Тема 5. Фактори розміщення продуктивних сил План.

1. Суть і класифікація факторів розміщення ПС.

2. Природні фактори.

3. Соціально-демографічні фактори.

4. Економічні фактори

1. У теорії розміщення продуктивних сил «фактор розміщення» є одним з центральних понять. Навіть можна сказати, що будь-який аналіз розміщення виробництва або населення — це, насамперед, факторний аналіз. Лише уважно вивчивши фактори розміщення, можна робити об­ґрунтовані висновки про його ефективність. Попри важли­вість поняття «фактор розміщення», однозначного тракту­вання цього терміна нема. Саме слово «фактор» (від ла­тинського fасіог — той, хто робить; виробник) означає причину, рушій якогось процесу або явища. Але стосовно розміщення продуктивних сил це не повністю розкриває зміст поняття.

Під факторами розуміється сукупність аргументів (причин), які зумовлюють особливості розвитку певних економічних процесів у конкретному регіоні. Фактори визначають кількісні та якісні характеристики видів господарської діяльності, впливають на обсяги і напрями економічної діяльності, на визначення соціальних пріоритетів. Вони є практичним інструментом вирішен­ня економічних завдань. Об'єктивна і всебічна оцінка дії факторів (чинни­ків) у кожному регіоні визначає специфіку функціонування його еко­номічної системи.

У першому наближенні можна вважати факторами деякі умови, що впливають на розміщення продуктивних сил. Проте передумови розміщення також є певними умовами, одначе передумови й фактори — не одне й те саме. Якщо передумови — це загальні умови, що визначають можли­вість або неможливість розміщення виробництва й населен­ня хоча б на мінімально ефективному рівні, то фактори — це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення.

Передумови й фактори не завжди розмежовуються. На­приклад, для галузей сільського господарства провідну роль відіграють природні передумови, які репрезентують комп­лекс природних умов. Водночас окремі елементи цього комплексу — якість ґрунтів, режим зволоження, кількість сонячної радіації — є факторами розміщення окремих галу­зей сільського господарства.

Можна розглядати фактор як певне співвідношення між об'єктом розміщення й територією, на якій він розмі­щується. У такому випадку факторами розміщення можна назвати усю сукупність аргументів, стосовно яких роль функції відіграє вибір місця розміщення об'єкта.

Якщо змінюється склад факторів, повинне змінюватись і місце, придатне для розміщення об'єкта. Насправді кожна територія (регіон) характеризується набором факторів, що визначають її придатність для розміщення конкретного виробництва. У дійсності нема такого об'єкта, розміщення якого залежало б лише від одного фактора. Тільки сукуп­ність кількох (іноді навіть десятків) факторів визначає ефективність розміщення.

Один з засновників теорії факторного аналізу А. Вебер назвав три найважливіших фактори: праця, сировина й транспорт. Згодом кількість факторів, що використовуються в економічному аналізі, значно збільшилась (до 12). Їх можна об'єднати у групи, які справляють найбільший вплив на розміщення виробництва: природні, соціально-демографічні, економічні. Дія цих факторів є наслідком їхнього взаємозв'язку та взаємо­впливу. Часто дія одного фактора підсилюється впливом іншого. Так, транспортні витрати істотно впливають на розміщення матеріаломісткого виробництва, «прив'язуючи» підприємства до джерел сировини тощо.

Природні фактори. Серед природних факторів у РПС провідне значення мають сировинний і паливно-енергетичний. Сировинний часто-густо називають фактором матеріаломісткості, хоча сировина й матеріали — це не одне й те саме. Але у практичному аналізі витрати на сировину й матеріали об'єднують; у такому випадку кажуть про матеріаломісткість виробництва. Це чималі витрати й у більшості галузей промисловості складають понад половину всіх вкладень.

Звичайно ступінь матеріаломісткості визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Водночас обидві величини можна виражати як у грошових, так і в натуральних показниках. Наочнішим є метод зіставлення натуральних величин, наприклад, ваги вихідної сировини й готової продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то виробництво нематеріаломістке; якщо ж кратність становить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою (табл. 1).

Таблиця 1.1