Хід заняття.

Завдання 1. Назвіть основні напрями, центри та проблеми досліджень розміщення продуктивних сил та регіональної економіки у вітчизняній науці. При цьому розкрийте зміст понять «закономірності», «принципи», «чинники».

Завдання 2. Розкрийте зміст понять «економічне районування» і «економічний район». Виділіть види галузевого і інтегрального районування Прослідкуйте розвиток теорії і практики економічного районування. Вкажіть праці відомих науковців і наведіть їх схеми районування Росії, частиною якої була Україна. Матеріал подайте у табличній формі. Наведіть принципи і фактори районоутворення. Яке значення плану ГОЕРЛО і робіт Держплану в розвитку теорії і практики економічного районування?

Завдання 3. Розкрийте зміст поняття «територіально-виробничий комплекс» (ТВК). Виділіть основні ознаки ТВК та групи факторів їх формування. Вкажіть основні типи ТВК. Наведіть приклади ТВК Росії та України

Завдання 4. Розкрийте зміст поняття «портово-промисловий комплекс» (ППТК). На прикладі України охарактеризуйте види та особливості формування ППТК.

Завдання 5. Розкрийте зміст поняття «енерговиробничий цикл» (ЕВЦ). Кому з відомих науковців належить розробка теорії і практики ЕВЦ. Які ЕВЦ були виділені М. М. Колосовським? Які нові виникли ЕВЦ? Яким структурним змінам піддались раніше зазначені?

Тема 4. Розвиток і розміщення продуктивних сил в умовах глобалізації та регіоналізації світового економічного простору План.

1. Суть і джерела глобалізації.

2. Роль глобалітетів у процесах глобалізації: ТНК, великих міст і мегаполісів, міжнародних організацій, офшорних зон тщо.

3. Суть регіоналізації та роль у ній інтернаціоналізації про­дуктивних сил, всесвітньої інфраструктури, міжнарод­ного поділу праці.

4. Тенденції розвитку і розміщення продуктивних сил в умовах глобалізації та регіоналізації світового економічного простору.

1. Усвідомлення того, що людство вступило в епоху глобалізму і стоїть перед принципово новими для себе проблемами, почалося на рубежі 1960-х pp. з відомих доповідей Римського клубу і було продовжено в 1970-ті pp. екологами в руслі праць зі сталого роз­витку. Термін «глобалізація» ввів у науковий обіг Т. Левіт у стат­ті «Гарвард бізнес рев'ю» у 1983 р. Етимологічно термін «глоба­лізація» пов'язаний з латинським словом globus, тобто Земля, Земна куля і означає планетарний характер тих чи інших процесів.

Глобалізація – це процес інтернаціоналізації і інтеграції світової спільноти; процес формування і розвитку загальносвітового фінансово–економічного, політичного, соціально–культурного, інформаційно–комунікаційного простору, перетворення всієї світової спільноти в єдиний суспільний організм, з’єднаний не лише МГПП, але й гігантськими світовими виробничо–збутовими структурами, глобальною фінансовою системою і планетарною інформаційною мережею. (Максаковський В. П., ч. 1 с.84) Глобалізація світу відображає якісно новий стан просторових взаємозв’язків в політиці, економіці, екології, культурі, ідеології і т.д. Зародившись переважно в сфері торгівельно-фінансових відносин як результат революції в галузі інформаційних засобів зв’язку, нині вона проникає в інші галузі соціального буття. Глобалізація породжує глобалізм.

Глобалізм - це вища стадія інтернаціоналізації і інтеграції світової економіки. Г. – це система абсолютної економічної і політичної влади нових глобальних монополістичних корпорацій, які вийшли з-під контролю націй-держав свого походження і базування, маневрують фінансовим капіталом і посилюють експлуатацію багатьох країн і регіонів.

Змі­стом глобалізації є різнорідні за походженням, сферами прояву, механізмами і наслідками процеси, що дозволяє розглядати гло­балізацію як якісно самостійну, складну систему явищ і відносин, цілісну в її системності, але внутрішньо суперечливу. У літературі вказується на кілька зримих джерел тих процесів, які в сукупнос­ті утворюють явище глобалізації. Це:

• негативні екологічні та інші наслідки господарювання лю­дини на планеті, що досягли в другій половині XX ст. масштабів, які небезпечні не тільки тим, що вичерпуються невідновні при­родні ресурси, а й мутаціями всієї біосфери Землі, включаючи людину, наслідки яких важко прогнозувати;

• створення і розвиток глобальної інформаційно–комунікаційної системи, інфраструктури і відносин, що призвели до високого ступеня соціальної взаємозв'язаності і взаємозалежності світу. Стискання часу і простору завдяки розвитку нових засобів транспорту і зв'язку веде до того, що відстань уже не має значення, вона стала соціальним продуктом. Звичайні пристрої — мобільний телефон, факс, портативний комп'ютер, плеєр, кредитна карта — дозволяють людині брати участь у соціальному житті на відстані;

• вихід на міжнародну арену глобалітетів, під якими розумі­ють суб'єктів світової економіки і політики (транснаціональні корпорації, держави, міжурядові організації), поєднання інтересів, здатностей і можливостей яких потребує від них і дозволяє їм дія­ти глобально в одній або кількох сферах життєдіяльності. Отже, глобалітети – головні рушії глобалізації, особливо ТНК;

• політика лібералізації торгових і фінансових потоків, яку проводять як національні господарства, так і глобальні монополії

Каталізатором усього процесу глобалізації, за висловом М.С. Мироненка, є економічна глобалізація. Глобалізація економіки — це процес втягування світового го­сподарства, яке розуміється як сукупність національних госпо­дарств, пов'язаних між собою системою міжнародного поділу праці, економічних і політичних відносин, в ринок і тісне переп­летення їх економік. Така глобалізація означає вже не просто поглиблення МГПП, зближення чи навіть інтеграцію національних економік, а перетворення їх у єдине світове господарство, єдиний світовий ринок. Вона здійснюється на макроекономічному рівні, що означає загальне прагнення країн і окремих районів до економічної активності за межами своїх кордонів. Ознаки таких прагнень: лібералізація, роздержавлення і приватизація, зняття торгових та інвестиційних бар'єрів, створення зон вільного під­приємництва тощо. На мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміється розширення діяльності підприємств за межами внут­рішнього ринку. Міжкраїнові інтеграційні процеси ведуть до зменшення нерівномірності розподілу доходів між різними гру­пами країн світової спільноти.

Економічна глобалізація зародилася у 80–х роках ХХ ст.. і також розвивається за різними напрямами:

1. Це фінансова глобалізація. Панування фінансового капіталу, який образно кажучи, підм’яв під себе інші сфери економіки – це чи не найважливішою особливістю сучасного світового господарства. достатньо сказати, що в наші дні циркуляція капіталів досягла фантастичних масштабів (Якщо у 1987 році денний обсяг операцій на світовому фінансовому ринку досягнув 600 млрд. долл, то на початку ХХІ ст.. він перевищив 2 трлн. долл. (однорічний зовнішньоторговельний оборот США)).

Водночас серйозні зміни відбулися у структурі і в географії фінансових потоків. Якщо раніше переважав міжнародний рух капіталів у формі займу, кредитів, торгівлі цінними паперами, то нині особливого значення набули прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в матеріальне і нематеріальне виробництво. В результаті ПІІ стали головною формою фінансової глобалізації. Загальний обсяг накопичених за кордоном ПІІ нині перевищує 9 трлн. долл., що приблизно відповідає сумарному ВВП Японії, Німеччини і Великобританії. ТНК нині контролюють 9/10 всіх ПІІ, чим і пояснюється теза, що світова фінансова система є головним рушієм глобалізації.

2. Це зовнішньоторговельна глобалізація. Вона означає, що міжнародна торгівля, починаючи з середини ХХ ст.. також перетворилася на одну з найдинамічніших сфер світового господарства. За темпами росту вона значно випереджає виробництво. Так, починаючи з 1950 року світовий зовнішньоторговельний оборот, про який судять за розмірами експорту, збільшився у 195 разів!

3. Це виробнича глобалізація, під якою розуміється встановлення стійких виробничих зв’язків між підприємствами різних країн.оцес виробництва У результаті встановлення таких зв’язків процес виробництва в тій чи іншій країні стає частиною світового виробничого процесу і виникають ті ж самі міжнародні виробничі комплекси – основа ТНК.

Так, на 260 підприємствах концерну «Дженерал Моторс», розташованих в різних частинах світу, зайнято 650 тис.осіб і в т.ч. 150 тис. за межами США. Річний дохід компанії складає майже 200млрд. долл., з яких 1/3 доводиться на зарубіжні країни. На заводах концерну «Форд Мотор» у всьому світі працює більше 370 тис. осіб, концерну «Сіменс» – 380 тис. і т. д.

Розвитку глобалізації сприяли три основні економіко-технологічні про­цеси. По-перше, стався перехід передових країн до інформацій­ного технологічного укладу. По-друге, чітко виокремився в само­стійний і незалежний від національних держав транснаціональ­ний капітал. По-третє, виникли принципово нові технології, на­самперед інформаційні, комп'ютерні, мережеві (сітьові).

Вивченням процесів глобалізаці займається глобалістика – з лат. “ globe” означає куля, а “ global” – всезагальний, що відноситься до всієї земної кулі. Термін Г. ввійшов науковий обіг на межі 60-70-х рр. з виходом в світ перших доповідей “Римського клубу”і трактується як учення про глобальні проблеми людства. Г. - це самостійна суспільна наука, яка вивчає світ як цілісну динамічну систему; це наука про загальні планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації, глобалізації його політичної, економічної і соціальної організації як єдиного цілого; наука про світознання. Її об’єктом дослідження є глобалізм і глобалізація, а предметом – пошук і розкриття закономірностей і заковів глобального розвитку. Розвиток Г. став можливим завдяки тому, що людство, як “геологічна сила” (за В. І. Вернадським) стало єдиним всепланетним утворенням на відміну від минулих періодів, коли окремі народи і племена були роз’єднані. Г. має політичний, певною мірою прикладний аспект.

Геоглобалістика – напрям розвитку географічної науки, який виник у 80-х рр. ХХ ст. Об’єктом його дослідження є небезпечні глобальні тенденції і глобальні проблеми розвитку людства та пошуку шляхів їх подолання; Г. – це просторова інтерпретація глобальних проблем.

Глобальна географія – це новий напрям суспільної географічної науки, який вивчає просторовий прояв загальнопланетарних процесів і явищ. Зміст глобальної географії охоплює питання освоєння людиною планети, географічні аспекти розвитку матеріального виробництва і невиробничої сфери, просторві прояви ін. планетарних процесів. Предмет Г.г. – вся Земля в її різноманітності, процеси, що мають глобальний характер, проблеми, які набули масштабів і значення глобальних. Глобальна географія – це значною мірою “географічна глобалістика” (Глабкий Ю. Н. Глобалистика: сущность и географическая интерпретация. Изв. Русск. ГО. Т 125. Вип. 2, 1993. – Спб. “Наука”. С 43-52.

Глобальне країнознавство – напрям географічної науки, який вивчає окремі країни в системі глобальних проблем людства (Л. В. Сірягін, М. С. Мироненко)

Глобальні проблеми – проблеми, які виникають як результат об’єктивного розвитку суспільства, створюють загрозу всьому людству для його сьогодення і майбуття і для свого вирішення потребують спільних зусиль усієї світової спільноти. До Г.п. відносять природні, природно-антропогенні, антропогенні, психологічні, аутоекологічні (що охоплюють біологічну суть людини), які або створюють реальну загрозу існування цивілізації, або ж є лімітуючими чинниками її сучасного економічного, екологічного, соціального і духовного розвитку.

Глобальна енергосировинна проблема – пов’язана з неналежним забезпеченням людства паливом та сировиною. Проявилась в 70-х рр. ХХ ст., коли спалахнула енергетична й сировинна криза, які зачіпили світову економіку. Формування пояснюється швидким, воістину “вибуховим” ростом споживання мінерального палива і сировини і їх вилучення з надр Землі. Достатньо констатувати, що лише з початку і до середини 80-х років ХХ ст. в світі було видобуто і спожито більше палива і сировини, ніж за всю історію ллюдства.

Глобальне прогнозування – це аналіз сучасних та особливостей майбутніх тенденцій розвитку суспільства у формі глобального моделювання і виражається через побудову математичних моделей складних багатофакторних процесів світового розвитку.