підтверджено передачею завдатку (статті 639, 640 ЦК).

Забезпечувальна функція завдатку полягає у стимулюванні сторін до належного виконання зобов'язання під загрозою втрати завдатку боржником або повернення завдатку та додаткової сплати суми у розмірі завдатку або його вартості кредитором.

Від завдатку слід відрізняти аванс – повний або частковий платіж за договором, що передається кредиторові в рахунок майбутніх платежів. Видача авансу підкоряється загальним правилам про виконання зобов'язання, а при невиконанні останнього він завжди підлягає поверненню. Сума авансу, яка залишилася у сторони, відповідальної за порушення зобов'язання, розцінюється як безпідставне збагачення. Враховуючи прагнення обігу до спрощення, законодавець припускає, що сторони виходять з більш простого і звичного (аванс), а не складного й незвичного (завдаток), і у ч. 2 ст. 570 ЦК встановлює презумпцію – будь-який платіж вважається авансом, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника пла­тежів, є завдатком.

Оскільки аванс не є забезпеченням, то сторона, яка його одержала, у разі невиконання нею своїх зобов'язань повинна лише повернути аванс, а не сплачувати його подвійну суму. Якщо ж відповідальною за невиконання зобов'язання буде сторона, яка передала аванс, вона має право вимагати його повернення.

Виступаючи формою цивільно-правової відповідальності, втрата завдатку, як і стягнення неустойки, можлива лише за наявності вини сторін у порушенні зобов'язання; не припиняє зобов'язання, забезпечене завдатком; не звільняє порушника від виконання зобов'язання.

За загальним правилом завдаток щодо збитків має заліковий характер, тобто збитки підлягають відшкодуванню з урахуванням суми (вартості) завдатку (ч. 2 ст. 571 ЦК). Однак у договорі сторони можуть передбачити, що у разі невиконання зобов'язання їх відповідальність буде обмежена лише сумою завдатку, і тоді права на відшкодування збитків, не покритих сумою завдатку, не виникає, оскільки зобов'язання припиняється.

Припинення зобов'язання переданням завдатку у вигляді відступного і відповідно обмеження відповідальності сумою завдатку залежить виключно від домовленості сторін, а оскільки кожен випадок надання відступного для кредитора неминуче означає програш або в сумі, або в часі, або в іншому інтересі, тому що змінюється форма задоволення, то кредитор навряд чи погодиться на зарахування завдатку як відступного, автоматично ж порушене зобов'язання втратою завдатку боржником або його поверненням і додатковою сплатою суми У розмірі завдатку або його вартості кредитором не припиняється.