Тема 26 припинення зобов’язань

26.1 Поняття та загальна характеристика припинення зобов'язань

Відносний характер зобов'язань свідчить про те, що їх існування обмежене певними часовими межами, а тому при настанні обставин, зумовлених змістом зобов'язань, діями їх учасників тощо, у конкретний момент часу дія зобов'язання припиняється. Юридичні факти, дії та події, що спричиняють припинення зобов'язань, отримали назву підстав припинення.

Отже, припиненням зобов'язання є погашення внаслідок дії правоприпиняючих юридичних фактів прав і обов'язків сторін, що становлять його зміст. Припинення зобов'язання має остаточний характер, тобто цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Настання юридично значущих обставин, що зумовлюють припинення зобов'язання, не пов'язується із динамікою відповідного зобов'язального правовідношення. Тобто певні юридичні дії та події тягнуть за собою припинення зобов'язання як виконаного частково, так і такого, виконання якого не відбулося взагалі. Припинення зобов'язання також не пов'язується із досягненням його мети. Зобов'язання може бути припинено не тільки при досягненні мети, а й тоді, коли цього не відбулося, і навіть тоді, коли визначена мета нездійсненна.

Перелік підстав припинення зобов'язань має універсальний характер, тобто поширюється на всі цивільно-правові зобов'язання, як договірні, так і недоговірні. Щодо договірних зобов'язань підстави причинения окремо не виділяються, тому до них застосовуються загальні правила про припинення зобов'язань, визначені у гл. 50 ЦК.

До переліку підстав припинення зобов'язання ЦК відносить:

належне виконання (ст. 599 ЦК);

передання відступного (ст. 600 ЦК);

зарахування (ст. 601 ЦК);

домовленість сторін, у тому числі новація (ст. 604 ЦК);

прощення боргу (ст. 605 ЦК);

поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК);

неможливість виконання (ст. 607 ЦК);

смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи (ст.ст. 608, 609 ЦК).

Внаслідок того, що наведений перелік не має вичерпного характеру, зобов'язання можуть припинятися і з інших підстав, передбачених договором або законом. Так, стосовно окремих видів договорів цивільне законодавство України передбачає додаткові підставі припинення відповідних зобов'язань. До них, зокрема, належить відмова страхувальника або страховика за договором страхування (ст. 997 ЦК), загибель майна, переданого в управління за договором управління майном (ст. 1044 ЦК), припинення права правовлодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом за договором комерційної концесії (ст. 1126 ЦК), визнання недієздатним, безвісно відсутнім, обмежено дієздатним учасника договору простого товариства за цим договором (ст. 1141 ЦК) та ін. Іноді закон пов'язує припинення зобов'язання зі спливом (пропущенням) певних строків.

Залежно від джерела встановлення підстави припинення договірних зобов'язань можуть бути визначені договором або законом, що у свою чергу виключає можливість їх визначення в інший спосіб, зокрема у нормативно-правових актах, що не мають сили закону. Усі підстави припинення можуть бути поділені на певні групи: такі, що залежать від волі осіб, тобто є діями (належне виконання, передання відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення боргу) або не залежать від неї (неможливість виконання, смерть фізичної особи); ті. що є правочинами (належне виконання, передання відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення боргу) та інші, котрі за своєю юридичною природою не є правочинами (поєднання боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи); ті що припиняють зобов'язання повністю (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи) або ж тільки в певній частині (часткове зарахування вимоги). Перелік підстав припинення зобов'язання дозволяє також виділити способи припинення, пов'язані з виконанням (належне виконання) або не пов'язані із ним (неможливість виконання), способи, що допустимі лише за домовленістю сторін (передача відступного, новація, прощення боргу), або ж способи, що припиняють зобов'язання, незалежно від такої домовленості (неможливість виконання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи).