Тема 2. Теорії і концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Зарубіжні теорії і концепції План.

1. Концепції факторів розвитку і розміщення.

2. «Штандортні» моделі розміщення виробництва.

3. Науково-технічні теорії і концепції просторової організації економіки.

Формування теоретичних положень науки «РПС і РЕ» нерозривно пов`язане з розвитком економічної і географічної науки, зокрема економічної теорії та економічної географії. У надрах саме цих наук були сформульовані основні ідеї, теорії, концепції, гіпотези, моделі розвитку і розміщення продуктивних сил і регіональної економіки.

1. Теорії факторів розвитку і розміщення продуктивних сил

Біля витоків науки про розміщення продуктивних сил і регіо­нальної економіки стояли класики економічної теорії А. Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823). А. Сміт у праці «Дослідження про природу і чинники багатства народу» (1776) вивчав природу грошей, теорію вартості, природну (натуральну) і ринкову ціну товарів, теорію витрат виробництва і дійшов висновку про вигідність товарообміну між країнами, кожна з яких спеціалізується на виробництві певних товарів залежно від тих природних і людських ресурсів, господарських традицій, які у ній переважають. Міжнародний поділ праці, вважав А. Сміт, доцільно здійс­нювати з урахуванням тих абсолютних переваг, які має та чи інша країна (маємо на увазі регіон). Кожна країна (регіон) по­винна спеціалізуватися на виробництві й продажу того товару, щодо якого вона має абсолютну перевагу. Якщо країна скон­центрує свої ресурси на виробництві тільки таких товарів і відмовиться від виробництва тих товарів, щодо яких вона не має абсолютних переваг, то це призведе до збільшення обся­гів виробництва й споживання товарів у країнах, що співпра­цюють.

Абсолютні переваги, як довів Д. Рікардо, - це лише окремий випадок загального принципу поділу праці. Го­ловне — не абсолютні, а відносні (порівняльні) переваги. Навіть країни (регіони), які мають більш високі виробничі вит­рати по всіх товарах, можуть виграти від спеціалізації і обміну завдяки «грі» на різниці витрат. У праці «Початки політичної економії і оподаткування» (1817) він довів, що: 1) виграш при обміні отриму­ється не через абсолютну перевагу, а тому що співвідношення витрат у різних регіонах різні; 2) виробництво і споживання всіх товарів може бути збільшено, якщо регіони спеціалізува­тимуться на виробництві і торгівлі тими товарами, щодо яких вони мають порівняльні переваги.

Відповідно до цих теорій кожний регіон або територія повинні спеціалізуватися на виробництві тих продуктів, які вони мають можливість виробляти більш ефективно, ніж інші, і вивозити ці товари, одночасно ввозячи ті товари, які вони здатні виробляти, але менш ефективно, ніж інші.

У 20 – 30-х роках ХХ ст. шведські науковці Е. Хекшер і Б. Олін удосконалили теорію Сміта-Рікардо, ввівши в аналіз співвідношення основних взаємозамінних факторів виробництва – праці, капіталу, землі і розробили такі нові положення:

• Країни повинні вивозити продукцію інтенсивного використання надлишкових (відносно недефіцитних) факторів виробництва і ввозити продукцію інтенсивного використання дефіцитних для них факторів;

• У міжнародній торгівлі за відповідних умов спостерігається тенденція вирівнювання «факторних цін». У розвиток ідеї вирівнювання «факторних цін» значний внесок пізніше зробили Ф. Столпер і П. Самуельсон, довівши теорему вирівнювання ціни факторів;

• Вивіз і ввіз товарів можуть замінюватись переміщенням факторів виробництва.

У 50-70-ті роки ХХ ст. американський учений В. Леонтьєв скоригував допуски теорії Хекшера – Оліна. Він визначив, що для вибору раціональної структури вивозу і ввозу товарів крім прямих витрат у сфері виробництва потрібно враховувати побічні витрати, що припадають на сировину і матеріали. Методом міжгалузевого балансу він розробив модель «витрати-випуск», яка відображає рівновагу між наявністю ресурсів та їх використанням [РПС і РЕ, 2005, с.10.]

До факторних концепцій відносять розробки інженера транспорту В. Лаунхарда. Наприкінці ХІХ ст. він вивчав вплив на розміщення підприємств транспортного чинника і дійшов висновку, що місце розміщення виробництва має забезпечувати мінімізацію транспортних витрат на доставку сировини, допоміжних матеріалів і готової продукції.

Економіст А. Лоріа визначив важливість урахування при розміщенні окремих підприємств наявності робочої сили. Він вважав, що працемісткі галузі промисловості треба розміщувати в аграрних районах з високою густотою населення, якому потрібний для виживання додатковий дохід [Там же, с.11.].

В основі факторних теорій є економічна доцільність і важливість географічного (територіального) поділу праці, як базової категорії теорії розміщення господарства. Тому вчення про фактори (чинники) розвитку і розміщення господарства є основою науки про РПС і РЕ.