2. Основні районоутворюючі чинники

На формування економічних районів впливають різні чинни­ки: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.

Головним районоутворюючим чинником у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці, який є результатом прос­торового прояву дії загального економічного закону суспільного поділу праці.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах ви­робничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та Інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географіч­ного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх викори­стовують, а також використання навичок та виробничого досвіду населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

Другим важливим районоутворюючим чинником, який є похідним від територіального поділу праці, є територіальні вироб­ничі комплекси (ТВК). Територіальний поділ праці веде до форму­вання галузей спеціалізації окремих територій, які, у свою чергу, зумовлюють склад галузей, що їх обслуговують і доповнюють. Це приводить до виникнення ТВК.

Як складові частини до ТВК входять елементарні техніко-економічні комплекси (первинні ланки енерговиробничих цик­лів). Основою цих комплексів є стійкі сполучення взаємопов'яза­них підприємств різних галузей. їх зв'язки визначені технологією і економікою виробництва. Прикладом таких елементарних ком­плексів можуть бути молокозаводи, розташовані в сільській місце­вості, та цукрові заводи з їх сировинними зонами і взаємопов'я­заним з ними тваринництвом, яке використовує відходи цих вироб­ництв. Елементарні комплекси є в різних галузях промисловості.

Сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних елементарних техніко-економічних комплексів, розташованих на компактній території, утворює територіально-виробничий комп­лекс, який охоплює значну частину економічного району. У межах одного великого економічного району може бути один або декіль­ка тісно пов'язаних ТВК.

До основних районоутворюючих чинників належать також і найбільші міста країни — великі регіональні та індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних те­риторій. Кожне місто як економічний центр впливає на навколиш­ню тяжіючу до нього місцевість, а найбільше місто об'єднує своєю зоною районоформуючого впливу всі менші міста. Так забезпе­чується зв'язок ядра і периферії економічного району.

Зона районоформувального впливу великого регіонального центру охоплює цілу групу адміністративних областей. В Україні такими центрами є Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів. Найбільшу зону районоформувального впливу має Київ, який, крім потужного регіонального центру, є ще і столи­цею держави.

Важливе районоугворююче значення мають особливості еко­номіко-географічного положення території району. Вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства. Так, наприклад, вихід Причорноморського економічного району України до берегів Чорного моря зумовив значний розвиток у йо­го господарському комплексі морського транспорту, портово-промислових центрів, кораблебудування і кораблеремонту, курортно-туристичного комплексу, риболовства і рибопереробної промис­ловості.

На утворення економічного району великий вплив мають при­родні умови і ресурси. Природні умови взагалі, і особливо при­родні ресурси, — це основа розвитку і спеціалізації сільського господарства та промисловості району. Вони мають значний вплив на формування галузевої структури територіальних виро­ничих комплексів, на розвиток і розміщення енерго-, водо-, тру­домістких та інших виробництв, а також на галузеву спеціаліза­цію сільського господарства. Наявність великих родовищ і ба­сейнів паливно-енергетичних, рудних і нерудних ресурсів створює передумови для визначення спеціалізації економічних районів на тих чи інших галузях промисловості.

Районоугворююче значення мають також основні форми територіальної організації виробництва — промислові центри, промислові вузли (зосереджені в одному місті чи розосереджені в близько розташованих містах і селищах міського типу), одногалузеві і багатогалузеві промислові райони, локальні, районні і обласні агропромислові комплекси, які разом з транспортним комплексом та інфраструктурою об'єднуються в господарський комплекс економічного району.

Важливу роль у формуванні еконо­мічних районів відіграє транспорт. Наявність розвинутої транс­портної мережі на певній території впливає на темпи формування економічного району, забезпечує йому здійснення широких міжрайонних економічних зв'язків, посилює формування зон еконо­мічного тяжіння периферійних територій до їхнього економічно­го ядра. Значний вплив на формування економічних районів має національно-політичний устрій та адміністративно-територіаль­ний поділ країни. В умовах перехідної економіки, коли ще значна кількість промислових підприємств залишається власністю дер­жави, а в сільському господарстві зберігаються кооперативні сільськогосподарські підприємства, адміністративні області за­лишаються ще як єдине господарське ціле зі своїми органами управління господарством. В їх межах функціонують територіальні виробничі комплекси, їх основні складові частини або окремі ланки народногосподарського комплексу великого економічного району.

Адміністративні центри низових районів і областей, як прави­ло, стають і важливими економічними центрами, створюють свої зони впливу на навколишню територію і цим також зв'язують її в єдине ціле.