4. Сучасна концепція енерговиробничих циклів.

Ускладнення територіальної структури господарства потребувало подальшого розвитку теорії економічного районування. Ключовим поняттям у цій теорії було поняття енерговиробничого циклу. М. М. Колосовському належить перше наукове визначення ЕВЦ. Аналізуючи зв’язки виробництв у середині ТВК за «вертикалюю» і за «горизонталлю», він зробив висновок (виснував), що для господарювання «стійкий не лише вихідний (провідний) виробничий процес (наприклад, вугільно-металургійний), а й широка сфера виробничих групувань довкола основного процесу». Таку «типову, існуючу сукупність виробничих процесів, що виникають взаємозумовлено (співпідпорядковано) довкола основного процесу для даного різновиду енергії й сировини», він запропонував назвати енерговиробничим циклом. Таким чином, під ЕВЦ розумілась «уся сукупність виробничих процесів, що розгортаються в економічному районі на основі сполучення да­ного виду енергії і сировини, від первинних форм — видобуван­ня і облагородження сировини, до отримання всіх видів готової продукції, які можливо отримати на місці, виходячи з вимог наб­лиження виробництва до джерел сировини і вимог комплексного використання всіх компонентів сировини і енергетичних ресурсів даного типу».

Це визначення відбиває найважливіші властивості циклів:

• Співпорядкованість підприємств, їхнє базування на одному, певному провідному різновиді сировини або енергії;

• Територіальну стійкість сукупності;

• Типовість для різних районів, що мають схожі природні та економічні передумови розвитку

М. М. Колосовський вирізнив вісім стійко повто­рюваних сукупностей виробничих процесів, що є основою для виокремлення великих економічних районів і економічних підра­йонів: 1) пірометалургійний цикл чорних металів; 2) пірометалургійний цикл кольорових металів; 3) нафтоекономічний цикл; 4) гід­роенергетичний цикл; 5) сукупність циклів переробної індустрії; 6) лісо-енергетичний цикл; 7) індустріально-аграрний цикл; 8) гід­ромеліоративний цикл. Поєднання циклів та їх сировинних і енер­гетичних баз на даній території утворює територіально-вироб­ниче ядро економічного району¹.

У подальшому теорію ЕВЦ розвивали Ю. Саушкін і А. Хрущов. Сучасна система ЕВЦ включає 18 циклів

Суть теорії ресурсних циклів – у дослідженні всіх стадій видобутку природних ресурсів, їх переробки, використання і знищення відпрацьованої продукції та відходів.

1. Колосовский Н. Н. Теория экономического районирования. — М.: Мысль, 1969. — С. 262—264.

Тема: Вітчизняні теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки

Мета: розкрити зміст понять «економічне районування», «економічний район», «територіально-виробничий комплекс», «міжгалузевий комплекс», «енерго-виробничий цикл»; засвоїти напрями та центри дослідження РПС і РЕ радянського періоду; вивчити вітчизняні концепції РПС і РЕ, усвідомити їх економічну значущість

Теоретичні питання.

1. Основні напрями, центри та проблеми досліджень розміщення продуктивних сил та регіональної економіки.

2. Концепція економічного районування.

3. Концепція територіально-виробничих (ТВК) і міжгалузевих комплексів (МГК).

4. Концепція енерго-виробничих циклів

Література:

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география. Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.

2. Голиков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економічної і соціальної географії. – К.: Либідь, 1996. – 320 с.

3. Дорогунцов С. І., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. – К.: «Стафед-2», 2001.-144 с.

4. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. – 98 с.

5. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К.: ЄУФІМБ, 2001.

6. Іщук С. І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва: Навч. посібник для студ. екон. та географ. спец. вищ. навч. закл. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2002. – 260 с.

7. Максаковский В. П. Общая экономическая и социальная география. Курс лекций. В двух частях. Часть 1. / В. П. Максаковский. – М.:ВЛАДОС, 2009.- 367 с.

8. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії.- К.: Вища школа, 1996.-231 с.

9. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник. В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлик, В. Ф. Семенов та ін.; за ред. В. В. Ковалевського та О. Л. Михайлюк. – К.:Либідь, 1996. – 368 с.

10. Розміщення продуктивних сил: Навч. метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін.. – К.:КНЕУ, 2000.

11. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник /С. І. Дорогунцов, Т. А. Заєць, Ю. І. Пітюренко та ін.; За заг. ред.. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С. І. Дорогунцова. – К.: КНЕУ, 2005. – 988 с.

12. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Є. П. Качан, Т. Є Царик, Д. В. Ткач та ін.; За ред.. Є. П. Качана.- К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2005. – 704 с.

13. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – 560 с.

14. Экономическая и социальная география: Основы науки: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – М.: ВЛАДОС, 2004. – 400 с.

15. Экономическая география СССР. Часть Ы. Изд. 2-е /Под ред. А. Т. Хрущева, И. В. Никольского.– Изд-во Моск. Ун-та, 1985. -296 с.- С.167-178.