6.3. Пропозиція грошей і попит на гроші

Пропозиція грошей, або грошова маса – це сукупність загальноприйнятих грошових засобів в економіці. Зміна маси грошей, що циркулює в економічній системі, суттєво впливає па реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість та інші змінні. Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічної стабільності, аналітики і політичні діячі мають володіти адекватними можливостями для вимірювання грошової маси. Однак з вимірюванням кількості грошей виникає немало труднощів, які пов’язані перш за все із чітким з’ясуванням рамок того, що слід вважати грошима. Справа в тому, що в сучасній економіці різні види активів тією чи іншою мірою виконують одну або й усі функції грошей. Актив – це будь-який засіб задоволення тих чи інших потреб різноманітних економічних суб’єктів, який може бути об’єктом купівлі-продажу. Тому дуже важливо враховувати усі складові окремих частин грошової маси для виявлення точного значення змін кожної з них. Для визначення кількості грошей застосовують грошові агрегати (грошові компоненти) відповідно до ступеня ліквідності.

Грошовий агрегат — це сукупність використовуваних як грошові засоби активів, які відповідають певному рівню ліквідності. При переході від розгляду попереднього грошового агрегату до наступного враховується більша кількість використовуваних як грошові засоби активів і, відповідно, знижується рівень ліквідності. Оскільки коло активів, які підлягають обов’язковому включенню до складу грошової маси, точно не визначене, застосовуються різні варіанти їх розрахунку. Найбільш поширеними є п’ять типових агрегатів виміру грошей: М0, М1, М2, М3, L.

Грошовий агрегат М0 – це найбільш мобільний й абсолютно ліквідний грошовий засіб, який включає в себе готівку (паперові гроші і монети), або, за іншою назвою, гроші поза банками.

Грошовий агрегат М1 – це М0 + депозити до запитання у національній валюті. Депозити до запитання – це гроші на поточних, розрахункових, чекових, карткових та інших подібних рахунках, які фактично в будь-який час можна перетворити на готівку. Грошовий агрегат М1 є майже абсолютно ліквідним і акцентує увагу на функції грошей як засобу обігу. М1 відповідає базовому визначенню грошей і є пропозицією грошей у вузькому розумінні.

Грошовий агрегат М2 – це М1 + термінові депозити в національній та іноземній валютах. Термінові депозити – це гроші, які кладуть на рахунок на певний термін із нарахуванням процента. Вилучення цих грошей з рахунку до завершення даного терміну є певною мірою ускладненим і означає втрату частини або й всієї суми процента. Таким чином М2 – це гроші в широкому розумінні слова. У цілому агрегат М2 охоплює високоліквідні грошові засоби, оскільки поряд з власне грошима в нього входять вищезазначені активи, які без перешкод можуть бути переведені в готівкові гроші протягом визначеного терміну. Тому в більшості випадків, коли говорять про грошову масу, мають на увазі саме агрегат М2.

Грошовий агрегат М3 – це М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Трастові операції – це операції з обслуговування трастових рахунків, які передбачають не просте нарахування процентів за вкладеними клієнтом у банк грошима, а їх вигідне розташування шляхом купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Цілком очевидно, що це менш ліквідний актив. Внаслідок того, що на сьогодні в Україні даний вид діяльності є дуже мало поширеним, різниця між М2 і М3 є мізерною.

Грошовий агрегат L – не МЗ + державні та корпоративні, переважно короткотермінові, цінні папери, які вже, по суті, не є грошима, але, маючи високий ступінь ліквідності, можуть порівняно швидко ними стати. Проте, враховуючи складність з’ясування реального рівня ліквідності цінних паперів в сучасній Україні внаслідок нерозвиненості фондового ринку, грошовий агрегат L практично не розраховується.

При дослідженні впливу грошей на економіку найчастіше застосовують, як ми уже зазначали вище, агрегати М1 і М2. Крім цього, використовують також показник грошової бази, яка дорівнює сумі грошей поза банками і фактичних банківських резервів. Тим не менше, немає єдиної думки відносно того, який показник кількості грошей ліпший. Розбіжності з приводу грошової політики у ряді випадків викликані тим, що різні показники грошової маси іноді мають різну динаміку. Але, як правило, вони змінюються в одному напрямку і дають подібну інформацію про темпи зміни грошової маси.

Забезпеченість грошима економіки характеризується наступними показниками:

• рівень монетизації економіки,

• структура грошової маси,

• грошовий мультиплікатор.

Загальноприйнятим показником виміру необхідного для економіки в достатній кількості грошей виступає рівень насиченості економіки грошима (коефіцієнт монетизації економіки). Цей показник відображає насиченість економічної системи ліквідними активами, котрі здатні ефективно виконувати такі функції як засоби обігу і платежу.

Першим, хто запропонував використовувати коефіцієнт монетизації – «відношення грошової маси до ВВП», був А. Маршалл, чому цей показник часто називають коефіцієнтом Маршалла (Marshallian k). На його базі згодом отримала свій розвиток «кембриджська теорія». Як правило, він обчислюється шляхом відношення «широких» грошей (в Україні це грошовий агрегат М3) до номінального ВВП. Його значення дає розуміння того, як забезпечено грошима в цілому виробництво і споживання ВВП. Частіше, на практиці, використовується рівень монетизації, котрий вимірюється у відсотках.

Треба відмітити, що використання даного показника викликає серед науковців багато зауважень, які можна звести до наступного:

• суперечність між визначенням грошової маси (одиниці запасу) та ВВП (одиниці потоку);

• недоліки складу самого показника ВВП, коли до нього включаються непрямі податки (мита, акцизи, податок на додану вартість, податки на майно тощо), що завищує суму ВВП, при цьому без вкладу у виробництво та обмін. До речі, питома вага непрямих податків у ВВП України значно перевищує аналогічний показник розвинутих країн і досягла у 2009–2011 роках майже 15 відсотків;

• сам по собі розмір ВВП не характеризує потреби економіки у грошах, тому що велике значення може мати саме технологічна структура економіки, масштаби розвиненості фінансового сектора економіки, ринків купівлі-продажу бізнесу та прав власності;

• відмінність методик розрахунку грошових агрегатів М1, М2, М3, а в деяких країнах М3 навіть взагалі не розраховується, у якості якого використовується грошовий агрегат М2.

У той же час, якщо не звертати увагу на дійсно аргументовану критику цього показника, не можна заперечувати той факт, що в економічно розвинутих та країнах, котрі швидко розвиваються, рівень монетизації в рази і навіть у десятки разів перевищує аналогічний показник економічно відсталих країн, до яких, на жаль, поки що відноситься й Україна.

За даними Світового банку по 2010 року, у Японії рівень монетизації перебував на рівні 207,2 %, Швейцарії – 140,7 %, Китаї – 139,9 %, Канаді – 118 %, Сінгапурі – 115,3 %. До країн з монетизацією 90–120 % відносяться США, Індія і Південно-Африканська республіка. Світовим же лідером за рівнем монетизації є Гонконг із рівнем 298,9 %. При цьому в аутсайдерах Екваторіальна Гвінея (6,2 %), Чад (11,8 %), Конго (12,6 %). Рівень монетизації в Україні представлено в таблиці 6.1.

Таблиця 6.1

Рівень монетизації економіки України за 1991-2012 рр., %

1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
80	50	33	27	13	11	13	15	17	19	22	29	36	36	44	48	55	54	53	55	52	55

Світовий досвід свідчить, що соціально-економічне зростання і пропозиція грошей пов’язані між собою. Динаміка зростання грошової маси не повинна сковувати економічну діяльність господарюючих суб’єктів. На основі використання статистичних даних 147 країн за період 1970–2002 рр. було проведено аналіз взаємозв’язку рівня монетизації та ВВП на душу населення. Аналіз показав, що в цілому зв’язок є позитивним і значущим. Крім цього, встановлено, що зв’язок між рівнем монетизації і ВВП на душу населення стає статистично не значущим на певному проміжку. Коли рівень монетизації країн, дані яких вивчалися, варіювався від 39 до 58 %, то зв’язок між монетизацією та ВВП на душу населення втрачався.

Поряд із рівнем монетизації економіки, важливо дати оцінку також структури грошової маси, тобто якості грошей в економіці, котра впливає на ступінь їх достатності. Структура грошової маси дозволяє оцінити частку трансакційних грошей і частку інвестиційних грошей в економіці. Перші «роблять» інфляцію, другі «створюють» додану вартість, тобто економічне зростання. У той же час ці дві складові грошової маси взаємопов’язані між собою. Створена «інвестиційними грошима» додана вартість реалізується в секторі торгівлі, що обслуговується «трансакційними грошима».

Показником, що відображає якість грошей в економіці, є частка готівки в грошовому агрегаті М2. Частка готівкових коштів у загальному обсязі грошової маси України зображена на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Питома вага готівкових коштів в обігу (М0) у складі грошової маси (М2) за період 1991–2012 рр.

Чим більш розвинута економіка країни, тим менше частка готівки в обігу. В Україні за період з 1991 по 1997 рр. питома вага готівкових коштів зросла з 13 до 49 %, що одночасно супроводжувалося занепадом вітчизняної економіки за цей період. До чинників, які сприяли такому зростанню відноситься низький рівень системи безготівкових розрахунків, незадовільний фінансовий стан вітчизняних підприємств, розгул тіньової економіки та велика інфляція.

Починаючи з 1998 року частка готівкових коштів повільно зменшується і досягла у 2007 році рівня 28 %. За період кризи 2008–2009 рр. вона знову зросла і становила на кінець 2009 року 32 %. Протягом періоду 2010–2012 рр. даний показник мав тенденцію до зниження і досяг у 2012 році позначки 26 %.

Порівнюючи вітчизняний показник частки готівкових коштів у грошовій масі з цим показником розвинутих країн та країн, що розвиваються, можна засвідчити, що він також, як і значення рівня монетизації, відрізняється від них у рази не на користь України. Так, питома вага готівкових коштів у грошовій масі США не перевищує 10 %, у Європейському союзі він знаходиться на рівні 9 %, Китаї – 6 %, Великобританії – 4 %.

Наступним після рівня монетизації та структури грошової маси параметром, що характеризує достатність грошей в економіці, є грошовий мультиплікатор. Він розраховується як відношення грошового агрегату М2 до грошової бази. Грошова база є основою для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом; включає готівкові кошти, випущені в обіг Національним банком, і переказні депозити в національній валюті в НБУ.

Ефективність управління грошовою базою для грошово-кредитної системи в цілому визначається саме величиною грошового мультиплікатора. Розмір останнього перебуває в зворотній залежності від частки резервів (як обов’язкових, так і добровільних) у депозитах банківської системи і коефіцієнта відношення готівки до депозитів, що залежить від вподобань клієнтів банків. Величина грошового мультиплікатора залежить від норми резервування й норми депонування. Тобто, чим вищими є норми резервування, тим більша частка резервів, яку банки не видають у кредит, і чим вище частка готівки, що зберігає населення на руках, не вкладаючи її на банківські рахунки, тим величина мультиплікатора є меншою.

На рис. 6.2 представлено величину грошового мультиплікатора.

Рис. 6.2. Грошовий мультиплікатор за період 1992–2012 рр.

Найбільше значення грошового мультиплікатора, в розмірі 4,2, НБУ мав на початковому етапі свого становлення. У 1993 р. відбулося різке зменшення цього показника до 1,8. З 1994 по 2002 рік грошовий мультиплікатор тримався одного діапазону 1,8-2,1. За останнє десятиріччя спостерігалася певна тенденція до зростання грошового мультиплікатора, котрий у 2012 році досяг свого максимального значення, починаючи з 1993 року – 3,0. І все таки, досягти свого початкового значення 1992 року за більш ніж двадцять років Національному банку так і не вдалося.

Здійснюючи управління механізмом мультиплікації, НБУ розширює або звужує емісійні можливості комерційних банків. Під грошовою мультиплікацією розуміється процес емісії грошових коштів учасниками господарчого процесу при зростанні грошової бази (грошей НБУ) на одну грошову одиницю. Одним із чинників розвинутої економіки є високе значення грошового мультиплікатора, котрий варіює в межах від 5 (наприклад, США) до 8 (наприклад, Японія).

Зміни мультиплікатора зумовлюються як у результаті прямого впливу НБУ (норма обов’язкових резервів, облікова ставка процента), так і за рахунок інших факторів, котрі в більшій чи меншій мірі залежать від Національного банку опосередковано (стан довіри до банків, ринкова процентна ставка, процентна ставка за депозитами до запитання, тінізація підприємницької діяльності).

Проте розміри і динаміку змін у грошовій масі визначає: не лише пропозиція грошей, але й попит на гроші, під яким розуміється попит на готівкові гроші та попит на кошти на рахунках до запитання, тобто попит на гроші як на активи у безпосередньо ліквідній формі. Аналіз попиту на гроші дає можливість з’ясування причин, які зумовлюють зацікавлення економічних суб’єктів грошовою готівкою. Серед основних причин даного попиту економісти називають такі: попит на гроші для операцій і попит зі сторони активів.

Трансакційний попит, або попит на гроші для операцій (угод) виникає на основі прагнення економічних суб’єктів до постійної наявності у своєму розпорядженні певної суми грошей через необхідність їхнього використання для здійснення платежів за використання необхідних ресурсів або благ. Кількість грошей, необхідних для укладання угод, визначається головним чином рівнем загального грошового доходу, або номінальним ВВП. Для споживача сума необхідних для здійснення операцій грошей залежить від розміру доходу і періодичності його отримання: сума необхідних грошей тим більша, чим більший дохід і чим довготриваліші інтервали між його надходженнями. У підприємця величина касової грошової готівки змінюється паралельно до динаміки його ділової активності, динаміки торгового обороту і тривалості інтервалу між здійсненням платежів та отриманням фірмою доходів.

Виконання грошима функції засобу нагромадження значно привабливіше при їхньому вкладенні у різноманітні активи, здатні приносити дохід у вигляді підприємницького прибутку.

Сукупний (загальний) попит на гроші – це та загальна кількість грошей, яку економічні суб’єкти хотіли б мати для операцій і в формі активів при кожному можливому значенні ставки процента.