Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЕКОНоміка Навчальний посбник ДУ в ЕС_Модуль 1_...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

3.2. Структура та принципи побудови податкової системи

 Податкова система - сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, форм, методів та принципів їх встановлення, зміни й скасування (проект Податкового кодексу).

Податкова система передбачає обчислення, сплату і стягнення, а також організацію роботи щодо контролю за справлянням податків, зборів та інших обов’язкових платежів. 

  У Податковому кодексі даються трактування таких положень, як податок, збір та обов’язковий платіж до бюджету і державних цільових фондів.

Податок визначено як індивідуально безвідплатний, безповоротний, безумовний. нецільовий платіж, що вноситься до бюджету відповідного рівня на підставі акта Верховної Ради України або ради місцевого самоврядування. Сплата податків є конституційним обов’язком кожного платника податків.

Обов’язковий, безповоротний, цільовий внесок, що робиться для формування централізованих грошових фондів держави та має прямий і опосередкований відплатний характер, – це обов’язковий платіж до державного цільового фонду.

Збір та інший обов’язковій платіж являє собою безповоротний платіж до бюджету або державного цільового фонду, який має відплатний або компенсаційний характер чи вноситься у зв’язку; наданням державою послуг чи певних прав.

Справляння податків засновується на виділенні таких елементів системи оподаткування:

суб’єкт - хто сплачує;

об’єкт - що оподатковується;

одиниця - як це що обчислюється;

джерело - з чого сплачується;

ставка - скільки сплачується;

квота - яка частка доходу утримується.

Суб’єкт, або платник (останній термін найуживаніший на практиці) податку – це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.

Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Нормальна податкова робота можлива тільки при чітко визначеному об’єкті оподаткування. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об’єкт.

Одиниця оподаткування – це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об’єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ділянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара, квадратних метрах і т. ін. Чим більші розміри об’єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім – при оцінці доходів і опосередкованим – при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна і т. ін.

Джерело сплати податку – це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, то приносить дохід), а може і не мати відношення до об’єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам). У цілому правомірним є пов’язування джерела сплати податку з об’єктом оподаткування. Таке оподаткування є досить справедливим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати.

Податкова ставка – це законодавчо - встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому – кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший – у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий – у розрізі різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування.

Установлення податкових ставок є найважливішою і найскладнішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку. Встановлення ставок податків може базуватись на емпіричному методі й економіко-математичному моделюванні.

За побудовою податкові ставки поділяються на тверді та процентні.

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів:

фіксовані – встановлені в конкретних сумах,

відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати).

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз (адже сума податку має тільки грошовий вираз, за винятком натуральних податків). Вони поділяються на три види:

  1. Пропорційні – це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільш відповідають принципу рівності платників.

  2. Прогресивні – це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування. Прогресія шкали оподаткування може бути простою і ступінчастою.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання.

Податкова квота – це частка податку в доході платника. Вона може бути визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. З позицій соціальної справедливості механізм оподаткування обов’язково має включати податкову квоту. Однак справа в тому, що тоді значно зменшуються податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому в практиці оподаткування податкові квоти законодавчо не встановлюються.

Система оподаткування не буде ефективною, якщо вона виконуваиме тільки основну функцію – фіскальну. Фінансова практика виробила, а наука сформулювала ряд критеріїв, яким відповідає ефективна система оподаткування. Такими критеріями є принципи оподаткування. Вони свого часу визначені А. Смітом та В. Петті й у концентрованому вигляді викладені визначним теоретиком податкової науки російським ученим М.І. Тургенєвим.

Критерії оподаткування:

  1.  Рівний розподіл податків. Податки мають бути розподілені між усіма громадянами в однаковій пропорції, платежі кожного для спільної користі повинні відповідати його доходу. Винятки приватним особам шкідливі для суспільства.

  2. Визначеність податків. Розмір податку, час і спосіб платежу мають бути визначеними, відомими платникові й незалежними від влади податківців.

  3. Збір податків у зручний час. Наприклад, сільськогосподарський податок треба стягати після продажу врожаю.

  4. Дешевий збір податків. Витрати на справляння податків мають бути мінімальними.

  5. Податок завжди повинен братися з чистого доходу, а не з капіталу, щоб джерело доходів не виснажувалося.

  Принципи побудови податкової системи.

  1. Загальність – охоплення податками всіх економічних суб’єктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми

  2. Стабільність – високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про Державний бюджет доходи будуть отримані в повному обсязі.

  3. Обов’язковість – примусовість податку, неминучість його сплати, самостійність суб’єкта в його обчисленні та сплаті

  4. Соціальна справедливість – встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх суб’єктів у приблизно рівні умови і які пом’якшують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення.