Тема 6. Економічне районування та територіальна структура народного господарства План.

1. Сутність економічного району та об'єктивний характер його формування.

2. Основні районоутворюючі чинники.

3. Принципи і критерії виділення великих економіч­них районів.

4. Ієрархія економічних районів, їх основні типи.

5. Мережа економічних районів України.

6. Практичне значення економічного районування.

1. Сутність економічного району та об'єктивний характер його формування

У загальному розумінні район визначається як поняття, яке широко використовується в різних галузях знання і означає тери­торію, що вирізняється своїми специфічними особливостями - природними, історичними, соціально-економічними та іншими. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що район — це певна об'єктивна реальність.

Деякі вчені західних країн віддають перевагу у формуванні економічних районів природному чиннику — однорідності при­роди. Інші вчені вважають, що природний чинник є дуже важли­вим для формування економічних районів, але не вирішальним. Однорідні за природними умовами райони можуть збігатися і не збігатися з економічними районами.

У реальній дійсності виникнення і розвиток економічних ра­йонів пов'язані зі способом виробництва, рівнем розвитку і особ­ливостями розміщення продуктивних сил. Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайон­ної кооперації.

У докапіталістичних формаціях, коли територіальний поділ праці ще не набув певного розвитку, не було і об'єктивних умов для формування економічних районів. Виникнення і формування їх відбулося в умовах розвинутого товарного виробництва і по­дальшого розвитку суспільного територіального поділу праці.

Значного розвитку набула теорія і методологія економічного районування у постсоціалістичних країнах, насамперед, у працях учених колишнього Радянського Союзу, що було зумовлено роз­витком планової господарської системи.

Вагомий внесок у розроблення наукових засад економічного районування зробили такі радянські економіко-географи і еконо­місти, як М. М. Баранський, М. М. Колосовський, П. М. Алампієв, Я. Г. Фейгін, Л. Я. Зіман та ін.

У розробленні проблеми економічного районування колиш­нього Радянського Союзу особлива увага приділялась визначенню сутності поняття економічного району. Серед низки визначень найбільш вдалим є трактування П. М. Алампієва.

За визначенням П. М. Алампієва, економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господарст­ва країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно пов'язана з іншими частинами су­спільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення по­няття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: те­риторіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комп­лексність, тісні внутрішньорайонні і міжрайонні економічні зв'язки, особливість економіко-географічного положення.

Але кожний з виділених районів відразу набуває специфічної якості - свого місцеположення, тобто свого розташування відносно інших районів. У цьому полягає головна відмінність району (як одиниці територіальної систематики) від будь-яких інших таксонів - типів, видів, класів та ін., що виділяються незалежно до місця розташування відповідних об'єктів.

В.А. Поповкін (1993 р.) дав таке визначення: економічний район - це територіальна частина господарства країни, якій органічно притаманна географічна цілісність та єкономічна спільність. Ним обгрунтована дворівнева схема економічного районування країни, що включає п'ять макроекономічних районів та десять мезорайонів.

Економічний район – це не просто теоретична, а може й "паперова" конструкція, а засіб управління господарством у територіальному розрізі, основа розробки й реалізації державної регіональної політики. Економічний район, з одного боку, - об'єкт державного управління, основна складова частина регіональної політики. З другого боку, це певна територіальна природно-господарська цілісність, що має свою специфіку – історичну, природну, соціальну, еконо­мічну, а також свій потенціал та умови розвитку. I цей другий аспект становить основу регіонального підходу, регіонального управління, організаційного поєднання державного управління з місцевим самоврядуванням. Зі сказаного вище можна зробити таке узагальнення: великі економічні райони — це територіальні спеціалізовані частини господарства країни, взаємозв'язані між собою постій­ним обміном виробленої в них продукції та іншими економічни­ми відносинами.

Економічний район — це форма територіальної організації господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і форму­вання районних територіальних виробничих комплексів.