Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Л.р.сир.в ХТ.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Контрольні питання

  1. Що являє собою нафта? Який її склад?

  2. Які елементи входять до складу нафти?

  3. Речовини яких класів входять до складу нафти?

  4. Як класифікують нафти за їх хімічними властивостями і складом?

  5. Як класифікують нафти за вмістом вуглеводнів і вмістом сірки?

  6. Наведіть приклади речовин, що входять до складу нафти.

  7. Які групи нафтопродуктів відомі вам?

  8. Як ведуть підготовку нафти до транспортування та її переробки?

  9. З якою метою проводять знесолення та зневоднення нафти? Як відбуваються ці процеси?

Лабораторна робота № 8 Тема: переробка нафти

Мета роботи. Ознайомлення із стандартними методами переробки нафти та нафтопродуктів.

Дослід 1. Перегонка нафти при атмосферному тиску

Разгонка нафти при атмосферному тиску проводиться на установках, які складаються з колби Вюрца, термометра, водяного холодильника, алонжа та колби- приймача чи вимірювального циліндра.

Колбу Вюрца ємністю 250 мл зважують, наливають в неї 100 мл зневодненої нафти і знову зважують. За різницею встановлюють кількість взятої для дослідження нафти. Потім для рівномірного кипіння в колбу кидають кілька шматочків пемзи, кипілок чи запаяних зверху капілярів. Колбу поміщають в пісочну баню і починають нагрів невеликим полум’ям пальника. Температуру, яку показує термометр при падінні першої краплі в приймач, відмічають як початок кипіння нафти. Перегонку ведуть так,щоб дистилят поступав в приймач із швидкістю 1-2 краплі в секунду. Границі температур кипіння фракцій в значній мірі умовні і можуть коливатися на кілька градусів в залежності від призначення продукту. Приблизні інтервали температур кипіння і склад основних фракцій, одержаних при перегонці нафти, наведені в таблиці 1.

Фракції збирають в попередньо зваженому приймачі. По закінчені перегонки зважують дистилат і після охолодження колби Вюрца зважують залишок – мазут. Розраховують втрати при розгонці, як різницю між вагою взятої нафти і одержаних продуктів (дистиляти, залишок), результати виражають у вагових відсотках.

Таблиця 1.

Температура кипіння та склад фракцій нафти

№ фракції

Назва продукту

Температура викіпання оС

Кількість вуглецевих атомів в молекулах вуглеводнів фракцій

1

Петролейний ефір

Від початку кипіння до 100оС

5 - 7

11

Легкий бензин

100 - 150

6 - 8

111

Лігроїн(важкий бензин)

150 - 200

8 - 14

1У

Керосин

200 - 300

12 - 18

У

Дизельне паливо

250 - 400

16 - 25

У1

Змащувальні мастила - оливи

Вище 300

20 - 70

Дослід 2. Перегонка нафти на установках з дефлегматором

Для більш повного розділення світлих фракцій (бензино-керосинових) одержаний дистилат піддають повторній перегонці з дефлегматором висотою близько 20 см і діаметром 1-1,5 см. В скляну круглодонну колбу з невеликим отвором(5-7см) (мал. 1),

Мал. 1

встановлену на піщаній бані чи електроплитці, заливають фракції бензину чи керосину.

В отвір колби вставляють дефлегматор , а в нього термометр так, щоб нижній кінець відводної трубки знаходився на одному рівні з верхнім краєм ртутної кульки. Відвідну трубку дефлегматора з’єднують з холодильником. Алонж опускають в приймач, який охолоджують холодною водою чи льодом. Суть дії дефлегматора в тому, що внаслідок охолодження ззовні повітрям частина парів суміші, яка перегоняється, конденсується. Сконденсовані пари – флегма стікають знову в колбу, збагачуючись висококиплячим компонентом, а пари, які летять далі, збагачені низькокиплячим компонентом. Ці пари більш летких компонентів проходять у відвідну трубку дефлегматора і через холодильник, конденсуючись в рідину, поступають в приймач.

Фракційна перегонка з колби з дефлегматором дає кращі результати, чим більша висота дефлегматора. Нагрів колби регулюють так, щоб перша крапля впала в приймач не пізніше 25 хвилин і не раніше 15 хвилин після початку нагріву. Швидкість перегонки повинна бути 10-15 крапель за 10 секунд. Кожну фракцію збирають в попередньо зважені приймачі.

При разгонці збирають такі стандартні фракції( в оС ):

1 фракція до 60 У фракція до 150 -175

11 фракція до 60-95 У1 фракція 175 – 200

111 « « « 95- 122 У11 «» « « 200 – 250

1У « « « 122-150 У111 « « 250 – 300

Після розгонки зважують приймачі з фракціями і розраховують вагу і відсоткоий склад фракцій.

Дослід 3. Перегонка нафти з водяною парою

Для того щоб дослідити більш високо киплячі фракції нафти, залишок, отриманий після відгонки фракцій до 300°С - мазут переганяють з водяною парою(мал. 2)

Мал.2

.

У залізний куб або колбу наливають 50 мл мазуту. Куб має трубку, що доходить майже до дна, для введення перегнаної пари, термометр для виміру температури в рідині і трубу для відводу масляних і водяних парів. Відвідну трубку приєднують до повітряного холодильника, з’єднаного, у свою чергу, з водяним холодильником. Обидва холодильники металеві.

Коли установка зібрана, мазут нагрівають і при 250°С вводять водяну пару, перегріту до 250-300°С. Кількість пари регулюють водяним конденсатом. Перегонку ведуть таким чином, щоб температура мазуту не піднімалася вище 360°. Фракцію збирають у конічні колби або мірні циліндри.

По закінченні перегонки фракціям дають відстоятися для розподілу води й олії і зважують. Вагу води визначають за поділками градуйованого циліндра. Потім дистиляти відокремлюють від води; якщо потрібно, фільтрують і аналізують.

Дослід 4. Виділення нормальних парафінових вуглеводнів із керосинових фракцій

Вуглеводні нормальної будови , починаючи з С10 дають досить стійкі кристалічні комплекси з карбамідом (сечовиною). Ця властивість має практичне застосування для аналізу нафтових фракцій і для звільнення фракцій від нормальних парафінів.

Якісна проба на присутність нормальних парафінів

Готують насичений розчин сечовини в метиловому спирті, який перегнаний

над їдким натром. На 100 мл метанолу потрібно 20 – 30 г сечовини. Надлишок сечовини відтитровують і розчин зберігають в склянці з корковою пробкою. В пробірку наливають 1 мл розчину сечовини, додають 2-3 краплі досліджуваного розчину і пробірку струшують. Білий кристалічний осад вказує на наявність нормальних парафінів.

Одночасно проводять холостий дослід.

Чуттєвість проби близько 0,3 % суміші нормальних парафінів.

Кількісне виділення нормальних парафінів

Для утворення комплексу включення потрібна різна кількість сечовини в залежності від молекулярної ваги вуглеводня. Співвідношення молей сечовини і алкану, яке необхідне для утворення комплекса включення, можна розрахувати за формулою:

Молі СО(N Н2)2 = 0,653n + 1,51 , де

n – середнє число атомів вуглецю в молекулі алкана.

На основі приведених даних і в залежності від температури кипіння фракції зважують необхідну кількість сечовини, приблизно рахуючи, що в гасі(керосині) міститься 15-20% нормальних парафінів. Для дезароматизованих керосинів вміст нормальних парафінів приймають рівним 25-40%. В широкогорлу склянку з притертою пробкою вміщують 70% від розрахованої кількості сечовини, приливають метанол в кількості 15-18%(вагових) від взятої сечовини, все добре перемішують скляною паличкою, після чого додають фракцію, із якої хочуть вилучити нормальні парафіни. Паличку обполіскують метанолом. Склянку струшують протягом 1 години. Якщо суміш густа і погано перемішується, суміш розбавляють ізооктаном. Після відстоювання 1 години відбирають із склянки кілька крапель рідкого продукту, фільтрують і перевіряють з допомогою якісної реакції на наявність нормальних парафнів. Якщо парафіни повністю ще не видалені і проба на них позитивна, то додають залишену 30 % кількість сечовини і відповідну кількість метанолу і продовжують струшувати. Якщо якісна проба негативна, утворений комплекс відфільтровують з відсмоктуванням на лійці Бюхнера. Осад переносять в склянку і промивають при перемішуванні скляною паличкою охолодженим до -5 -:- -10оС ізооктаном або н.-пентаном, ізопентаном,потім відфільтровують. В випадку не дезароматизованого керосину осад промивають до негативної реакції на наявність ароматичних вуглеводнів(формолітова реакція!). Відмитий і віджатий на лійці продукт переносять на фільтрувальний папір і сушать, після чого кристали переносять в ділильну лійку і розкладають дистильованою водою, яку беруть 3-4 об’єма по відношенню до об’єму осаду. При роботі з фракціями, які киплять вище 250 о, краще брати воду при 40о. Комплекс розкладається. Сечовина легко розчиняється у воді, а парафінові вуглеводні спливають, і їх екстрагують ефіром. Одержаний розчин сушать прокаленим хлористим кальцієм, ефір відгоняють, а залишок, який складається із нормальних парафінів , зважують. Фільтрат, від якого відгоняють ізооктан, являє собою суміш нафтенів і розгалуджених парафінів. Формолітова реакція

Дослід 5. Каталітичне окиснення вуглеводнів

а) Окиснення парафіну.

У велику пробірку вміщують 3 - 4 г парафіну і приблизно півпробірки каталізатора(глину замішують з розчином перманганата калію, прокалюють її на азбестовій сітці. Прожарену глину подрібнюють до розміру горошка.). Потім закривають пробкою з двома отворами. В одному з них проходить трубка, з’єднана з гумовою грушою, а в іншому – газовідвідна трубка, яка опущена в пробірку для збору продуктів окиснення парафіну.

Спочатку розплавляють парафін на спиртовці чи газовому пальнику. Потім сильно прокаляють каталізатор і грушою енергійно продувають повітря. Слідкуйте за тим, щоб парафін весь час був розплавленим і безперервно випаровувся.

Пари парафіну, змішані з киснем повітря, проходять над каталізатором і окиснюються. Реакція ця екзотермічна, але для початку потребує лише слабкого нагріву на спиртовці. Через кілька хвилин в пробірці-приймачі збирається жовтувата рідина, яка поступово застигає на повітрі.

В одержаних продуктах можна відкрити альдегіди і кислоти. Кінчиком скляної трубки або палички перенести на вологий синій лакмусовий папір або розчин лакмусу трішки одержаного продукта – забарвлення індикатора змінюється(червоніє). Альдегіди можна виявити пробою з фуксинсірчаної кислоти(з’являєтья фіолетове забарвлення) або гідроксидом міді (рідина забарвлюється в жовтуватий чи цегельно-червоний колір при нагріванні . При охолоджені продукти відновлення гідроксиду міді(11) адсорбуються окисненим парафіном і застигають у верхній частині розчину.

Ненасиченість одержаного продукта можна виявити розчином перманганату калію або бромною водою.

б) Окиснення гасу.

Аналогічним способом можна окиснити гас. Продукти окиснення гасу поглинають водою в пробірці-приймачі. Карбонові кислоти( з допомогою індикатора) можна виявити тільки при сильному нагріві каталізатора. Одночасно, хоча і в незначній кількості, утворюються альдегіди, які виявляють фуксинсірчаною кислотою при струшуванні з продуктом окиснення гасу.

Висновки