Записи в лабораторному журналі

- загальний об'єм 0,01 н. розчину перманганату ка­лію,

доданого до розчину, см³,

- об'єм 0,01 перманганату калію, витраченного на окислення

10 см3 0,01 н. розчину щавлевої кислоти, см³;

N - нормальність роз­чину перманганату калію;

Е - еквівалентна маса кис­ню, мг-екв.;

- об’єм досліджуваної води, взятої для визначення, см³.

С - перманганатна окислюваність води, мг/дм³.

5.2. Визначення дихроматної окислюваності води. Окислювачем при цьому визначенні є дихромат калію. Концентрацію його в розчині визначають за допомогою солі Мора . Знаючи концентрацію дихромату калію до і після реакції окислення, можна розрахувати, яка кількість його (в перерахунку на кисень) витрачена на окислення домішок води.

Для визначення дихроматної окислюваності води 10 см³ досліджуваної води вносять в конічну колбу на 200 см³, додають 5 см³ 0,5 н. розчину , 1 г (для зв’язування іонів хлору) і 0,4 г (каталізатор). Потім обережно додавляють 30 см³ концентрованої . Після двохвилинного контакту реактивів розчин охолоджують, додають 3 - 4 краплини 1%-ого розчину дифеніламіну в концентрованій , 5 см³ концентрованої фос­форної кислоти і титрують 0,25 н. розчином солі Мора.

Величину дихроматної окислюваності (мг/дм³) розраховують за формулою (1), де - об’єм роз­чину солі Мора, витрачений на титрування 5 см³ 0,25 н. розчину (в глухому досліді), см³; - об’єм розчину солі Мора, витрачений на титрування досліджу­ваної води, см³; N - нормальність солі Мора; - об’єм досліджуваної води, який взято для визначення; Е - еквівалентна маса кисню, мг-екв.

Записи в лабораторному журналі

- об’єм розчину солі Мора, витрачений на титрування досліджу­ваної води, см³;

- об’єм роз­чину солі Мора, витрачений на титрування 5 см³ 0,25 н. розчину (в глухому досліді), см³;

N - нормальність роз­чину солі Мора;

Е - еквівалентна маса кис­ню, мг-екв.;

- об’єм досліджуваної води, взятої для визначення, см³.

С - дихроматна окислюваність води, мг/дм³.

Дослід 6. Визначення рН води.

Активна реакція води, тобто ступінь її кислотності або лужності, характеризується кількісно концентрацією водневих іонів. При дисоціації води утворюються водневі та гідроксильні іони:

.

Запишемо константу дисоціації води:

.

Оскільки концентрація недисоційованих молекул во­ди значно більша, ніж концентрація дисоційованих мо­лекул, її можна вважати сталою величиною і ввести до константи:

Експериментально встановлено, що при 24°С = 10^-14моль/л.

У нейтральному середовищі [Н⁺] =[OH^-]=10^-7 моль/л. Концентрацію водневих іонів прийнято виражати за допомогою водневого показника рН, який являє собою обернений десятковий логарифм концентрації водневих іонів рН = . рН ней­тральних розчинів дорівнює 7, кислих- менше 7 і луж­них — більше 7. Активна реакція більшості природних вод знаходиться у межах 6,8—7,3. Однакова рН природ­них вод забезпечується наявністю в них буферної систе­ми, основою якоі є розчинені у воді вугільна кислота та гідрокарбонати:

Концентрація водневих іонів такої системи мало змі­нюється з розведенням, оскільки її рН визначається не концентрацією кислоти Ск та солі , а відношенням цих концентрацій:

Невеликі кількості кислот або лугів не змінюють рН води. Це пояснюється тим, що при наявності зайвої кіль­кості лугу частина іонів , утворених внаслідок ди­соціації вугільної кислоти, зв'язує іони у малодисоційовані молекули води. Зміщення рівноваги сприяє дисоціації нової кількості вугільної кислоти і створенню початкової концентрації іонів . Надлишок іонів зв'язується іонами у малодисоційовану , і концентрація іонів залишається незмінною.

Збереження приблизно однакової рН води необхідне для нормального протікання деяких процесів її очистки та використання у побутових і промислових потребах. Зміна рН води є сигналом про забруднення про­дуктами розпаду органічних речовин, стоками хіміч­них підприємств та іншими речовинами.

Визначення рН води проводять потенціометричним методом за допомогою рН-метра з скляним електродом.

Методика визначення. Перед початком вимірювання прилад вмикають у електричну мережу і прогрівають його протягом 20 хв. Електроди перед зануренням у роз-­ чин промивають дистильованою водою. Перевіряють правильність настройки рН-метра за допомогою стандартних буферних розчинів з відомим рН. Після цього присту-­ пають до визначення рН досліджуваного розчину. Вимірювання проводять спочатку по всій шкалі від —до +14. Визначивши грубо інтервал рН, переключають необхідний діапазон і визначають точне значен­ня рН.