Записи у робочому журналі

Наважка палива г

Маса бюкси з наважкою до сушіння (m₀) г

Маса бюкси з наважкою після сушіння (m₁) г

Маса бюкси з наважкою після сушіння (m₂) г

Маса бюкси з наважкою після сушіння (m₃) г

Вміст вологи у вугіллі %

Висновок

б) Визначення вмісту вологи за Діном та Старком.

Метод заснований на дистиляції суміші води, що міститься у пробі, та органічного розчинника, що не змішується з водою. У якості такого розчинника використовують бензол, толуол, ксилол та інші. Дистилят збирають в калібрований приймач та вимірюють об’єм відігнаної води, яка збирається на дні приймача, так як вона важча за органічний розчинник. Приймач відкалібрований на 10 мл, причому від 0 до 1 мл має ціну поділки 0,05 мл, а від 1 до 10 – 0,2 мл.

Цей метод дозволяє визначити вміст вологи у багатьох органічних речовинах (як твердих, так і рідких), нафтопродуктах, ефірних оліях. Він виконується швидше, ніж метод висушування у сушильній шафі. Цим методом користуються при аналізі речовин, що містять більше 10 – 15% вологи.

Реактиви: толуол або ксилол, нафта чи вугілля.

Хід визначення: В суху круглодонну колбу приладу Діна і Старка вміщують приблизно 50 г досліджуваної речовини. Доливають в колбу 100 мл толуолу або ксилолу та приєднують до колби холодильник та приймач-пастку. Колбу ставлять на колбонагрівач, нагрівають рідину до кипіння та кип’ятять до тих пір, поки водяний шар у приймачі-пастці не збільшуватиметься, а верхній шар розчинника у пастці зробиться прозорим, перегонку закінчують. Якщо на стінках приймача залишились краплини вологи, їх переносять до шару води скляною паличкою з одягненою на кінець гумовою трубкою. Потім вимірюють об’єм V води у приймачі.

Розрахунок: , де

W% - вміст води в досліджуваній речовині;

V – об’єм відігнаної води (мл);

Н – наважка речовини (г).

Дослід 2 . Методика визначення зольності

Зола — ще більш шкідливий баласт у паливі, ніж волога. Крім нерента­бельних витрат на транспортування, перевантаження і т. п., підвищена зольність вугілля ускладнює його ви­користання і як енергетичного палива, і як хімічної сировини. Мінеральні домішки при спалюванні палива змінюють свій початковий склад і властивості.

При використанні багатозольного коксу в доменному процесі зростає не тільки витрата самого коксу, а й флюсів, які йдуть на ошлакування золи, що значно знижує продуктивність доменних печей. Форми та джерела золи в твердих горючих копалинах дуже різноманітні. Зола, джерелом якої є сама материнська речовина рослин, з яких утворилося вугілля, хімічно зв'язана з вугіллям 'і називається конституційною золою. Зола, джерелом , якої є пил, пісок, глина, занесені у вугілля, називається наносною золою. Ці речовини разом утворюють золу, відому під назвою «внутрішня зола».

Зола, яка входить у вугілля у вигляді прошарків і включень різноманітних порід, а також зола, що по­трапила до вугілля в процесі його добування, називається зовнішньою золою. Стандартний метод визначення золи в твердому паливі полягає в озоленні наважки призначеного для аналізу палива і послідовному прожарюванні зольного залишку до сталої маси при 800 ± 25^о С для антрациту, бурого і кам'яного вугілля, при 850 ± 25° С для сланців. Застосування такої високої температури при аналізі сланців пояснюється вмістом у мінеральній частині їх значної кількості карбонатів, повне розкла­дання яких потребує більш високої температури.

У попередньо зважений на аналітичних терезах фар­форовий тигель або прямокутний човник беруть наважку палива від 1 до 2 г і ставлять її в нагріту до 250—300^о С муфельну піч, температуру якої протягом 1—1,5 год підвищують до 800 ± 25^о С або до 850 ± 25^о С. Зольний залишок, що утворився, прожарюють при тій же тем­пературі 1—2 год, після чого тигель або човник виймають з муфельної печі і охолоджують спочатку на повітрі, протягом 5 хв, а потім в ексикаторі до кімнатної темпера­тури. Охолоджений тигель або човник зважують на ана­літичних терезах. Щоб одержати надійніші результати, зольні залишки прожарюють (по 30 хв) доти поки різниця між двома послідовними зважуваннями не буде меншою 0,001 г. Зольність палива (%) обчислюють за формулою:

А^а =

де G₁— маса зольного залишку, г;

G — наважка пали­ва, г.

Перерахунок зольності на абсолютно сухе паливо А^с та робоче паливо А^р проводять за формулами:

А^с = А^{а ;} А^р = А^а

де W^a — вміст вологи в аналітичній пробі, яку дослі­джують, %;

W^р — вміст вологи в робочому паливі, %.

Розбіжність між результатами двох паралельних ви­значень не повинна перевищувати 0,2% для палива, золь­ність якого менша 12%; 0,3% для палива, яке має золь­ність від 12 до 25%; 0,5% для палива, зольність якого-вища 25%.